Вибрики Золотого Теляти
Шрифт:
– Та-а-а...
– знизав плечами Славко.
– Добре, добре, малий, - простягнув Володька свою кремезну руку й поплескав по досить тендтному плечу свого спвбесдника, який дйсно в порвнянн з Володькою видавася малим.
– Слухай сюди. Розповм тоб дещо, - вн на мить задумався, взяв уже напвпорожню пляшку з коньяком налив у чарки.
– Давай вип'мо, - поки вн перехиляв свою чарку, Славко встиг свою чарку непомтно вилити пд стл, а от закушувати став разом з Володькою, який не пошкодував накласти на стл всляких смаколикв з магазину свого батька.
– Так от, - продовжив Володька по деякй пауз, смачно закусивши втершись серветкою. Видно було, що коньяк таки робить свою справу навть з таким здорованем як Володька, а отже Славко виршив, що в такому стан його спврозмовник буде якнайвдвертшим, вн мав рацю, Володька справд був вдвертим.
– Так от, кажеш, рекетирствувати збрався. Добре, припустимо. От почав ти свою кар'ру, приходиш до якогось, як ти казав, нувориша, пропонуш йому подлитися коштами з незаможними вествами населення. Вн, ясна рч, великого ентузазму з цього приводу не виявля. Тут у вас з братками, ти ж, я думаю, не сам прийдеш до нувориша. Так от, тут у вас з братками буде два виходи: або вибачитися перед вашим клнтом за непроханий взит пти, або застосувати до нього деяк засоби, щоб примусити його дослухатися до ваших порад подлитися неправидно нажитим добром. Перший варант ми, звсна рч, вдкидамо, так?
– Так, - погодився Славко, аби пдбурити Володьку.
– А якщо так, продовжую. Варант
– Та наче так, - невтшно почухав Славко потилицю задумався, утупившись у стну напроти.
– Чи, може, у тебе яксь нш варанти, нш яксь роздуми, чи там перспективи тво рекетирсько практики?
– повсив у повтр питання Володька, зверху вниз насмшкувато споглядаючи на похнюпленого Славка.
– Не знаю, - нарешт порушив тишу Славко.
– Не знаю, що сказати й що тут можна взагал придумати. Думаш, Володю, я над цим не задумувався? Та я про це тльки й думаю цлими днями. нчого, нчого, нчогснько придумати не можу. А що тут придумаш? От ти, ти сам, щоб ти, наприклад, мг запропонувти?
– Медицина, - спокйно, доврливо примружившись, вдповв Володька, - Медицина.
– Що медицина?
– не зрозумв Славко.
– Медицина, - насмшкувато повсив знову нтригуючу паузу Володька.
– От дивись, припустимо, я вже закнчив меднститут, отримав диплом. Я хрург. Сиджу соб в кабнет, не займаюсь там някими пошуками кандидатв-нуворишв на пограбування, не шукаю до них пдходу, не йду до них, ризикуючи, примушувати подлитися з мною свом майном. Навпаки, вс сам йдуть до мене. Причому, взьми до уваги, не тльки нувориш, яких абсолютна меншсть, а вс, хто тльки опиняться в статус хворого, а таким може стати буквально кожен. вс вони йдуть до мене. Хто йде, а кого привозять. вс вже готовеньк. Мен не треба няких паяльникв, няких залзних прутв, цвяхв та всякого такого приладдя. Мен не треба няких браткв. Сам Господь Бог у мене в братках. Адже це сам Бог, не знаю вже за як там провини, поламав мом клнтам кстки, поприпкав х небесними прасками й паяльниками, перемолов м ус тельбухи подав х мен на блюдечку - ось тоб, на, призначай тльки цну. Адже ц понвечен самим Богом мо клнти, аби позбавитися завданих Господом нашим калцтв, готов вддати мен все до останньо копйки. А х, я вже говорив, в сотн, в тисяч, в мльйони разв бльше, нж твох нуворишв, готов вони вддати мен все до останньо копйки, готов вони пти на все, все продати до останньо нитки, позичити, пограбувати, вбити, аби тльки принести мен призначену мною суму. Моя справа тльки в тому, аби призначити цю саму суму. Я тльки призначаю суму - все. А справа мох клнтв знайти цю суму принести мен. вони обов'язково знайдуть призначену мною суму принесуть мен, замть, навть не за зцлення, а лише за можливсть, за саму можливсть зцлення. Адже зцлення, врешт, як недуга, справа рук кого? Правильно, Бога. Все в руках Божих. Лку Бог, ми тльки допомагамо. Але допомагамо не кому-небудь, самому Господу Богу! Так що ми, лкар, в Бога на особливому рахунку, ми його найближч друз партнери, ми з Богом навть на коротшй ноз, анж священники. Священники, вони що, вони лише посередники помж Богом людьми, за це звичайно мають теж свй гонорар, але все ж набагато менший за нас, лкарв. Адже ми прям бзнеспартнери з Богом, вн сам особисто поставля нам клнтв, вн нам дозволя напряму втручатися в органзм свого творння виршувати питання життя смерт, хоча останн слово, ясна рч за ним, за Господом нашим. Ми, лкар - обранц Бож!
