Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

винна була присудити Васильківському звання ака-

деміка. Але, незважаючи на високу оцінку цих робіт

художньою критикою, французькими і вітчизняними

знавцями живопису, Академія не спроможна була по-

долати академічний консерватизм і не присудила це

звання одному із кращих своїх вихованців.

У наступні роки художник створює у барвах поетич-

ний образ України. Його картини схожі на мудрі опові-

ді про красу природи рідного краю. Вони сповнені по-

езії,

їм властиві витонченість кольорових сполучень,

багатство барв, яскрава образотворча мова. Художня

критика називала його роботи шедеврами, піснями та

думами в фарбах. Їх купували любителі, колекціоне-

ри, музеї. До нього прийшла слава співця України.

282

Окрасою галереї українського живопису стала кар-

тина «Козацька левада» (1896). Цей краєвид назвали

портретом ясноокої України.

Васильківський був не лише пейзажистом. В його

творчості присутня й тема героїчної історії українсь-

кого козацтва, яка втілена в картинах «Козацький пі-

кет» (1888), «Козаки в степу» (1891) і в монументальних

панно для Полтавського земського будинку: «Чумаць-

кий Ромоданівський шлях», «Козак Голота» і «Обран-

ня полковником Мартина Пушкаря» (1903-1906).

Українській давнині і народній творчості Василь-

ківський із Самокишем присвятили два альбоми: «З ук-

раїнської давнини» (1900) і «Мотиви українського ор-

наменту» (1912).

Свій образ він залишив нам у картині «Козак Ма-

май» (1911).

Васильківський створив близько трьох з половиною

тисяч картин. Майже всі твори експонувалися у Пе-

тербурзькій академії художеств, у паризьких

Сало-

нах, на художніх виставках у Петербурзі, Москві, Пол-

таві, Харкові, Нижньому Новґороді, Римі. Його твори

є в Петербурзі, Москві, Парижі, Римі, Києві, Полтаві,

Харкові.

Сергій Васильківський, Петро Левченко, Михайло

Ткаченко, Михайло Беркос і Панас Сластіон створили

самобутню харківську пейзажну школу, душею якої

був Васильківський.

Перед смертю він заповів Харківському художньо-

му музею близько 1500 картин, у тому числі 1348 сво-

їх робіт, а також 130 тисяч карбованців на створення в

Харкові великого національного художнього музею.

283

8 жовтня 1917 року Сергій Іванович Васильківський

помер, його поховали на міському кладовищі в Харкові.

На превеликий жаль, більшої частини спадщини

художника зараз не існує. Під час Другої світової вій-

ни понад 1000 його творів згоріло разом із Харківським

музеєм, зникло багато його картин,

які перебували в

приватних зібраннях. Нині відомо близько п'ятисот

творів митця.

284

МИКОЛА САМОКИШ

(1860 — 1944)

український живописець-баталіст, графік

Мить зникає і не повторюється.

Правдиво передати її в живопису!

І заради цього забути про все...

Поль Сезанн

Видатний

український

живописець-баталіст і гра-

фік

Микола

Семенович

Самокиш

народився

25

жовтня 1860 року в мі-

сті Ніжині на Чернігівщи-

ні. Батько майбутнього

ху-

дожника

Семен Захарович

Самокиш походив з бідно-

го безземельного

дворян-

ства,

яке Самокиші здобу-

ли у другій половині 18-го

століття, коли їх предок до-

служився до офіцерсько-

го чину. Семен Захарович

служив листоношею в Ромнах,

Хоролі,

Городні,

а

з

1856

року в Ніжині. Він узяв за дружину Марію Дмитрівну

Сіник — дівчину із заможної селянської родини села

Носівка поблизу Ніжина.

Родина, в якій було п'ятеро дітей, жила бідно, але

батько мріяв дати дітям освіту, сподівався побачити

первістка-сина Миколу добре забезпеченим адвока-

285

том. Тому рано пробуджена любов сина до малюван-

ня не знаходила підтримки в родині, і пізніше батько

категорично заперечував проти його вступу до Петер-

бурзької академії художеств.

У дитинстві Микола жив у своїх дідуся Дмитра Іва-

новича і бабусі Марини Іванівни Сіників, яких дуже лю-

бив. Спогади про роки, проведені в Носівці, залишили-

ся в його пам'яті на все життя. Дід знав багато народних

переказів і легенд про героїчне минуле України і часто

розповідав їх онуку. Ці розповіді і побачені в оселі даль-

нього родича діда відставного ротмістра І.Д. Собецько-

го літографії із зображенням баталій, коней, гармат і

прапорів пробудили у вразливого хлопця велике заці-

кавлення до рідної історії, армії і зброї. У своїх спога-