Відьми і любов
Шрифт:
Бо кришталевої й шматка жаль.
Бо кришталеву не змогла,
На те вона й кришталь.
І любов не подарувала,
І з життя пішла.
Та перед смертю не розчарувала, А лише заплакала.
А мені тепер з тобою возитися, Розчарувати просити.
Чи мені тобі вклонитися,
Чи навчити тебе любити?
Ах, кому я говорю,
Серцю кришталевому.
Пропливеш по морю,
Та пропливеш не по справжньому.
Бо любити ти не вмієш,
І
Ах, так може ти не хочеш,
А тільки чарами мучила.
– Ах - зітхає на все те.
– Я вміла і любила,
Та зимою серце снігом замела.
Тоді ще я бездумною була,
Була як ти - немов у чарах,
Сиділа немов зачарована.
Шпигувала поглядом за ним по барах, Хоча й любила не мільярдера сина.
– Ах он як ти - крикну я.
– Лише гроші дорогі тобі.
Зачарована його сім’я.
Побажала серця б ти собі.
– Не зупиняй відьму на півслові, Бо не бачити тому хлопцю волі.
Волі від чар моїх неземних,
Від очей, що сняться моїх.
– Ах ти так, то слухай,
Прийшла сюди тебе проклясти.
То чому тягну, ай ай ай.
Тепер можеш і не мріяти,
Проклинаю я тебе.
І все, сказати нічого.
Те що в світі мені любе,
Не зачіпне й краєчка серця мого.
Відпусти його, чари зніми,
Не муч мене і його.
– Ой боже, які ми стали,
Ой ой ой ой .
А роги золоті не хочемо?
Чи такого попросити не можемо?
Ах, бо в нечистої сили просимо.
Та ні, ти змовчиш.
– Ні, не змовчу ніколи,
І доб’юсь мети без зла.
– І було таке коли,
Я б і без зла все змогла.
– Сльози з очей впали,
І відьма немов розтала.
– Що з тобою відьма?
Чи ще проклясти словами сімома?
– Ах, якби ти благословила,
Душу мою невинну.
Я ж тоді як ти була!
То чари прожену.
– Що злякалася?
Тобі померти не хочеться.
Ти забарилася,
Тобі прощення хочеться.
– І вже розтала як сніг,
Провела рукою й мовила
– Він любити мене не міг,
А я все ловила його на думках.
Так знай, чари вже знято,
Не політаю в небесах,
Не потрібне мені й золото.
– А що ти хочеш дика?
– Не зви мене так.
– Жареного, вареного індика,
А все це чи не так?
– І вже хриплим голосом
– Як знай, а мене не забувай.
Хай і коса моя колосом,
Та мене не покидай.
– От чого ти забажала,
Тут я не лишусь.
– Відьма тихо заридала,
І тут я схаменусь.
Це
Це колишня безпомічна леді,
Яка колись любила кого і я.
Та як могла я це впустити,
І думати як зла з землі.
З землі де чисті душею люди.
Та не по своїй волі,
Я до такого дійшла.
Любов голову з крутила,
І ледь ось ця відьма не померла.
Не довго я думала,
І відьму запитала:
– Що ти хочеш?
– Це ти мені говориш?
– Та що мовчиш?
– Благослови, не пожалкуєш…
– Ох це так, благословляю.
А про це не пожалкую?
Тебе я прославляю.
А чи чим не захворію?
– Ні, дякую тобі,
І все сказати нічого.
Але ж вже не собі,
А тобі добро зробити можу.
І на твоє благословення,
Таке щире й чисте.
На тобі моє прощення,
Таке щире й золоте.
Я піду, а тобі в рай потрапити, І щастя мати.
– Якби так все не забути,
І мені потрібно собою бути.
Ну все прощай-прощай,
Удача словом не мине.
– Мене не забувай,
І думками згадуй мене.
3
Ах, чорним магом
Виявилась моя любов.
Як стояла за порогом,
Бачила все-все.
Він читав те заклинання
На любов мою.
Нечистої сили закликання
На любов мою.
А я ж його любила,
І вірила й грішила.
А я ж за ним ридала,
І на картах ворожила.
Але його зілля не карти,
То ціле зілля.
Він що хоче померти,
Померти, і в пекло?
Жаб’ячі очі, риб’ячий хвіст,
Жайворонка лапки.
І все в великий піст:
Крила орла і пелюстки ромашки, Порох та очі свинячі,
Шерсть котяча,
Та ще й кість собача.
Все зварив, приготував,
Зве мене.
З вином змішав,
І пригощає.
Доки він вийшов,
Викидала все в сміття.
А як прийшов,
Думав, що в пеклі життя.
– А я й без чар люблю!
– Звідки ти знала!
– Чарами тебе не згублю,
Але за тобою шпигувала.
– Ах, який я дурень.
– Та ти сам в чарах був!
– Присіла на пень.
– Ох Віка та дівиця,
Зачарувала і до пекла пішла.
– Ах, чортова дівиця,
А я все думав, що люблю.
– Добра її душа, чиста,
Благословенна мною у раю.
– А ти теж туди, ох прудка.
– Ні послухай прокляла,
Прокляла я тую сучку.
Але ледь вона не померла,
І я вхопила совісті ручку.