Туманність Андромеди
Шрифт:
Так минула година, за нею друга. Літак заглибився вже далеко в небезпечний район, розміри якого були, на жаль, занадто великі. Стрільці до болю в очах вдивлялися в чисту синяву неба, у білі хмари. О десятій годині сорок хвилин Сергієвський випрямився в кріслі, міцно стиснувши штурвал.
— Увага! Три ворожі літаки!
Далеко попереду, перед закучерявленим клубком білих хмаринок, з’явилися три невеликі чорні рисочки. Воля до боротьби об’єднала в одне ціле маленьку групу людей, наглухо замкнених у просторій кабіні. Ємельянов, що дивився в бінокль, раптом голосно і презирливо промовив:
— Ці нам не страшні, Борисе!
Знову тисячі сил і
Біла рівнина хмар далеко внизу розірвалася на велетенські пухнасті клапті. Під ними тьмяним олов’яним листом лежало море, а ліворуч було видно таку саму, тільки трохи темнішого відтінку смугу землі з примхливими вирізами.
Усе далі й далі прямував літак, пересікаючи небезпечну зону. Змінили курс. Узявши на південь, Сергієвський збільшив швидкість. Ще трохи — і літак досягне океану, лишивши позаду район дій противника. Здавалося, літак зупинився над безмежною гладінню океану — таке одноманітне було все навкруги. З семикілометрової висоти хвиль не було видно, матова блискуча поверхня води здавалась опуклою. Попереду простягався фронт хмар, і це загрожувало порушити спокійну досі обстановку польоту. Проте зміни сталися раніше.
Кількість пройдених кілометрів становила вже понад три тисячі, коли в повітрі знову виникли загрозливі чорні рисочки, а далеко-далеко внизу з’явилися крихітні силуети військових суден. Два ворожі літаки, задерши носи, почали набирати висоту, а третій тримався на певній відстані попереду, біля вигнутого краю густої довгої хмари. Час ніби спинився.
Усе, що сталося потім, відбулося ніби в одну секунду неймовірного напруження. Кулеметні черги полоснули літак поперек фюзеляжу, але глухі звуки пострілів були майже нечутні через шум моторів. Сергієвський нахилив машину і різко кинув її вліво. В ту ж мить зацокотіли кулемети обох турелей. Ще поворот — перед вікном промайнув “мессер-шмітт”, що боком падав униз, потім “альбатрос” понісся з наростаючим ревом униз в пологому піке, швидко зближаючися з третім ворожим літаком. Знову зацокотіли кулемети — повз обличчя Сергієвського пролетіло щось гаряче, бризнули на всі боки осколки, — і “альбатрос” пірнув у густу білясту імлу.
Сергієвський відчув на обличчі майже твердий струмінь холодного повітря і зрозумів, що в носі кабіни пробоїна. Літак і далі мчав крізь непроглядну хмару, мотори, як і раніше, гули свою переможну пісню. Ось, викликаючи тривогу, сяйнуло яскраве сонячне світло, але назустріч насувалася нова стіна хмар. Знову й знову спалахувало і зникало сонячне сяйво, поки літак остаточно не занурився в глибину багатокілометрової товщі хмар, що високо над океаном ішли з заходу. Літак почало гойдати: повітря було неспокійне, воно ніби намагалося скинути багатотонну вагу корабля.
Скорчене від напруження тіло Сергієвського розслабилося. Він вирівняв літак, кинув погляд на гірокомпас і застиг од подиву: вся верхня частина стойки з приладами являла собою нагромадження знівеченого металу. Сергієвський озирнувся. Злива бронебійних розривних куль, розбивши передню частину кабіни, промчала, мабуть, далі — між пілотами — і вдарила в основу стойки турелі, де було змонтовано радіоустановку. Радист лежав на розбитому апараті, притиснувши руку до щоки. Механік,
Поки товариші забивали широку пробоїну в передній частині кабіни і перев’язували поранених, Сергієвський, упевнившись, що товща хмар досягає такої висоти, на якій літак з пошкодженою кабіною триматися не може, пішов на зниження.
Становище літака внаслідок пошкодження основних ведучих приладів та радіоустановки було тяжким. Летіти без сонця над позбавленим орієнтирів океаном — це майже все одно, що летіти сліпим польотом. Поки налагоджували вцілілий магнітний компас, Сергієвський мріяв про пташине відчуття напрямку. Яке особливе чуття веде птахів під час їхніх тривалих перельотів у дощ і туман над морем? Чи виробиться таке чуття у людини, яка теж стала птахом?
Магнітний компас, незважаючи на те, що девіація під час такого струсу і зміщення напевне змінилася, все ж міг давати, бодай у межах чверті горизонту, той напрям, без якого навіть найдосконаліший майстерний сліпий політ перетворюється на небезпечну і непевну гру…
Довкола почало темніти. Насувався шторм. Ось на вікнах заструмувала вода; цілі потоки її періщили по літаку, легкий прозорий туман змінився мутною, сірою водяною завісою. Ємельянов з штурманом, втративши надію полагодити радіоустановку, витягли й почали припасовувати аварійну. Механік, балансуючи на правому кріслі, пробував полагодити прилади, які вціліли, але не діяли.
Темрява густішала. Літак здригався від різких поштовхів. На висоті двісті метрів у вікнах посвітлішало: машина виходила з хмар. Ще п’ятдесят метрів — і внизу з’явилися звивисті білі гребені хвиль. Океан бушував. Під похмуро навислими хмарами, у вузенькій щілині між ними і велетенськими хвилями, літак, неначе справжній буревісник, з навальною силою прокладав собі шлях. Машину кидало й розгойдувало, уламки й неприкріплені предмети перекочувалися по кабіні.
Пориви вітру, які приглушувало ревіння моторів, з шаленою силою накидалися на літак і безсило спливали по гладеньких, полірованих, помітно вібруючих крилах. Чудова конструкція літака давала йому змогу сідати й на воду; але шаленство збурених вод було згубним навіть для літаючого човна. А втім, пілоти були заклопотані зовсім іншим: складні розрахунки можливих помилок ненадійного магнітного компаса, дрейф повітряного корабля, витрата пального…
Сергієвський передав управління Ємельянову (рана в другого пілота була незначною), а сам разом з штурманом схилився над розгорнутими картами. Аварійна радіоустановка чомусь ніяк не хотіла діяти, і серйозно поранений радист не міг допомогти льотчикам. Надходив вечір, туман над океаном густішав, а ще й досі жоден радіопеленг не пролунав у навушниках.
— Давайте англійську карту 2927! — наказав Сергієвський.
Зубчасті голубі, червоні лінії штормів і пасатів перехрещувалися з стрілками на квадратній сітці карти. Обчислення були не досить точні — дуже мало допомагали дані уцілілих навігаційних приладів. Проте гостинний берег — там, далеко попереду, — простягався на тисячі миль. Відхилитися так далеко на північ чи на південь, щоб поминути його, було неможливо. Зваживши все, Сергієвський заспокоївся.