Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
Шрифт:
Деякий час вони обідали мовчки, прислухаючись до навколишніх звуків. Над нагрітим очіллям скелі дзижчала важка серпнева комашня, сірі білки зістрибували з кривої сосни і з безпечної відстані уважно спостерігали за трапезою братів Вигилярних.
— Я от що, Павляне, хотів тебе запитати, — перервав мовчанку старший. — Ти мені поясни, яке відношення мають оті всі цацки, — він скосив оком на рюкзаки, — до Сковороди. Я людина далека від історії, літератури. Може, чогось не розумію. Напевне не розумію. Про Сковороду я у школі вчив, пам'ятаю, що жив колись такий, дуже розумний, любив мандри, ненавидів багатіїв
— Ні, православним.
— Так поясни мені, темному, яким це боком усі ці речі пов'язані зі Сковородою.
— Не знаю.
— Отакої… — старший акуратно поскладав сміття до пластикового пакету. — А я думав, що ти у темі.
— Я вже міркував над цим. Ну, скажімо, з гравюрою більш-менш ясно. Вона перемальована, можливо навіть рукою самого Григорія Савича, зі збірки містичних емблем. На ній, наскільки я розумію, зображено одне із наріжних понять алхімії — Андрогіна, з'єднання ртуті і сірки, як основу для подальшого виробництва філософського каменю.
— Алхімія — антинаукове вчення.
— Це тобі також Анна Петрівна розповідала?
— Ні, Валентина Сергіївна. Вона у нашій школі хімію викладала. Сувора була жінка. Мені за бензольні кільця двійку поставила.
— Ця сувора жінка виклала тобі спотворене поняття про алхімію. За часів Сковороди алхімія давно вже втратила ознаки вчення про властивості речовин. У вісімнадцятому столітті вона була вже чимось середнім між самобутньою філософією і символічним викладом метафізики. Її переплели з кабалою, Таро та іншими окультними системами.
— От і виходить, братело, що нічого Валентина Сергіївна не спотворила. Кабала, Таро… Антинаукова маячня.
— Філософія, Сашо.
— Філософія — предмет темний, — «карпатський есквайр» відкинувся на спину і заклав руки за голову. — Філософи не перевіряють своїх висновків експериментами. Відповідно, не можна зрозуміти, хто з тих філософів правий, а хто бреше. Все заплутане. Немає ясності. А там, де немає ясності, там немає і практичного застосування.
— А як вони можуть перевірити експериментом свої висновки, якщо філософія оперує такими предметами, як «суще», «буття», «час», «простір»? Як можна експериментувати з буттям або часом?
— Тоді нехай визнають свою філософію не науковою дисципліною. Наука, якщо ти ще пам'ятаєш, передбачає обов'язкову перевірку припущення експериментом. Той шлях пізнання, котрий не містить у собі стадії експерименту, не є наукою. А я, братело, інженер за освітою, звик вірити науці і відкидати усяку маячню. Наука досягла інших планет, створила телебачення, комп'ютери, мобільний зв'язок. А чого досягли філософи? Вічно гундосять: «я знаю, що нічого не знаю». Не поважаю.
— Телебачення і сотові телефони не зробили людей щасливими.
— Так вважають невдахи, — пирхнув Олександр Петрович. — Чому не зробили? Полегшили життя, розваг стало більше. Людям
— Сковорода практикував інший різновид реалізації. Через інакшу ясність.
— Значить, теж був невдахою. Лузером. Ходив як бомж, хоча, як бачимо, сидів на цінностях. До речі, а що ти там хотів додати нового до вивчення Сковороди? З точки зору науки там і так все ясно як Божий день.
— Не все ясно, далеко не все… Але це, Сашо, не для цього місця дискусія. Якщо чесно, то я спочатку хотів написати порівняльні біографії Сковороди і Казанови…
— Казанови? Того самого, про якого фільм зняли?
— Того самого.
— Здурів чи що? — щиро здивувався старший. — Що спільного між Сковородою і тим фраєром? Над тобою довго сміялися?
— Ти не правий. Між ними багато спільного. Народилися і померли майже одночасно, все життя провели у мандрах і пошуках. Обидва мали добрий мистецький смак. Обох офіційна церква підозрювала у симпатії до єретичних вчень, і небезпідставно. Вони не створили сімей. Вправлялися у літературі. І ще багато спільних позицій. А щодо того, що сміялися… На моїй кафедрі принаймні ніхто не сміявся. Щоправда, мене й не підтримали…
— От, бачиш!
— Нормальна була тема, — примружився на сонце молодший. — Навіть не нормальна, а класна, крута, модна. Просто ти, братику, не розумієш. Компаративістика тепер в законі, багато хто працює над порівняльними темами.
— Я тобі зараз підкину ще одну модну тему для дослідження, — не змінюючи інтонації, повідомив йому Олександр Петрович. — Треба дослідити, що саме потрібно юним дівчатам біля Відьминого лазу?
— Яким ще дівчатам? — схопився, закрутив головою молодший.
— Не сіпайся, — порадив старший. — Я їх побачив ще три хвилини тому. Вони йдуть сюди зі сторони Чорногориці. Дві дівчини. Не маскуються. З маленькими наплічниками. Одягнені як звичайнісінькі туристки. До речі, вони симпатичні.
П'яту добу Григорій ховався на старому капері, пришвартованому до молу поблизу Местри. Судно, хоч і було зруйнованим, ще не втратило слідів свого бойового минулого. Його форштевень прикрашали аж три тарани, а рангоут був химерним гібридом бермудського та староіспанського різновидів [69] .
69
Капер — легкий піратський корабель, рангоут — оснащення надпалубної частини судна, форштевень — міцний брус на носових контурах загострень суден, на якому замикається зовнішня обшивка. Бугшприт — горизонтальний або похилий брус, що виступає перед форштевнем. Бермудський тип рангоуту — однощогловий із косими вітрилами, староіспанський — багатощогловий із прямими і косими вітрилами.