Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

кінчив артилерійське училище в Одесі і воював на ав-

стрійському та румунському фронтах.

Під час Української революції 1917-1920 років Бар-

шак як патріот своєї країни брав активну участь у її

бурхливих подіях. 24 січня 1918 року Центральна Ра-

да243 IV Універсалом проголосила Українську Народ-

ну Республіку (УНР) самостійною, ні від кого незалеж-

ною державою. 9 лютого 1918 року у Брест-Литовську

представники чотирьох

держав німецького блоку і

УНР підписали мирний договір. Це був перший мир-

ний договір у світовій війні. За день до цього війська

більшовиків захопили Київ і Центральна Рада негай-

но запросила збройної допомоги у Німеччини і Австро-

Угорщини. 18 лютого австро-німецькі війська почали

окупацію України.

29 квітня 1918 року відбувся державний переворот,

генерала Павла Скоропадського244 (18 7 3-19 45) було

проголошено гетьманом Української Держави.

У червні 1918 року Баршак приїхав до Києва, а у

серпні його заарештували німці, і він просидів у тюрмі

до падіння гетьманського уряду та відновлення Укра-

їнської Народної Республіки (14 грудня 1918 р.). У січні

1919 року Баршак у складі місії УНР виїхав до США, а

з кінця 1919 року став секретарем української делегації

на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років245.

Українська революція 1917-1920 років завершила-

ся національною катастрофою, незалежність Украї-

ни була ліквідована. Східна Україна надовго підпала

під комуністичне правління, а Західна була окупована

Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

450

Після поразки Української революції Баршак не

повернувся на батьківщину, де панував тоталітарний

режим, і на все життя залишився в Парижі.

З цього часу він під псевдонімом Ілько Борщак почав

досліджувати історію України, зокрема вивчати виз-

вольну боротьбу українського народу за утверджен-

ня своєї самостійної державності у 17-18 століттях.

Він ґрунтовно досліджував часи гетьманів Івана Ма-

зепи і Пилипа Орлика, вивчав французько-українсь-

кі зв'язки. Його численні наукові праці були наслід-

ком безупинних пошуків першоджерел в державних

і приватних архівах багатьох країн Західної Європи.

Він досліджував також фонди бібліотек Парижа, Лон-

дона, Рима, Стокгольма та інших міст.

Борщак активно працював у громадських організа-

ціях української діаспори. З 1923 року він член Ліги

української культури, у 1923-1932 роках керував

гуртком українознавства Спілки українських грома-

дян

Франції і у 1926-1929 роках видавав в Парижі га-

зету цієї Спілки «Українські вісті». У 1926-1927 роках

стає одним із організаторів товариства «Друзі укра-

їнського кіно».

З 1938 року Борщак викладав історичні дисципліни

в Національній школі живих східних мов, створив там

кафедру українознавства.

Син України, для якого Франція стала другою бать-

ківщиною, в часи Другої світової війни боровся з ні-

мецькими окупантами зброєю журналіста — пером і

словом. У вересні 1940 року німці заарештували Бор-

щака разом з іншими українськими діячами і ув'язни-

ли в тюрму Санте. 18 квітня 1941 року його звільнили.

451

Пригоди ув'язнення він виклав у щоденнику 1940-1941

років — «Вісім місяців у Санте», який було надрукова-

но у 1946 році. 26 лютого 1943 року його заарештували

вдруге як керівника антифашистської української ор-

ганізації та журналіста деґоллівського руху за визво-

лення Франції. Після звільнення вчений залишив Па-

риж і перейшов на нелегальне становище. До Парижа

він повернувся у серпні 1944 року, коли в місто ввійш-

ли французькі танки.

Після війни професор Борщак викладав у Національ-

ній школі живих східних мов, був директором «Архі-

ву української еміграції у Франції». У 1949-1953 роках

видавав науковий журнал «Україна». 1946 року видав

французький підручник української мови, видавав та-

кож твори українських класиків, виступав із публіци-

стичними статтями у французькій та зарубіжній пресі,

друкувався в радянській Україні, підтримував творчі

контакти з науковим товариством імені Т.Г. Шевченка

у Львові і був його дійсним членом.

Дружина Ілька Борщака Софія (уроджена фон дер

Лявніц) померла у 1932 році, дітей у них не було, все

життя з ними жила пасербиця Віра. Батько Лев Ми-

хайлович і брат Дмитро стали жертвами сталінських

репресій, старша сестра Анна разом зі своїми дітьми

загинула під час війни в Одеському гетто.

11 жовтня 1958 року шляхетне серце сина України

і Франції перестало битися. Поховали Ілька Борщака

в Парижі.

Ілько Борщак залишив після себе велику рукопис-

ну спадщину, в тому числі матеріали до незаверше-

ної праці «Історичний провідник України в Європі» —

452

збірку відомостей про міста, музеї, людей, чиї долі