Твори том 2
Шрифт:
— Ось що мені нагонить смуток, мій зятечку, — не можу я посмакувати свого винця, сто чортів! На інше мені начхать, але не пити — ось це таки біда.
А в вікно зазирала совина голова тітки Туан. Стара кричала:
— Тільки погляньте на нього, на оте товсте ледащо! Тепер і годуй його, й обмивай, та ще чисти, як кабана.
Коли стара відходила, на вікно стрибав червоноперий півень, заглядав у хату круглим цікавим оком і голосно кукурікав. А іноді влітали одна чи дві курки й шукали крихт
Друзі Туана-Моє-Винце невдовзі зовсім занедбали свої місця в залі й приходили щодня після обіду потеревенити біля ліжка товстуна. І лежачи, цей жартун Туан усе ще потішав їх. Він насмішив би й диявола, оцей пустобрех. їх було троє— тих, що приходили щодня: Селестен Малюазель, високий, худорлявий і похилий, немов яблуневий стовбур. Проспер Орлявіль, маленький, сухий, схожий на тхора, глумливий і хитрий, як лис, і Сезер Помель, що ніколи не балакав, але так само тішився.
Знадвору вносили й клали на край ліжка дошку, грали в доміно, і, Їй-Богу, різалися, аж гай шумів, — від другої до шостої години.
Та тітка Туан була просто нестерпна. Вона не могла примиритися, що її товсте ледащо все ж розважається, як і перше, і грає в доміно, вилежуючись у ліжку. Досить було їй побачити, що гра починається, як вона влітала, мов оглашенна, перевертала дошку, хапала кості й несла до шинку; досить, мовляв, з неї й того, що вона годує цього кабана, не хоче вона бачити, як він розважається; зумисне, чи що, він дратує бідних людей, котрі цілісінький день працюють не поклад а ючи рук.
Селестен Малюазель і Сезер Помель схиляли голови, а Проспер Орлявіль під’юджував стару, потішаючись із її гніву.
Якось, побачивши, що вона розлютована більш ніж звичайно, він сказав:
— Гей, тітко, а що б я зробив, бувши на вашому місці?
Вона чекала, що він скаже, пильно дивлячись на нього
своїми совиними очима.
Проспер вів далі:
— Він у вас гарячий, як люлька, чоловік ваш, з ліжка не встає. Так от, я б його примусив висиджувати яйця.
Тітка Туан скам’яніла, втупившись очима в лукаве обличчя селянина, — думала, що з неї глузують. А той пояснював свою думку:
— Я поклав би йому п’ятеро яєць під одну *руку й п’ятеро під другу того самого дня, коли квочка сяде на яйця. А як курчата вилупляться, я б їх одніс до квочки, хай виховує. Ото б розвелось у вас курей.
Стара здивовано спитала:
— Хіба ж так можна?
— Можна. А чому б ні? Виводять же курчат у теплій коробці. Тож їх можна висидіти й у ліжку.
Вражена такими міркуваннями, вона відразу стихла й відійшла, задумана.
Десь через тиждень стара принесла до Туана повний фартух яєць і сказала:
— Я посадила жовту на десятеро яєць. А ось і тобі десятеро. Стережись, щоб не почавити.
Туан розгублено
— Що тобі треба?
Вона відповіла:
— Треба, щоб ти курчат висиджував, дармоїде.
Спочатку Туан засміявся, але стара стала наполягати.
Він розсердився, ошкірився й рішуче відмовився підкласти курячі зародки собі попід пахви.
Але розлючена стара просичала:
— Поки не візьмеш яєць, не даватиму тобі їсти! Подивимось, на чиє вийде.
Стурбований Туан не відповів.
Почувши, що дзвони б’ють дванадцяту годину, він гукнув:
— Гей, мати, юшка вже зварилась?
Стара крикнула з кухні:
— Для тебе нема юшки, товсте ледащо!
Він гадав, що вона жартує, й чекав, потім став просити, скаржитись, лаятись, розпачливо повертався то «на південь», то «на північ», бив кулаком у стінку. Зрештою мусив скоритись і дався покласти собі п’ятеро яєчок під лівий бік. Після чого одержав обід.
Прийшовши, його друзі подумали, що йому зовсім погано, такий він був чудний і засмучений.
Потім, як завжди, почали грати, але Туанові, здавалось, не було з того ніякої розваги, і рукою він ворушив ледь-ледь, дуже погано.
— У тебе немов зв’язані руки, — сказав Орлявіль.
Туан відповів:
— Ага, мені щось давить у плече.
Раптом до шинку хтось увійшов. Гравці замовкли.
Це був мер із своїм заступником. Вони попросили по чарці коньяку й заговорили про місцеві справи. Вони балакали півголосом; Туан хотів був притулитися вухом до стіни й, зробивши різкий поворот «на північ», влаштував у ліжку яєчню.
На його прокльони прибігла тітка Туан і, здогадавшись про біду, притьмом розкрила його. Обурена, надто захекана, щоб говорити, вона стояла спочатку непорушно перед жовтою припаркою, що прилипла до боку її чоловіка. Потім, тремтячи з люті, кинулась на паралітика й почала щосили лупити його по череву, як ото б’ють праником білизну на ставку. Вона молотила кулаками швидко-швидко, з глухим стукотом, наче заєць по барабану.
Туанові друзі сміялися, аж падали, кашляли, чхали, охкали, а товстун обережно боронився від наскоків дружини, щоб не потовкти решти яєць, які лежали з другого боку.
Ill
Нарешті Туан поступився. Він мусив висиджувати яйця, зрікшись гри в доміно, усіх рухів, бо за кожне розчавлене яйце вража баба морила його голодом.
Він нерухомо лежав горілиць, втупивши очі в стелю, розкинувши ру^и, немов крила, гріючи собою курячі зародки в білій шкаралущі.
Відтепер він балакав тільки пошепки, немов боячись не те що рухатися, а навіть шелестіти, і все турбувався за жовту квочку, яка відбувала в курнику ту ж повинність, що й він.