Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
Шрифт:
Кондульмеро неквапно зійшов сходами, відповів на привітання Рікардо скупим кивком і відчинив ґрати. Вони відкрилися легко, без жодного скрипу. Інквізитор власноручно змащував їх перетопленим жиром, видобутим з нарвалів. Окрім своєї безпосередньої функції, ця дивовижна речовина виявляла зрадників. Якби Рікардо прийшов зі злими намірами, завіси, змащені цим жиром, при обертанні видали б специфічний розпачливий звук. У цій містичній властивості жиру нарвалів інквізитор мав змогу пересвідчитись принаймні двічі.
Він ретельно зачинив ґрати і провів
Пересвідчившись, що нишпорок поблизу немає, Кондульмеро вмостився у глибокому кріслі, яке було спеціально підігнане під форми його огрядного, обтяженого багатьма хворобами тіла.
— Ти вже чув про ранкову знахідку? — запитав він агента.
— Монсеньйор має на увазі вбивство писарчука Ніколатіні?
— Саме це монсеньйор і мав на увазі. А ти впевнений, що то не був нещасний випадок?
— Впевнений. Писарчук знюхався з абатом Мартіні.
— Це перевірено?
— Ви платите мені, монсеньйоре, а я плачу тим, хто володіє точною інформацією. За гроші у Венеції, перепрошую, можна дізнатися про все. Навіть про те, що сьогодні зранку сказав ясновельможний дож своїй коханці Леоні, після того як втретє скористався нічним горщиком.
— Це не смішно.
— Проте це правда, монсеньйоре. Продажність у Республіці стала всеохопною.
— Тоді ти маєш знати, хто вбив Ніколатіні.
— Ще не знаю, але можу дізнатись. За ваші гроші.
— А вже є якісь припущення?
— Припущення, монсеньйоре, завжди є.
— Масони?
— Радше за все.
— Значить, вони також дізналися про те, що Ніколатіні став агентом Риму.
— Я ж кажу, монсеньйоре, усі таємниці продаються.
— А як стосовно того, що я тобі доручив минулого тижня?
— Я довідався.
— Детальніше.
— Але, перепрошую вашу милість, того разу…
— Рікардо, ти страшний здирник, — Кондульмеро дістав із потайної шухляди важкий гаман і кинув його на коліна агентові; дзенькнув метал. — Чоловіче, ти ж, як мені казали, вже програв добрий маєток.
— Мій фах вимагає того. Ніде люди так не вибалакуються, як за грою у боччі [78] , — зауважив агент. — І ніхто так легко не розлучається з небезпечними таємницями, як гравці.
— Отже… — пришвидшив його інквізитор.
— Я зняв копії з тих свіжих гороскопів, які склав для ясновельможного дожа його особистий астролог. Той старий лис Пінетті, який приїхав з Риму перед днем святого Марка [79] . Ось вони, — Рікардо поклав на стіл стос паперів. — Нічого критичного, за винятком…
78
Боччі — азартна гра, популярна у XVII ст.
79
День св. Марка (державне
— Я сам подивлюся, — інквізитор підніс до очей гороскоп. — Гм… — він підвів очі і зустрівся з байдужим поглядом агента. — Я правильно зрозумів?
— Ви про що?
— Про ясновельможного дожа.
— Я засмучений.
— Чим засмучений? Ти не крутися, тут ми удвох, можна без перепрошень.
— Ясновельможний дож не доживе до наступної Пасхи. Якщо, звісно, синьйор Пінетті правильно розтлумачив небесну мапу. До речі, монсеньйоре, там є ваш гороскоп. Дож замовив римлянинові гороскопи усіх високопосадовців.
— Я дивлюся.
— Отам, під гороскопом молодшого Корнаро.
— Кажу ж: я дивлюся, — інквізитор невдоволено засопів.
— Вибачте, монсеньйоре.
— А це що? — Кондульмеро ткнув у латинський напис. — Що це за «смертельна небезпека з боку Марса, який перебуватиме у сузір'ї Діви»?
— Там розтлумачено.
— Ага, бачу… Який ще це в біса «зоряний хрест у шостому Домі»?.. Тут написано, що мені загрожують цей хрест і планета Марс, допоки Герметична Діва залишається ув'язненою.
— Щось таке, монсеньйоре.
— І тобі відомо, що саме мається на увазі?
— Я можу лише здогадуватись.
— Я слухаю.
— Але, монсеньйоре…
— Я ж щойно казав тобі: не треба оцих передмов, Рікардо, оцих всіх «але». Ми з тобою, як-не-як, не перший рік знаємся.
— Я думаю, що йдеться про ту арештовану фармазонку.
— Про Констанцу Тома?
— Так.
— Виходить, для того щоби уникнути небезпеки, я маю сприяти звільненню шпигунки?
— Вам вирішувати, монсеньйоре.
— Отакої… — інквізитор застиг, дивлячись, як сонячний промінь, що промкнувся крізь запилене віконне скло, грається відблисками на золотому тисненні обкладинок старовинних фоліантів. Він раптом відчув свою страшенну незахищеність. Своє наскрізне сирітство на жорстоких вітрах століття.
«Лише подумати, що Ніколатіні, державного службовця Республіки, втопили у каналі як дурне кошеня за один тільки зв'язок з абатом! Всі навколо продажні, всі зрадники. Цей блідопикий негідник правий… А якщо масони раптом вирішать, що саме я став головною перешкодою на шляху звільнення тої їхньої відьми? От тоді і прийде Марс до сузір'я Діви! До того сузір'я, під яким я народився. З кинджалом прийде, з отрутою. І хто його тоді спинить? Ця прогнила державна машина?»
Помирати інквізитору не хотілось. Його тіло прагнуло жити, злягатися з юною наложницею, їсти смачні страви і пити густе кіпрське вино. Він ще раз згадав страшне мертве обличчя сьогоднішнього потопельника.
— Ходімо, проведу тебе, — мовив він до Рікардо, натискаючи ногою на важіль під столом і підводячись із крісла. — Збери для мене все, що можна дізнатися про тутешніх масонів. Все, що тобі вдасться дізнатися. Не шкодуй грошей і будь дуже обережним. Я чекатиму на тебе в цей самий час за три доби.