Твори том 2
Шрифт:
Сталося те в понеділок зранку, що Бомбар муркнув сам до себе:
— От-то-то-то!
Була чудова погожа днина, пишався золотом та блакиттю липень, спека немов дощем з неба спадала. Розлогий берег вкрили люди, наче квітки в квітнику* цвіли розмаїтими барвами жіночі вбрання. Рибальські човни з темними вітрилами, стоячи майже нерухомо на блакитній воді, відбивалися в ній, купали, здавалося, свої щогли в прозорій глибині і ніби спали під гарячим сонцем десятої години. Стояли, як скам’янілі, проти дерев’яної гатки, ті при самому
Сказав собі Бомбар: «От-то-то-то!» — зустрівшись із нею третій вже раз та відчувши на собі її погляд, погляд жінки зрілого віку, досвідченої, сміливої, жінки, готової до послуг.
Він помітив її ще напередодні, бо вона теж, як видно, за кимсь уганяла. То була англійка, досить висока на зріст, кощувата трохи. Мандрівне життя, різні пригоди зробили з неї особу завзяту, що скоріше скидалася на чоловіка, а не на жінку. Непогана врешті, в простій, темній сукні, але в дивацькому капелюшку, які носять звичайно всі англійки, ступала вона твердо, дрібно. Очі в неї були досить
гарні, тільки червонуваті вилиці випиналися далеко, трохи задовгі зуби були завжди вискалені.
Дійшовши до пристані, Бомбар повернув назад — чи не зустріне її знову? Таки зустрів і скинув на неї палким оком. Той погляд казав: «Ось я, беріть мене!»
Та як до неї заговорити?
П’ятий раз повернув назад і от, наблизившись до нього, вона пустила з рук парасольку.
Він кинувся, вхопив, подав.
— Будь ласка, пані!
Вона на те:
— О, ви туше тшемний!
Вони ззирнулися. Він більше не здобувся на слово. Вона почервоніла.
Тоді, набравшись одваги, Бомбар вимовив:
— А гарна сьогодні погода!
Вона промимрила:
— Так! Розкішна!
Ще постояли одне проти одного ні в сих ні в тих — розходитись і не думали.
Аж вона нарешті:
— Ви довго в цей край?
Він одказав, осміхнувшись:
— Так, так! Житиму тут, доки схочу.
Потім додав раптом:
— Може б, ми пройшлися по гатці? Там такої днини дуже гарно.
Вона відказала, здаючись на просьбу:
— Я погожа.
І пішли поруч: вона ступала рівно, твердо, а він, розхитуючись, мов індик, що витанцьовує перед індичкою.
Через три місяці значні купці з міста Кан одержали якось зранку по великій білій листівці.
Стояло там:
«Пан Проспер Бомбар та пані Бомбар мають за честь сповістити Вас, що їхній син, Сімон Бомбар, візьме шлюб із пані Кет Робертсон, вдовою».
А з другого боку:
«Пані Кет Робертсон, вдова, має за честь сповістити Вас, що візьме шлюб з паном Сімоном Бомбаром».
Оселилися вони в Парижі.
Доходи в Бомбарової дружини становили п’ятнадцять тисяч франків
довести, що палке його кохання варте такої жертви. Довів без труднощів і одержав те, чого бажав.
Зразу все йшло гаразд. Молода пані Бомбар не така-то була й молода; правду кажучи, всяке з нею бувало, отже, підтопталася трохи. Одначе, коли їй чого хотілося, так уміла повернути справу, що відмовитись не можна було ніяк.
Вона казала поважно, владно, з англійською вимовою:
— О Сімоне, будемо лежати.
І Сімон слухняно простував до ліжка, мов той пес, коли гукнуть на нього: «А до буди!»
Знала, як домогтися свого в усьому, вдень чи вночі, проти того годі було опинатися. А не сердилася, не заводила сварки, не гримала ніколи; подивитись, то хоч би тобі коли роздратувалась, образилась, щоб зачепило її за живе. Знала, як сказати, та й годі. І говорила, коли того їй було треба, так говорила, що кожен мусив коритися мовчки. Кілька разів був Сімон завагавсь, одначе, скорявся рад не рад перед чудною тією жінкою, перед її наказами, короткими та рішучими.
Проте жінчині поцілунки здавалися йому надто одноманітними, безбарвними, і він, маючи в кишені, 4з чого можна підшукати собі щось добірніше, розважався скільки хотів.
Берігся тільки надзвичайно.
Пані Бомбар те спостерегла — по чому, не міг він ніяк доміркуватись — і сповістила якось увечері, що найняла дім у Монті, де вони житимуть надалі.
Скрутні часи настали для Бомбара. Пробував розважатися в різний спосіб, але не міг він забути про щасливі свої перемоги над жіночою статтю, що так припала йому до серця.
Почав Бомбар ловити рибу вудкою. Напав на такі місця, що їх люблять пічкурі, де бувають коропи, плітки, де саме жирують звичайно лящі, знав, на що береться яка риба.
Але, дивлячись на поплавець, що тремтів на плинучій воді, думками літав десь далеко.
Заприятелював із завідувачем канцелярії в супрефекту-рі та з капітаном жандармерії. Грав з ними у віст вечорами в «Комерційній кав’ярні»,' а журливий його погляд, блукаючи по жировій чи бубновій дамі, роздягав їх до голого тіла, хоч загадкові ті постаті, не маючи ніг, з двома головами натомість, сплутували зовсім його думки, затьмарюючи привабні картини, які поставали в його уяві.
Нарешті Бомбар надумався, що зробити, хитро, по-нор-мандському надумався. Переконав жінку найняти служницю, таку, як йому було треба. Ні, не вродливу яку дівчину, кокетку, чепуруху, а так, здорову, червону на виду, крижасту, щоб нічого такого жінка не могла подумати. Заздалегідь домовився з тією служницею щодо своїх намірів.
Нараяв їм її директор тамтешньої митниці, Бомбарів приятель, услужний та прислужний, що за неї ручався всіляко. І пані Бомбар, повіривши, погодилася взяти той коштовний скарб.