В океані
Шрифт:
— Дивно! — хмурився Ілюшин.
Жуков з цікавістю і гідністю позирав навколо, з гордістю помічав, що саме на ньому насамперед зупиняються погляди зустрічних. Аякже, радянський військовий моряк! Жуков помітив, що Фролов, ідучи поряд, двічі схвально і майже заздрісно окинув поглядом його форму першого строку.
І справді — невідступне почуття раптом охопило Фролова, почуття не заздрості, а швидше образи на самого себе. Ось він, Дімка Фролов, бойовий балтійський моряк, північноморець-катерник, розвідник морської піхоти, йде не в овіяній легендами формі військових моряків, а в цивільному, та ще в костюмі іноземної продукції, в цій
Інша річ пройти по місту цієї країни, яку допоміг визволити від фашистів, у сопках якої геройствував у воєнні роки, одягненим у матроську або старшинську форму, скромну і водночас мужньо-нарядну!
Так, даремно пішов він на цивільні кораблі з улюбленого військового флоту. Тепер уже міг би бути курсантом, учитися на офіцера, як багато матросів — друзів фронтових днів… Він замислився так глибоко, що не помітив, як позаду залишилися звивисті провулки. Із стін дивились усміхнені обличчя красунь, люті очі красунів з револьверами в руках — кінематографічне голлівудівське життя.
Під строкатою парусиною навісів, яку злегка коливав вітрець, стукали пивні кухлі, вабили відпочити глибокі крісла біля столиків.
— По кухлику вип'ємо? — запропонував Фролов.
— Подивимось, яке воно, норвезьке, — згодився Ілюшин.
— Хелло, рашен! — пролунав позаду них неголосний вигук.
До них підходив високий худий негр. Цивільний костюм з бавовняного лисніючого матеріалу мішкувато висів на його довгоногій постаті. Солом'яний капелюх зсунувся на потилицю, відкриваючи шоколадно-коричньове обличчя. Широкі щелепи розсунулися в радісній усмішці, заблищали два ряди рівних великих зубів.
— Хелло! — повторив негр. Простягаючи руку, пальцем другої руки вказував на себе. — Сімен! Амерікен шіп! Лонг лів сов'єт Рашен, Москва! [5]
Стільки молодої радості, щирого почуття було з цьому привітанні, що радянські моряки одразу усміхнулись. Негр тис руки по черзі всім трьом.
Вони розглядали один одного із жвавою цікавістю і з деякою ніяковістю, яку відчувають люди, що симпатизують одне одному, але не володіють спільною мовою.
5
Моряк! Американський корабель! Хай живе Радянська Росія, Москва! (англ.)
— От і порядок! — сказав Фролов, який ніколи не розгублювався. — З ним разом пивця й вип'ємо!
— Фрейндшіп! Бір! [6] — указав він негрові на вхід під навіс.
Негр явно збентежився. Покрутив головою. Пішов по вулиці, манячи за собою російських моряків.
— Та ні, сюди ось у бар зайдемо, зрозуміло? — Фролов підніс до рота жменю. — В бар. Бір. Дрінк. От який нетямущий! Ходімо!
Він узяв за руку американця, що опирався, і повів під навіс.
6
Дружба! Пиво! (англ.).
За столиком чулася нерозбірлива гаркава мова. Сиділи люди в строкатих
Фролов підійшов до столика з незайнятими плетеними кріслами навколо. Подзвенів кронами у кишені — зарплатою, одержаною на кораблі. Показав на одне з крісел американцеві.
— Сідай, містер, вип'ємо за дружбу народів.
Але негр не сідав. Нерішуче стояв біля столика. Розмова навколо замовкла. Майже силою Фролов посадив негра в крісло, сам сів поряд.
— Чотири кухлики пивця! — помахав рукою худорлявій блакитноокій дівчині в накрохмаленому фартусі, що зупинилася поблизу.
Особа в короткій спідниці, з яскраволіловими губами встала поривчасто з-за сусіднього столика, пішла до виходу з бара. Юнак з фотоапаратом кинувся вслід за нею. У негра був дуже нещасний, переляканий вигляд.
— Невже через нас переполох? — сказав Жуков.
— Ні, тут інше… — Фролов дивився на бармена, що вийшов з-за буфетної стойки і наближався до них.
— Нот біе фоо блек, — повільно сказав бармен. — Рашен ієс! — Він посміхнувся до Фролова. — Нігер — нот! [7] — виразно вказав негрові на вихід.
Негр сидів ніби скам'янівши, його плоскі щоки посіріли.
— Ох, расисти чортові! — вигукнув Фролов. Тільки зараз помітив, що всі навколо дивляться на них. Він був дуже схвильований, побагровів до самих білків. — Це ми, напевно, в американську компанію потрапили. Нічого, покажемо їм, як радянська людина дивиться на цю справу.
7
Нема пива для чорних… Росіянам — є, негрові — немає! (англ.)
Заспокійливо поклав долоню на коліно негра. Відчув гострий жаль: це коліно нестримно тремтіло. Негр сидів увесь час прямо й нерухомо.
Товстий чоловік у білому кітелі повільно встав з-за дальнього столика, насунув на лоб високий кашкет, пішов рішуче через бар. Він підходив до негра, і той, ніби мимоволі, почав повільно підводитися з крісла.
Офіцер викрикнув щось владним тоном. Негр ввічливо відповів, прохально склавши руки, не зводячи з офіцера очей.
— Зачекайте-но, містер, — почав був Фролов. Особливо запам'яталися йому цієї миті синюватобагрові, до блиску виголені щоки американця, його червона, надута шия і накрохмалений комірець, що врізався в неї.
Негр швидко підняв руку до обличчя дивно безпомічним, зляканим рухом. Але ще швидше кулак американця в капітанському кашкеті опустився на обличчя, що метнулося назад.
Американець бив із звичною швидкістю, щось викрикував погрозливе, а негр стояв, опустивши руки вздовж тіла; щоразу відкидалося назад його залите кров'ю обличчя.
— Стій, містер, так не можна! — крикнув Фролов, опам'ятавшись. Він схопився з крісла, втримав укриту татуїровкою руку, що знову піднялася для удару. Американець щось пробурмотів, замахнувся знову.