– пдняв Володька вказвний палець догори повсив довгу паузу. Видно було, що коньяк таки добряче вдарив йому в голову.
– Так що, як не крути, а рекетирство тво не йде н в яке порвняння з медициною. От сам дивись, приходить до мене клнт, просить мене позбавити його завдано Богом недуги, платить мен, замть, стльки, скльки я скажу, але платить не за зцлення, як я вже казав, а тльки за можливсть зцлення, в раз негативного результату, ти що, думаш, я йому вддам грош, чи що? А ось, дзузьки!
– скрутив вн солдну дулю свою кремезною правицею.
– Хай спробу довести, що вн мен щось давав. А те, що не вдалося вилкувати, вибачайте, все в руках Божих - вс претенз до Бога. Вибачайте. Можете навть на Бога до суду подати, ха-ха-ха!...
– розкотисто зареготав Володька, бо маховик коньячного куражу явно набирав обертв.
– от дивися, я можу лише намагатися допомогти, за результат я не вдповдаю, але, зауваж, я можу ще й зарзати на стол. Та це так, гпотетично. Але можливсть така . ця можливсть завжди сидить глибоко в пдсвдомост пацнта. Крм того, що пацнт розум, що коли не вддасть мен призначену мною суму, я не буду так вже старатись його вилкувати, вн ще й розум й те, що не отримавши грош, я можу його ще й спокйнснько зарзати на операцйному стол. мен за це, взьми до уваги, анчогснько не буде. Просто от взьми й уяви соб, взяв я й зарзав когось на операцйному стол, але, ясна рч, зарзав не просто так, а так, як це ми, лкар, вммо, не дарма ж ми стльки рокв вивчамо людський органзм - заржемо так, що комар носа не пдточить. що дал? Можете, як кажуть, скаржитися. Н, справд, заради Бога, можете скаржитися. Можете. За вашою скаргою навть можуть призначити розслдування. Можуть. Але хто, врешт, буде проводити експертизу, дослдження, хто виршуватиме, зарзав я цього небораку, чи вн сам скопитився? Та хто ж ще, як не так сам лкар, як я. Це, власне, те ж саме, якби я сам це й виршував про себе. Звсна рч, нхто з мох колег нколи не визна, що я навмисне зарзав пацнта. Адже вони сам в точнснько такому ж становищ, як я, вони точнснько в таких же стосунках з пацнтами, як я. Так що, можете скаржитись, будь ласка. Скаржтеся, на здоров'я, скльки завгодно. Тльки на кого ви будете скаржитися? А хто в нас за все вдповда? Правильно, Бог. От на нього скаржтеся. Скаржтеся Богу на Бога! Ха-ха-ха!...
– знову зареготав Володька.
– ще один ньюанс. От знаш, приходить до тебе клнт, тобто пацнт, весь такий нещасний, розвсив сопл, все в нього болить, нема в житт щастя, все таке... Приходить, просить тебе допомогти, розум, що вруча свою не тльки долю, а й життя в тво руки, розум, що тепер я можу допомогти, а можу й н, а можу навть зарзати, а мен за це нчого не буде. Одне слово стан якраз самий найпдходящший для того, аби його ще дужче нажухати, аби загнати його в ступор, щоб вн ще з бльшою охотою вддавав тоб сво кревн грошенята. Вн тоб, що отут от, мовляв, поболю, а ти йому, мовляв, так-так, це ж, мовляв, я бачу, що це деструктивний вентилябулзм з перспективою коматозного
– От так от, малий. Як тоб медицина? Можна порвняти з рекетом? Йде медицина хоч у якесь порвняння з рекетом?
