Вибрики Золотого Теляти
Шрифт:
Тепер то Славко згадав, що ще в дитинств таки вже вдзначав надзвичайну придатнсть профес медика до досягнення вслякого добра. Славко тепер згадав сво дитяч роздуми щодо хнього тодшнього сльського лкаря Семена Петровича. Точнше Семен Петрович був не лкарем, а фельдшером. Згадав тепер Славко й те, чому тод оце слово "фельдшер" йому вчувалося як "фельдмаршал". Адже фельдшер Семен Петрович , як на Славкове дитяче розумння, був людиною, в яко кожного дня був день народження. Як це могло бути? Дуже просто. Адже на день народження тоб завжди приносять всляк подарунки, але в звичайно людини це бува тльки один раз на рк, а от мсцевому "фельдшеру-фельдмаршалу" Семену Петровичу подарунки несли щодня - отже, виршив був малий Славко, у Семена Петровича, на вдмну вд усх нших, день народження щодня. , звсна рч, цю щасливу вдмну Семена Петровича вд нших людей Славко пов'язував з його професю - так що непересчну придатнсть заняття медициною до набуття добра маленький метикуватий Пузик вдмтив уже в ранньому вц, але це його тодшн вдкриття було притлумлене пд дю бльш сильного бажання набути статусу великого радянського начальника, що забезпечило б так можливост гребти добро, як не йшли н в яке порвняння з непоганими преференцями
Але зараз пд дю нових чинникв Славко знову згадав про сво заздрсн думки щодо дол Семена Петровича - адже, що той, зрештою, робив задля щоденого отримання подарункв? Сам Семен Петрович говорив щодо мети його роботи, що найголовнша найсуттвша задача лкаря - не нашкодити хворому. "Головне - не нашкодь", - раз у раз повторював Семен Петрович, цю свою найголовншу мету втлював у щоденнй практиц якнайретельнше: адже яка шкода недужому могла бути вд уважного вислуховування скарг хворого лкарем спвчутливого поплескування по плечу цього хворого, мовляв, терпи козак - отаманом будеш, якось воно, може, й пройде. А, в основному, це все, що сльський фельдшер мг задяти в боротьб з недугами.
Так що, майже все, чим був зайнятий Сенен Петрович - це з'явитися на робот приблизно десь годин о восьмй-дев'ятй, виконати свою щоденну головну мсю щодо неспричинення шкоди хворим, псля обду, ситим, добряче напдпитку з цлою купою подарункв пти вже додому смакувати подарунками й додавати алкогольного градусу.
А додавати алкогольного градусу Семен Петрович ой як любив, виправдовуючи це свом намаганням в такий спосб докопатися до стини, цитував на доказ цього знаменитий латинський вислв про те, що стина в вин, тобто говорив, точнше, намагався говорити свом неслухняним вд алкогольних випарв язиком "н вно вертас", щоправда, часто в його нтерпретац цей вислв звучав дещо модифковано, як "н медицнус спртус вертус", а нод, коли в нього закнчувався спирт, а серед подарункв не було достатньо клькост яксного бухла, то ця латинська мудрсть могла зглянутися над бдолашним Семеном Петровичем прозвучати як "н самогонус вертус". Зрештою, Семен Петрович був не таким вже й дуже вибагливим "фельдмаршалом", хоча й скаржитися на життя йому не було за що.
коли Славко порвнював долю Семена Петровича з долею, наприклад, свого батька, який за сво ненастанн щоденн труди в пол з ранку й до ноч мав лише копйчану зарплату й добрячого копняка пд зад вд радянсько влади, то звсно, що не мг не вдзначити достонств лкарсько дол. А тепер, псля роз'яснювально роботи Володьки Васильченка, то й поготв. Тепер Славко загорвся такою непереможною хттю до медицини, що навть не звернув уваги на надзвичайно заманливу пропозицю, яку зробив йому, а точнше не напряму йому, а його батьков Гервасю щодо Славка хнй сусд дядько ван, котрий до того ж був ще й якимось хнм далеким родичем кумом Гервася.
