Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана
Шрифт:
Військо мусило переїжджати голими степами. Спека була нестерпна; весна не мала дощів, ні літо бурей; навіть ранньої роси не було і неба ненарушно-чисте пражило немилосердно. Трава висохла, під ногами людей і коней збивалась курява, засипувала очі та душила. Гетьман, що вже раз хорував на очі, мучився дуже. Від невдоволення та люті він не міг стримати грубих, нерозумних слів: «Нехай буде проклята та війна, яку почала Москва і за яку я заплачу своїм здоров'ям! Чортівську штуку затіяла Москва! Перед усім світом чванилась, що завоює кримське ханство. Яке нам діло до цієї каторги?»
Татари підпалили
Відступали аж до рік і над берегами зупинились.
Не можна вже було дігнати ворога.
Галіцин у щораз більшій розпуці бачив, що втікає від нього такий сподіваний воєнний успіх. Те саме відчували інші московські полководці, їхнє військо пройшло величезні простори, надибувало надлюдські перепони, бо воно не звикло до степу, як козаки. Треба було звалити на когось вину. Тоді пригадали собі необережні нарікання Самойловича. Найдивніші балачки йшли у Московському таборі:
— Це не татари, а українці підкладають на степу вогонь за таємним наказом гетьмана…
— Татари та козаки змовились, щоб не дати цареві завоювати Крим…
Галіцин не робив нічого, щоб заперечити ці поголоски, бо вони подекуди виправдовували його невдачу.
Мазепа зрозумів, що прийшов мент, коли він повинен виступити. Під час свого першого побуту у Москві він ближче познайомився з Галіциним, очарував його і з'єднав собі. Під час тієї нещасливої виправи перші нитки дружби закріпились. З другого боку козаки віддавна не любили Самойловича. Вони казали, що він деспот, гнівний» хапливий і накладає на народ занадто важкі тягарі. В оточенні гетьмана повстала справжня змова з метою заохотити його, щоб протиставився Галіцинові і щоб щораз більше віддалити його від своїх підданих. Хоча Мазепа давав почин до цих маневрів, він був настільки обережний, що прилюдно тримався осторонь; як звичайно, він вів гру тонко і розумно.
Армія надалі подавалась узад. 7 липня група козацьких старшин, до якої Мазепа вмів зручно не пристати, передала Галіцинові донос до царя проти Самойловича, якого обвинувачували між іншим у тому, що хоче відірвати Україну від Москви. Галіцин вислав цей документ, не повідомивши гетьмана про загрозливу небезпеку.
Два тижні пізніше окремий посланець від регентки привіз Галіцинові наказ арештувати Самойловича, відіслати до Москви і негайно вибрати нового гетьмана.
Галіцин казав уночі оточити своїм військом головну квартиру Самойловича і передав до відома козацьким старшинам наказ своєї володарки.
Коли гетьман, прокинувшись уранці, побачив, що його шатра сторожать московські вояки, він зрозумів усе своє лихо. Та як звичайно і цього ранку вій пішов до похідної церкви. Після богослужіння підійшов до нього один із полковників і, вхопивши його різко за плече, гукнув: «Пане гетьмане! військо зве тебе».
Гетьман вийшов мовчки із церкви.
На нього впала буря прокльонів, докорів й обвинувачень. Бачили, як київський полковник погрожував йому навіть сікачем, яким вимахував
Казали сісти Самойловичеві на нужденнім візку, а його синові наохляп на худощаву кобилу і так завезли їх до головної квартири Галіцина.
Князь скликав козацьку старшину, яка знову повторила свої обвинувачення проти Самойловича. Він пробував надаремне виправдуватись; збори переривали йому весь час криками та погрозами, не даючи змоги роз'яснити справу. Його вивели і відіслали до Москви; там він коротав свої останні роки на засланні.
26 червня відбулись вибори на нового гетьмана. Козаки у рядах несли святочно до військової каплиці гетьманські відзнаки: бунчук та булаву.
Галіцин вийшов зі свого шатра на підвищення і так промовив голосно до козаків: «Козаки, виберіть собі гетьмана і за стародавнім звичаєм своїх батьків назвіть його одноголосне».
Настала велика мовчанка, а за нею знявся величезний крик, наче грім: «Мазепа, Мазепа, нехай Мазепа нам верховодить!»
Галіцин повторив кілька разів своє питання і на це дістав ту ж, однозгідну відповідь.
Тоді думний дяк із Москви вийшов на трибуну і прочитав переяславський договір, підписаний Хмельницьким і царем, основний акт, що з'ясовував взаємини між Україною і Москвою. Козацька старшина підписала папери, які їй предложили, і новий гетьман, склавши присяги на Євангелії, почав урядувати.
Кілька днів пізніше Мазепа у своїй головній квартирі дав великий обід у честь Галіцина. Вистріли артилерії віщували радісно степам про появу нового володаря України…
II. ГЕТЬМАН
Мазепа осягнув перші щаблі, намічені своїм себелюбством. Треба було закріпити придбані позиції та підсилити свій авторитет, якому невпинно загрожували дві сили: московські Інтриги і козацька самоволя. Москва була недовірлива та підозрілива; її бояри любили гроші, її дипломати радо слухали наклепів козацької старшини, піддержували непорозуміння між ними, вічно цькували згідно зі старим принципом divide et empera, щоб тільки вдержувати Україну у стані невпинного безладдя.
Самойлович залишив на рідній землі приятелів і прихильників; їх позвільнювали зі становищ, одного за одним, а меткіших відіслали до Москви.
Козацькі верхи були завсіди небезпечні. Мазепа пробував якомога зручно цю небезпеку звести нанівець. Своїм старшинам роздавав він почести, побільшував їхні багатства та землі і одночасно підтримував проти них недовірливість Москви. Коли його могутній союзник домагався вжити проти підозрілих осіб насильних засобів, гетьман боронив їх явно і таким робом з'єднав собі вдячність серед тих небезпечних елементів, зв'язуючи їх навіки зі своєю долею.
У 1689 р. рішили піти новою війною на кримського хана. Галіцин із допомогою Мазепи взяв провід у цій виправі, яка на цей раз удалась. Татарів побили, Перекоп відібрали, і хан мусив прохати миру. Коли треба було з'ясувати мирові умови, Галіцин радився Мазепи, але хитрий гетьман, лякаючись відповідальності, не виявив своєї думки. Галіцин тріумфально вернувся до Москви; приймали його там із почестями. Та це був його останній успіх; панування Софії кінчалось, і Петро вже ладився перебрати владу.