Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

твори і всі модерністські художні речі зі своїх музеїв.

Гітлер просто їх знищив під час політичного цькуван-

ня вільного духу. Але, як писав Архипенко: «Сучасне

мистецтво не пов'язане ні з комунізмом, ні з іншою по-

літичною доктриною чи релігією. Воно живе від себе і

для себе і служить для розумового та творчого вихо-

вання».

З 1921 року Архипенко жив у Берліні, а з 1923 року

367

у

Сполучених Штатах Америки. Спочатку він відкрив

свою школу в Нью-Йорку, згодом викладав у Чіказь-

кій школі індустріальних мистецтв. З 1950 року викла-

дав в університеті Канзас-Сіті, біля входу якого по-

ставив велетенські металеві постаті, художній ефект

яких змінюється залежно від сонячного освітлення.

У 1924 році він створив механічну картину, на якій

змінюються форми, її назвали «архипентурою». За до-

помогою спеціального апарата Архипенко примусив

свої картини рухатися. Свій винахід він присвятив ве-

ликим винахідникам Томасу Едісону (1847-1931) і Аль-

берту Ейнштейну (1878-1955).

Продовжуючи пластичні експерименти, Архипенко

запроваджує в скульптурі освітлення зсередини, в його

скульптурах світло струменить крізь прозору масу. До-

сліди в скульпто-живописі

дали поштовх для з'ясуван-

ня пластичних можливо-

стей просторових комбі-

націй різних матеріалів. У

своїх творах він поєднує

різні кольори, матеріали,

вводить у рельєф перламу-

трову мозаїку. Йому при-

таманне особливе почут-

тя гумору, джерелом якого

є український фольклор і

твори народних гончарів.

Архипенко створив ши-

року пластичну базу для

Олександр

промислових форм ми-

Архипенко.

Фото 1914 року.

368

стецтва і, викладаючи свої ідеї студентам, готував ка-

дри для практичного втілення своїх задумів та знахі-

док у багатьох галузях науки, техніки й прикладних

видів мистецтва.

Він ніколи не забував про свою батьківщину, у 20-

30-х роках брав участь в українських виставках, над-

силаючи свої скульптури. Наприкінці 30-х років пра-

цював над пам'ятниками Т.Шевченку, І.Франку й

князю Володимиру для парку в Чікаґо.

На схилі життя в своїх спогадах Архипенко звер-

нувся до років дитинства і юності, до рідного Києва, до

рідної землі, яка щедро обдарувала його неповторним

талантом. Він писав: «Хто знає, чи думав би я так, якби

українське сонце не запалило в мені почуття туги за

чимось, чого я сам не знаю».

25 лютого 1964 року старий художник помер у Нью-

Йорку на порозі

своєї майстерні.

Архипенко залишив понад 1000 скульптур і творів

живопису, серед яких: «Мати й дитина» (1910), «Кару-

сель П'єро» (1913), «Статуетка» і «Гондольєр» (1914),

«Білий торс» (1916), «Солдат іде» (1917), «Вази» (1917-

1918), скульптурні портрети Т.Шевченка (1923, 1933)

та І.Франка (1925), «Диригент Менґельберґ» (1925),

цикл «Анжеліка» (1921-1925), «Фурхтвенглер дири-

гує» (1927), «Жозефіна Бонапарт» (1935), «Мадон-

на» (1936), «Заратустра» (1948), «Океанська мадонна»

(1957), «Балерина» (1957).

369

ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ

(1887 — 1978)

український скульптор, кінорежисер, драматург

Іван Петрович Кавале-

рідзе народився 26 квіт-

ня 1887 року на хуторі Ла-

данському,

тепер

село

Но вопетрівка Сумської об-

ласті. Його предком з боку

батька був Васо Кхварід-

зе, якого після Кавказь-

кої війни 1817-1864 років з

групою непокірних грузи-

нів привезли на Роменщи-

ну. Місцеві селяни переро-

били прізвище Кхварідзе

на свій лад і стали назива-

ти його Кавалерідзе. У його

сина Петра Васильовича

Кавалерідзе

і

Калини

Луків-

ни Кухаренко народився син Іван, який став видатним

митцем.

Коли Іван закінчив три класи земської школи, його у

1899 році забрав до Києва дядько, художник і археолог

Сергій Аркадійович Мазаракі. У родині дядька пану-

вала атмосфера захоплення мистецтвом, що сприяло

розвитку схильності юнака до малювання і ліплення.

У Києві він понад шість років навчався у приватній

гімназії Валькера, яку змушений був залишити через

переслідування поліцією за протиурядову пропаган-

370

ду й участь у студентських заворушеннях 1905 року.

Кавалерідзе знову починає вчитися лише у 1906 році,

вступивши до Київського художнього училища. Два

роки він навчався у класі малювання, а потім перей-

шов до класу ліплення, яким керував відомий укра-

їнський скульптор Ф.Балавенський214. Щоб оплачува-

ти навчання в училищі і не жити за рахунок дядька,

Кавалерідзе вечорами працював у Київському