– Це просто неймоврно! Я просто не знаю! Я в захопленн! Я просто, я навть не знаю... Та ти, ти, Володю, просто, просто якийсь Арстотель, просто Ейнштейн якийсь, - затинаючись вд захоплення хвилювання, вигукував Славко.
– Парацельс, - стиха, гордовито промовив у вдповдь Володька.
– Що Парацельс?
– не зрозумв Славко.
– А що Арстотель Ейнштейн? До чого тут Арстотель Ейнштейн? От Парацельс - це так, Парацельс - це лкар такий великий був, ясно тоб, знаменитий лкар.
– Парацельс, Парацельс, ти Володю Парацельс з Парацельсв, ти просто Ейнштейн серед Парацельсв, - не тямився з захоплення Славко.
– Ти це, мабуть, усе соб зметикував ще тод, ще як ми до школи ходили, ще як Радянський Союз був?
– Звичайно, - самовдоволено вдповв Володька.
– Це ви тут, селюки, все бльше хоч на яксь, аби начальницьк, кабнетики заглядувались, а у нас родич в област ще тод хрургом працював як сир в масл купався, вн мен ще тод про все це, спасиб йому, втовкмачив мен в голову. У них, у лкарв, щоб ти знав, ще тод, при радянськй влад весь цей бзнес буйним цвтом процвтав. при цьому, ти чув, може, хоч коли-небудь, щоб десь арештували чи посадили за рати якогось лкаря?
– Щось не пригадую.
– Ото ж бо й воно, - напучував дал Володька, - всляких там бариг фарцовщикв тльки де примтили, зразу - гоп, за задн мсце, ходи сюди в каталажку, все. А лкар - вн людина поважна, вн ближньому позбутися недуги допомага, вн для цього навчений. Завтра допомоги в цього лкаря може попросити всякий, та хоч би й той же слдчий чи прокурор. Прийде отак прокурор до якогось лкаря, а лкар, може й не скаже, а подума, а цього прокурора я знаю, це той самий прокурор, що одного з лкарв за рати посадив. Розумш? якщо, може, якийсь щасливий пацнт на знак подяки щось там подару лкарю, так це таке, це сам Бог велв. Я ж кажу, що лкар Бож люди, вони на цй земл найближче до Бога. Я тоб ось ще щось розповм. Зараз, тльки ось ще давай вип'мо, - вн налив коньяк у чарки, на цей раз з ним разом випив Славко, не тямлячись в захват вд промов товариша.
– От, добре пшло, а тепер я тоб ще дещо про лкарськ наш справи по секрету розповм. Слухай сюди. Оце все, що я тоб тут розказував, все це дуже цкаво, дуже повчально, дуже гарно, все це на користь лкарсько пофес все таке. Але все це вже старе, все це вчорашнй день, все це спадок нашого радянського минулого, все це прокручували ще наш радянськ лкар в радянських лкарнях. Н, ми, звичайно, вдячн нашим радянським попередникам за хнй спадок, вс ц хн напрацювання ми зараз, у вльному суспльств, можемо поставити на широку, вльну ногу. Але ж зараз ми, слава Богу, живемо не в тоталтарн радянськ часи, а вже у вльнй незалежнй Укран, в нас зараз не директивна радянська економка, а вльний ринок. от тоб, наприклад, один з зразкв сучасних вльних ринкових вдносин у нас в медицин. Тепер у нас в кожнй лкарн на кожному поверс аптека, своя власна аптека, вс доходи вд цих аптек дуть прямснько в кишен колективу лкарн. Н, ну там засновники, там все таке, що належить за законом. Але менше з тим, хай там як, а грошики вд цих аптек дуть до лкарських кишень. от, наприклад, операця. Я кажу родичам пацнта. Ага, ще ж про родичв, зараз без родичв пацнта нкуди. Якщо в тебе нема родичв, хто ж буде носити за тебе кошти в лкарню. Сам же пацнт з операцйного столу, чи з реанмац не побжить за баблом, ха-ха-ха!
– зареготав Володька, налив чарки, вони з Славком знову випили.
