Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

У його поетичній творчо-

сті романтична іронія по-

єднується із сатиричним

розкриттям

дійсності

та

формалістичними

експе-

риментами, які виразились

у відмові від розділових знаків,

порушенні

синтак-

сичних правил, застосуванні ускладнених поетичних

прийомів

у вигляді «каліграм» та «ідеограм». Багатьом

творам Аполлінера притаманні тонкий ліризм і потяг

до фольклорної традиції. У своїй творчості він звер-

тався до французьких, німецьких і українських на-

родних переказів, легенд, поетичних розповідей се-

редньовіччя, до образів давньої індійської літератури,

380

Біблії, давньогрецьких міфів, музичних драм Ріхар-

да Ваґнера219. До шедеврів музи поета належать вір-

ші про українських козаків-запорожців, їхню вірність

своїй батьківщині.

Аполлінер дивився на поезію як на знаряддя піз-

нання світу і в цьому полягала життєвість і сила його

творів. Основним його внеском у розвиток поезії було

те, що він об'єднав розрізнені елементи фантастики і

сатири, героїки та інтимності у синтез, який перетво-

рив однотемну поезію в багатотемний, як саме життя,

твір. Відтворюючи «дух нового часу», він у своїх творах

об'єднував суб'єктивне та інтимне з об'єктивною дійс-

ністю. Спадкоємцем творчості Аполлінера став фран-

цузький поет Поль Елюар220, вплив його мистецьких

теорій позначився на окремих представниках укра-

їнського футуризму і на поезії французького Руху

Опору в часи Другої світової війни 1939-1945 років.

Предки Аполлінера були польськими й італійськи-

ми дворянами. Батько його матері польський шлях-

тич Михайло Костровицький, одружений з італійкою

Джульєттою Флоріані, брав участь у Польському по-

встанні 1863-1864 років проти національного гноблен-

ня російського царизму. Після придушення повстання

він, щоб уникнути заслання до Сибіру, утік з родово-

го маєтку Оряни під Новогрудком (нині Білорусь) на

батьківщину дружини в Італію, де й оселився з нею

та малолітньою дочкою Анжелікою у Римі. У Ватика-

ні дід Аполлінера дістав посаду почесного камергера

плаща й шпаги й увійшов до кола знатного італійсько-

го дворянства. Його дочка Анжеліка, закінчивши один

з кращих монастирських пансіонів Рима, закохалася

381

в офіцера Франческо Флуджі д'Аспермона із знатно-

го італійського роду. Кохання закінчилося

світським

скандалом. Анжеліка вела з Франческо спільне жит-

тя, так і не скріпивши з ним офіційно шлюбу.

26 серпня 1880 року в Римі у них народився син,

який при хрещенні був записаний у церковній книзі як

Вільгельм Альбер Влодзимеж Олександр Аполлінарій

Костровицький без назви імені батька. Через два роки

народився ще один син, Альбер. Після тривалого спіль-

ного життя відносини між батьками були перервані.

Дитинство братів Костровицьких проходило в Іта-

лії, а потім вони виховувалися і навчалися у мона-

стирській школі і ліцеї в Монако, Каннах і Ніцці, куди

були прийняті за допомогою дядька, брата батька, ге-

нерального абата ордена бенедиктинців Ромаріо.

У 1899 році, закінчивши ліцей, Вільгельм приїхав

до Парижа, і з цього часу почалося його нове життя.

Юнака захопив вир політичного й поетичного життя

столиці Франції. Він починає писати вірші, фейлето-

ни, п'єси, відвідує бібліотеки, бідує, живе на випадко-

ві заробітки. У 1901 році як секретар графині Мільгау

подорожував по Франції і Німеччині. Нові враження,

перша любов надихнули молодого поета на написання

ліричних віршів.

Повернувшись до Парижа, він з 1902 року почав дру-

куватися під псевдонімом Ґійом Аполлінер. В одному з

кращих своїх ліричних творів цього часу «Пісні нелю-

бого» (1903), перекладеного українською мовою Мико-

лою Лукашем221, Аполлінер висловив свою вірність у

любові, порівнюючи її з лицарською вірністю вітчизні

українських козаків-запорожців:

382

Я вірний як той хміль тичині

Як пес господарям своїм

Як запорожці душі щирі

Побожні лотри й гультяї

Своїм степам і предківщині

Продовжуючи тему вірності вітчизні, поет звернув-

ся в цьому творі до легендарного листування турець-

кого султана із запорізькими козаками. Він відтворив

лист султана до запорожців у віршованій формі:

Прийміть Півмісяця ярмо

Що гордо сяє в високості

Я зодчий славних перемог

Мої завзяті запорожці

Султан і пан ваш цар і бог

Вклоніться правій нашій вірі

Так написав до них султан

Зареготали чуприндирі

І тут же в відповідь листа

Ушкварили бундючній хирі

Далі йде відповідь запорожців султанові:

Царя небесного харцизе

Високорогий сатано

Не годимося ми в підлизи