В океані
Шрифт:
— Незабаром виходимо в море, лейтенанте. Переодягайтесь і приходьте в рубку — попрацюємо з лоціями, — сказав Курнаков уже м'якше.
Над палубами «Прончищева» і доку прокотилися дзвінки авралу.
На стапель-палубі доку шикувалися матроси… Агєєв, уже в робочому одязі, розпоряджався біля колод… І водолази в своїх поношених комбінезонах пройшли по палубі важкою точною ходою, готували устаткування для електрозварки.
На їхніх обличчях зачорніли скляні грані захисних окулярів. Спалахнуло сліпучолілове іскристе полум'я автогена, Андросов,
— Товаришу капітан третього рангу! Тільки що з берега доставлено у санітарній кареті тяжко пораненого сигнальника Фролова. Начальник експедиції наказав вам негайно з'явитися на криголам.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН
Андросов стояв на крилі містка, замислено дивився на чорні скелі Б'ю-фіорду, що залишилися позаду, по правому борту.
Атлантичний океан. Ось він плещеться навкруги — спокійний, здіймаючись м'яко, ледь помітно. Безкрая синява вкрита нерухомими бліками й розводами.
Караван ліг на новий курс, знову йшов на норд. По правому борту повільно пропливав берег материка — за першою лінією гір з коричньового складчастого каміння піднімалася друга лінія, невиразні, розпливчасті, немов зіткані з холодного диму громади. Вузькими клаптями біліють на схилах прибережних гір скляно-матові зрізи — це спускаються до моря льодовики. А над океаном стоїть спека, сонце сяє на важкій спокійній воді. І по лівому борту простягся ряд острівців — то крутих, зазублених, то плоских, ледь помітно чорніючих у синяві.
— Тепер підемо Інреледом аж до Баренцового моря, — сказав капітан Потапов, вдивляючись із звичайним меланхолійним виглядом в океанський простір.
— Інреледом? — перепитав Андросов.
— Так точно, Інреледом, рекомендованим фарватером. Бачите — йдемо нібито відкритим морем, а насправді цей Інрелед — вузький прохід уздовж берега серед небезпек — надводних і підводних шхер. «Шергорд» — «сад шхер», називають ці місця норвежці.
— Поетично, — зауважив Андросов.
— Поменше б такої поезії! — зауважив капітан «Прончищева». — Зіб'єшся з фарватеру — і посадиш корабель на банку. Знаєте, самих тільки острівців біля берегів Норвегії налічується до півтораста тисяч.
— То, може, доцільніше йти далі від берегів?
— Тобто відкритим морем? — іронічно посміхнувся Потапов. — Під нами глибини невеликі, багато якірних місць. Підводний рельєф Інреледу — широкий поріг, по якому проходить тепла течія Гольфстрім. А податися далі в море — вийдемо у величезну западину Атлантики з вітрами й довгою океанською хвилею. Ні, товаришу капітан третього рангу, — помовчавши, сказав Потапов з таким обуренням, наче звинувачував Андросова в тому, що саме він створив усі неприємності норвезького узбережжя. —
Андросов стримав усмішку. Характер капітана «Прончищева», його своєрідна манера розмовляти вже давно не дивували його.
Начальник експедиції вийшов із штурманської рубки, зупинився поряд з капітаном.
Задзвеніли східці трапа. На місток із радіорубки вибіг лоцман Олсен. Останніми днями дивно похмурий і замкнутий, нібито заклопотаний чимось, лоцман підійшов до Потапова і Сливіна. Повідомив їм зведення погоди, щойно прийняте з норвезької метеорологічної станції.
— Шіфтінг уінд! — почув Андросов, відійшовши набік після розмови з Потаповим. Побачив, як проясніло обличчя капітана «Прончищева».
— Довгостроковий прогноз: шіфтінг уінд — мінливий вітер. Лофотени дають хорошу погоду, — повторив капітан Потапов. — Зовсім добре після бергенських прогнозів.
— Так, зовсім добре, — підтвердив Сливін.
Він помовчав, погладжуючи бороду, — вірна ознака гарного настрою.
— В штиль неодмінно зібралися б циклончики біля Лофотенів. А мінливий вітер їх розжене.
Олсен, прислухаючись до розмови, ствердно закивав.
— Значить, правда, Миколо Олександровичу, що погода співчутливо ставиться до більшовиків? Чув я, у війну на Північному флоті моряки так говорили, — зовсім розвеселившись, пожартував Потапов.
— Тому що комуністи не ходять на повідку у погоди; от їй нічого іншого й не залишається, як співчутливо ставитися до нас, — встряв у розмову Андросов.
У всіх був тепер чудовий настрій. Одійшли в минуле недавні переживання перед виходом кораблів у море. Прекрасно працюють люди. Після ремонту буксирне хазяйство на висоті. І навіть Лофотенські острови — ця постійна кухня штормів і туманів — дають сталу погоду.
— Як там наш поранений, Юхиме Овдійовичу? — запитав Сливін.
— Увесь час його трясло, гарячка в нього, боялися запалення мозку. Дуже ослаб від втрати крові. Тепер йому краще.
— У нього Ракитіна весь час чергує?
— Так. Вони з військовим фельдшером одне одного змінюють, вахту несуть біля його койки.
— Треба б Ракитіну від роботи в салоні звільнити, — насупився Сливін. — Може, замінити її вістовим?
— Пропонував я вже їй, — відповів Потапов. — Сердиться, не хоче нізащо. Темпераментна дівчина. «Мені, каже, неважко, я звикла коло поранених ходити. І основну роботу, каже, не кину».
— Доповідайте мені, капітане третього рангу, частіше про здоров'я Фролова. Кепська ця справа, — сказав Сливін.
— Добре ще, що Жуков та Ілюшин проявили витримку, не втрутилися в бійку, коли норвежці кинулись на американців. Кажуть, цьому капітанові транспорту, що бив негра, норвезькі моряки добре нам'яли боки.
— Так, наші люди не дали приводу для газетних пліток. Навіть найбільш реакційні з газет не змогли використати проти нас цей тяжкий випадок, — сказав Андросов.