– Так що, коли в тебе нема родичв, як б за тобою доглядали в лкарн носили за тебе бабло, все, до побачення, йди в дупу рж себе сам. Так от, прикликаш до себе родичв, ну так прикликаш, як треба. По психологчному. Сам розумш, там пдморгнеш, мовляв, ми сво люди, одне одного розуммо. Завтра, кажеш, у нас операця, ось вам список лкв, дть взьмть все це в нашй аптец, тльки обов'язвово ж щоб тльки в нашй. Чому тльки в нашй? Та з багатьох причин. От, наприклад, хоч би тльки через те що нести лкв доведеться не багато, не мало, а так ящикв зо три-чотири, ти що, будеш наймати вантажвку, щоб приперти все це з ншо аптеки? Та й за яксть самих лкв ми, мовляв, у свой аптец вдповдамо, а що ви там купите в нших аптеках, хто його зна, зараз же, мовляв, стльки всляких пдробок, стльки розвелося шахрав. А за наш лки ми вдповдамо. Ось так ось. Та це так, про всякий випадок заготовки пояснень, а так у нас вн, пацнт молодець, дисциплновний, радянська школа, сказав йому, давай стльки то бабла - дасть, сказав, купуй тльки в нашй аптец - буде купувати тльки в нашй. от, купить вн в нашй аптец все за списком, що ти йому написав, припре три-чотири ящики з лками тоб - все, робимо операцю, псля операц - хворого в реанмацю, а родичам - новий список лкв, дть, мовляв, знову тльки в нашу аптеку, купуйте лки, приносьте, будемо вашого родича дал лкувати.
– А як же вс т лки, як вн вже купив?
– не втримався вд питання Славко.
– А вс т лки вже тю-тю. Вс т лки вже давно знову в нашй рднй аптец. Зрозумв? Благо, носити х нам далеко не треба. Зрозумв? Ха-ха-ха!
– зареготав Володька.
– Зрозумв? Вн купу три-чотири ящики лкв, приносить х нам, ми беремо ц лки, вдносимо х в нашу аптеку, й потм спокйнснько знову посиламо його купувати ц ж лки в нашу ж аптеку, так щодня! Ха-ха-ха!... Зрозумв?
– Та я то зрозумв, - почухав Славко потилицю.
– А як вн сам, ну цей ваш родич вашого пацнта, вн що такий вже зовсм, що нчого не розум, що вн вчора тльки купив ус ц лки, а сьогодн його знову посилають за лками, вн що зовсм такий тупий?
– А от тому, що вн не тупий все прекрвсно розум, тому вн де й слухняно купу вс т лки за списком, як ти йому написав. Зрозумв? Я все розумю, вн все розум, ми все розуммо. Зрозумв?
– Та якось, - знову почухав потилицю Славко.
– Добре, пояснюмо для особливо обдарованих. Вн розум, що таким чином ми йому просто пропонумо дати нам хабар, просто да нам таким чином хабар, от все. Зрозумв?
– А-а-а-а-а-а!
– ляснув себе з ус сили долонею по лоб Славко.
– Оце так! Зрозумв! Це як ото у Гоголя "борзим щнкам". Насправд так наче нхто нкому нчого й не давав. А що, йому запропонували купити лки для хворого, вн купив - свята справа. нхто нкому нчого не давав - а бабосики до вас в кишеню перекочували. Здорово! Розумю! руки чист, рильце в пушку. Розумю! Який же ти молодець, Володько! Який же ти просто, ну не знаю що й сказати. Ще вчора я був як те щеня, тикався в ус кутки, щось намагався прояснити для себе. Так все стало якесь незрозумле, - язик у нього почав уже заплтатися, видно, коньяк вдарив уже добряче в голову йому.
– А тут ти. отак от, раз мен все, як на блюдечку. Дивись, що й до чого. Дивись, як люди живуть. От, як треба. Володько, дай я тебе обйму, дай я тебе поцлую, якби не ти, то я не знаю, - полз Славко цлуватися, мало не перекинувши столу.
– Добре, добре, - вдсторонив його своми кремезними ручиськами Володька, - потм будемо цлуватися. Бачу, з тебе, друзяко, будуть люди.
– Завдяки тоб, Володю, завдяки тоб. Ти, я не знаю, ти просто, не знаю, як сказати. Ти, знаш, ти просто Бог.
– Добре, добре, - трохи аж наче няковючи, запишався Володька вд Славкових, хоч п'яних, але все ж таких примних слв.
– Добре. Якщо ми вже так добре порозумлися, розповм тоб для прикладу ще дещо. От у Радянському Союз медицина була безкоштовна, то вона зараз у нас безкоштовна.