Відпочинок на Ортені.
Шрифт:
Здавалося, будівлям не буде кінця. Повільно повзе човник, своїм локаційним зором намацуючи шлях між темними тінями гігантських чаш, що ворушилися на тоненьких стебельцях, погойдувані підводною течією. То житла ортенців. І там, десь усередині їх, нічого не знаючи про підступ землянина, вони дивляться свої перші сни. Тільки б не розбудити кого-небудь із них, не видати себе передчасно.
Та нарешті тіні химерних ортенських будинків розтають, залишаються позаду. Човник мчить у чорній темряві, а тим часом Арсенові здається, що немає ніякого руху, що він разом із своєю ненадійною посудиною прилип до хвиль і лиш злегка
“Що поробиш, - сумовито думає Арсен, - роки, їм уже не по плечу гострі моменти в житті, погоні за таємницями... Коли б після повернення з космосу прийшов курс омолодження, як радили лікарі, зараз було б куди більше шансів на успіх. Але курс омолодження - це Інформатор...”
Скільки він не спав? За останню добу подрімав хіба що годин зо дві, коли поверталися з ортенцем від Шпилястих скель. Отож нічого страшного не сталося б, коли б він зараз на якусь годину склепив повіки. Сон зняв би напруження, припинив лихоманковий танок думок.
“...Може, для нього теж, як і для Ореста, приготовано пастку. Все задумано і розплановано наперед. Поступово, поволі йому підкидали то один факт, то інший, аби думав, що діє сам. Хто ж розробив цей хитрий план? Ортенці? А може... земляни?”
Від останнього припущення йому стало смішно. Чому він розділяє їх взагалі? Адже вони навіки поєдналися і так переплелися каналами Інформатора, що складають єдине ціле. Тільки вони з Орестом зайві і для Землі, і для Ортени. І, може, не лише на Ортені, а й на Землі спостерігали останні хвилини життя Ореста. І додає лицемірства отой страшний Інформатор, що знає думки кожного, бо пнуться з тими надмудрими думками в майбутнє, щоб не вмерти назавжди, щоб обов’язково відродитися в надлюдині чи надортенцю.
А вони з Орестом були виховані по-старовинному відвертими, прямими, шанували високі почуття благородства, честі, обов’язку, які ортенському і земному Інформатору стали чомусь непотрібними.
Змучений гіркими думами, цілу вічність, як здалося, гойдаючись у човнику, Арсен несподівано відчув, ніби Орест поруч, зовсім близько. Він прагнув цього відчуття весь час перебування на Ортені. Але тепер воно не наснажувало на боротьбу. Арсен втомився від непосильного змагання з двома планетами.
“Чуєш, Оресте, ми з тобою просто не маємо права на життя. Ми заважаємо тим, задля кого жили. Ми зайві”.
Орест розуміє Арсена, сумовито посміхається погоджуючись. Так, їм потрібен спокій, той самий спокій, якому вони так довго не хотіли коритися. Людина повинна жити тільки в своєму віці, вона не мусить, не має права переживати свій час, своє покоління. Те, що для майбутніх нащадків буде омріяним благом, для нас залишатиметься чужим або й ворожим. Вони мають спочити.
Як добре, що ніхто не може насильно продовжити їхнього життя, бо не продали душу Інформаторові в обмін на безсмертя. Йому так легко бути на самоті з Орестом, так солодко зробилося його вистражданій душі, що ладен був зараз заснути навіки. Та щось не дозволяло зробити цього. Те щось мимоволі виштовхувало і виштовхувало із напівмарення, напівсну, повертало до дійсності. Чиясь сильна воля настирливо заважала його побаченню з Орестом.
Пітьма за прозорою стінкою порідшала. Розплющивши
– Керн!
– видихнув наполохано.
І тепер меч завис над ним; керни, мов вороння, чекають на його смерть, і вона вже не за горами. До болю в очах вдивляється у зеленувату сутінь океану, а в ній, чи то насправді, чи вже викликані його уявою, то з’являються, то знову зникають незграбні білясті тіні...
“Небезпечна зона! Небезпечна зона!” - червоно заблимало на мініатюрному пульті керування.
Здригнувся від несподіванки. Думалося, що до останньої зустрічі із Шпилястими скелями ще часу та часу. Аж он воно...
“Ну що ж, Арсене, вперед, тільки вперед. Іншого шляху вже немає”.
Тепер необхідна обережність і увага. Доконче має втрапити на те самісіньке місце, де лежить, спочиває Орестів човник, звідки рукою подати до тієї точки, з якої Шпилясті скелі здаються лезами-горами біля затопленого морського берега.
Саме сюди пірнув човник минулого разу, а от куди спрямував його ортенець після того, як вимкнув автокерування?.. Здається, цілу вічність плутає він між одноманітними мертвими стінами. Вже вкотре височенні шпичаки повертаються до нього лезами і повільно пропливають мимо. І щоразу він готовий заприсягтися, що пізнав те самісіньке місце. Та немає там Орестового човника і немає такої примітної ущелини між двома нахиленими одна до одної скелями, куди пірнув тоді ортенець в погоні за керном, не видно й берега, де ріс колись магнолієвий гайок.
Це було схоже на кружляння в зачарованому колі, а йому ж дорога кожна хвилина... Від безплідних шукань з’являється нервозність, притупляється відчуття небезпеки. Арсен знову, вже вкотре, дає задній хід, бо здається, що за бортом промайнули знайомі краєвиди. І знову все те видається помилкою. Куди тепер?
Раптом щось із страшною силою штовхає човник, і він летить шкереберть прямо на гостре, як леза сталевих мечів, каміння.
“Іритовий шпичак!”- встигає подумати Арсен, встигає навіть уявити мить, коли вода увірветься досередини човника, страшна вага ортенського океану навалиться на його груди і рудувата хмаринка крові почне повільно розповзатися у воді, оточуючи його мертве тіло. Достоту, як недавно було після смертельної сутички ортенця з керном...
VIII
Він розплющив очі з таким відчуттям, ніби свідомість його відроджується милістю землян і ортенців десь у надрах Інформатора. Самі скалки, а не свідомість. Вони, ті скалки, не мали собі пристановища - ні в мозку, ні в душі, жодного куточка в тілі, де б могли зібратися разом і відродитися в його, Арсенову, індивідуальність.
“А може, так воно і є”, - збіглися ті скалки в думку. Може, нові земляни і його потай під’єднали до Інформатора. Адже мали за зразок ортенців, а ті нічим не гребують - піддивляються і підслуховують, де тільки можна. І якщо це так, якщо в нього відібрано все людське, то його відроджена в Інформаторі свідомість навіть не зможе сказати про те. А коли це не так, коли він живий?