Так от, син дядька вана Роман влаштувався на роботу в правоохоронн органи, не просто в правооохоронн органи, а в млцю, не просто в млцю, а в саму самсньку дорожну автонстпекцю, тобто в ДА! , за словами дядька вана, його син Роман мг би посприяти щодо влаштування туди в ДА й Славка Пузика, адже таке влаштування друзв, знайомих родичв, як б "не пдвели", заохочувалось навть начальсвом Романа. А Роман вже, мовляв, навть розповв свому начальству про Славка Пузика, що той надзвичайно здбний колишнй комсомолець вдданий радянсько-комунстичний патрот, тобто для роботи в ДА надзвичайно пдходитиме. А вже щодо роботи в ДА, так тут дядько ван не шкодував няких захопливих описв. Вс ж знали, що навть ще в часи Радянського Союзу дашники жили на широку ногу, як вареники в масл купалися; як тод про них казали в народ, дашники пасуться на асфальт, а он як вгодован. Щоправда, тод дашникам все ж таки дещо заважали жити конкуренти з прокуратури, КДБ та нших структур, а тепер, за словами дядька вана, настала повна свобода, воля, демократя все таке нше, так що жити дашникам тепер можна не те що на широку, а на якнайширшу, просто таки на панську ногу.
– От ранше при Союз, як було, - просторкував дядько ван перед Пузиками про дашн справи, - зупиня дашник когось там на автомобл, почина там всяк прискпки придумувати, мовляв, а чому там у вас не так, а чому оце не отак, а сам тим часом дума, як же його здерти сво законн деклька карбованцв, дума, кого це вн зупинив, може це якийсь шпон з прокуратури, або з КДБ, абощо, одне слово, важкувато давався тод хлб дашникам, хоча й тод, грх Бога гнвити, жили дашники непогано. А тепер що, тепер все, тепер демократя, свобода, воля, няких тоб перепон, зупиня тепер дашник когось на дороз, все, вдразу пдходить - давай, каже, мен сто, двст, триста карбованцв, скльки треба, стльки й каже, а у вдповдь нхто н чичирк, вддають грошики дуть соб дал. Та що там, дашник може три шкри з кого завгодно здерти, може навть штани з тебе зняти - дь дал голяка, зумв машину купити, знайдеш грош й на нов штани. Отак от вони тепер живуть.
– А як же там тепер прокуратура, КДБ таке нше?
– поставив пд сумнв слова сусда Гервасй Пузик.
– Та я ж тоб кажу, - вв сво дядько ван, - тепер же вже свобода й демократя, вльне суспльство, тобто що головне, що тепер саме-саме найголовнше, що тепер над усм пану? Закон! Закон - от що тепер найголовнше. Закон над усм пану. вс повинн виконувати цей закон. А хто закон цей представля, хто може говорити вд мен закону? Правильно, правоохоронн органи, тобто та ж сама млця, т ж дашники, та ж прокуратура, КДБ все таке нше, тобто вс, хто стоть по цей бк закону, всм м треба жити й жити непогано, жити якомога краще, так що нема някого резону всм тим, хто стоть по цей бк закону мж собою сваритися. Там вже вони вс на найвищому рвн мж собою домовились не заважати один одному, щоб кожен на свой длянц вльно мг заробляти на тих, хто не працю в правоохоронних органах, тобто на тих, хто стоть по той, по нший бк закону. Адже ж повинно якось винагороджуватись те, що ти кожного дня кожно ноч захищаш закон всх тих, хто стоть по той, по нший бк закону, тобто пд захистом цього закону; повинн ж вс, кого ти захищаш вддячувати тоб за те, що ти, можна сказати, кожного дня ризикуш життям, аби захистити простолюд?Так що все по справедливост. тепер вс, вс хто при влад, правоохорнц, вс нш начальники, вс помж собою порозумлись домовились н в
– Кажу ж тоб, що смливо можеш поблагословити Славка на службу в органа, там вн точно вже хлба без масла нколи не стиме. Туди аби тльки попасти, спершу у пшаках походить, а дал видно буде. Славко, вн же в тебе, Гервасю, метикуватий, там тльки в пшаках пообтреться, пошлють його на навчання, освту отрима, а дал як почне лзти нагору - не зупинеш. А чим вище там, тим бльший куш тоб будуть щодень вдстбати. Так що довго роздумувати не раджу, смливо хай Славко йде в ДА. А там Роман уже свй, уже вн тепер там прапорщик, за Славка слово замовить. Так не роздумуйте, не пожалте.
– Та воно то так, я б то й не проти. Тим паче, як ти тут, куме ване, все розтлумачив. Я б то не проти, - чухав потилицю Гервасй Пузик скоса дивився в бк свого сина Славка, чи не захотв би той вдкинути сво забаганки щодо т незрозумло медицини пти на стежку для всх зрозумло, як "двч по два - чотири", роботи в ДА.
А що ж сам Славко? А Славко лише сопв у дв сво носов дрки, потупивши оч долу. Ясна рч, заманлив перспективи безпечного стабльного поповнення кишен на широкй дороз захисту закону няк не могли залишити байдужим чутке до набуття добра серце Славка, як не могла б залишити байдужим голодного миска свжозвареного запашного борщу. Та велика медицинська мря все ж няк не могла вдпустити чутливу душу нашого героя, який н за як дашн пряники все ж не мг вдмовитися вд всепереможного гуманстичного потягу до лкарського служння справ порятунку недужих.
– Та я розумю, - продовжив сво умовляння дядько ван, витлумачивши мовчання вагання Славка по-свому, - звичайно, й бльш тепленьк й заманлив, бльш прибутков мсця. Мй Ромка, до реч, теж спочатку хотв був улаштуватися або в податкову нспекцю, або на митницю, там, звичайно, гребти щодня можна не те що лопатою - екскаватором! Митники й податквц, взагал, кажуть, здять на роботу не на легкових автомоблях, а на вантажвках, бо по закнченн робочого дня всю ту готвку, яку вони нагрбають за день, вивезти з роботи можна тльки на вантажвц! Але туди потрапити дуже важко, там, щоб влаштуватися на роботу, так суми треба заплатити, що не пдйомн не те що для твого, Славку, батька, чи для мене, хоч у мене й бльш в грошах можливост, а й навть для якогось колишнього секретаря райкому парт! Там так суми називають, що я навть повторювати х боюсь. Та й в ДА щоб Ромку влаштувати я чотири тисяч доларв вддав, хоч просили п'ять, а я виторгував тисячу! А тепер тоб, ти тльки подумай, Славку, так пощастило, що м там у ДА термново людина знадобилася, причому така, на яку можна покластися, за яку хтось мг би вже поручитися з свох, а Ромка вже в них свй. Так що, сказали, давай п'ятсот доларв, все - вважай себе зарахованим. П'ятсот доларв! Всього п'ятсот доларв, ти хоч уявляш, що це таке? Та це просто даром! Хоча твй батько й каже, що йому й таку суму вдразу не дстати, та ми вже з ним домовилися, я йому позичу, ми ж сво люди, якось порозуммось, розплатимось, ти ж там у ДА, я думаю, дуже скоро заробиш. Та й мому Романов буде спокйнше там на робот мати поряд земляка, та ще й родича, та ще й такого надйного й метикуватого як ти, Славку. А про те, щоб якесь бльш злачне мсце поссти, так це вд тебе нкуди не втече. Мй Ромка теж, до реч, не збираться засиджуватись все життя в ДА, каже, пднакопичить грошенят в ДА, набуде певно длово репутац, знайомих в рзних органах заведе спробу таки здйснити свою мрю щодо митниц або податково. А ти чим грший, Славку, вд нших? Не переймайся, все в твох руках, головне, потрапити туди, в органи, у владу, у цю владну миску, в якй ус купаються, як вареники в масл, з яко нхто й нколи не випада, якщо поводиться правильно. Так що ви скажете, Гервасю, Славку?
– упевнений в невдпорност свох аргументв, звернувся до свох родичв дядько ван.
Але Славко все так же похнюплено сидв сопв, не в змоз перебороти свою вддансть всепереможному поклику до служння хворим на догоду меркантильним розрахункам щодо прибутковост дашно справи.
– Добре, - нарешт завершив дядько ван виклад свох аргументв, мабуть, упевнившись, що вже неможливо бльш переконливо довести переваги дашно дол, думаючи, що мовчання Славка лише вд няковост, а його згода - лише справа часу, - добре, подумайте ще, потм скажеш мен, Гервасю, що ви надумали. Все одно, вам зараз нхто нчого кращого не запропону, - вн кивнув на прощання головою пшов соб геть впевненою ходою, переконаний у невдпорност сво пропозиц.