Витязь у тигровій шкурі
Шрифт:
Докладу Фатьмі-хатун я, молодій його дружині,
Доброзичливій, приємній, милостивій господині,
Що всі ви, до нас прибувши, потребуєте в гостині.
Увійдеш з гінцем до міста ти у цій іще годині».
Автанділ сказав: «Як знаєш, так тобі чинити слід».
Садівник побіг так швидко, аж ряснів на лобі піт.
Він Фатьмі доклав: «Пишаюсь, бо кажу вам про прихід
Дивовижного прибульця,- в нього сонцем сяє вид.
Сам купець він і господар
Лик - мов місяць семиденний, кипарис - юнацький стан.
Він кораловим завоєм вкрив чоло, вдягнув жупан.
Про шовки, про ціни в місті запитав мене цей пан».
Враз Фатьма-хатун назустріч десять слуг до них послала,
В караван-сарай покласти їх товари наказала.
Увійшов трояндолиций, блиск рубіна і кристала,-
Кроком тигра, з міццю лева до її ступив він зала.
Полетіла чутка містом, люд прибіг зі всіх сторін,
Справа, зліва метушились: «Де проходитиме він?»
Той захоплено вдивлявся, той був вражений на скін,-
Всім жінкам потворним здався звичний вигляд їх дружин.
ПРИХІД АВТАНДІЛА ДО ФАТЬМИ, ПРИЙМАННЯ ЙОГО ТА її РАДІСТЬ
Як Усенова дружина, витязя Фатьма зустріла,
Гостю радісно вклонилась, гідну шану появила;
Привітавши, сів прибулець, і вона край нього сіла.
Видно, був їй до вподоби лик чудовий Автанділа.
Ще була Фатьма вродлива, хоч і літнього вже віку,
Повновида, смуглотіла, до вподоби чоловіку,-
Полюбляла гулі й учти, звучні співи та музику,
Мала строїв і завоїв, цінних одягів без ліку.
Уночі Фатьма бенкета впорядила юнакові.
Він приніс дари. Сказала, взявши їх: «Які чудові!»
Учта весело минула в частуваннях та в розмові,-
Час уже і спочивати, пишні ложа вже готові.
Вранці виклав він товари, розв'язавши їх без спіху;
Оцінив, одклав найкраще, що царю було б на втіху,
І пустив купців, додавши їм таку пораду тиху:
«Скрізь торгуйте, та не зрадьте ви мене, піддавшись лиху».
За купця вдягався витязь, щоб сховать шляхетні риси.
Часом йшла Фатьма до нього, часом він, вхідні завіси
Відгорнувши, вів до неї річ статечну, не гульвіси;
Він ішов - Фатьма тужила, мов Рамін ішов од Віси.
ФАТЬМА ЗАКОХУЄТЬСЯ В АВТАНДІЛА, ПИШЕ Й НАДСИЛАЄ ЙОМУ ЛИСТА
Ліпше тим, хто тільки може, від жінок найдалі бути,
Бо вона тебе привабить, щоб довіру їй здобути,-
Потім зрадить і відкине, приведе лише до скрути.
Таємниць ніколи жінка не повинна навіть чути.
Автанділ
І зростала та й зростала в ній любов, огонь неначе.
Не стаїти вже кохання! Слізним градом, бідна, плаче,
В тузі каже: «Що робити? Вб'є мене лице юначе!
Якщо я признаюсь - в гніві він покине цю країну;
Не признаюсь, то сконаю, бо вогню не буде впину.
Ні, скажу-таки, а потім житиму або загину!
Як, не знаючи недуги, лікар вигоїть людину?»
І вона до Автанділа склала лист, що повен суму,
Написала про кохання, про свою любовну стуму.
Лист такий потряс би кожне людське серце, людську думу!
Лист такий ховати треба, а не дерти марно з глуму.
ЛЮБОВНИЙ ЛИСТ, ЩО ЙОГО ФАТЬМА НАПИСАЛА ДО АВТАНДІЛА
«Сонце! З божого веління сонцем сяєш ти в просторі!
Хто з тобою розлучився, той страждає тяжко в горі.
Палиш ти близьких до себе, сиплеш промені прозорі;
Зачаровані тобою, гімн тобі співають зорі.
Всі закохуються в тебе, тільки раз на тебе глянуть.
Ти - троянда, для якої солов'ї співати стануть,
Цвіт ти в'ялиш красотою,- квіти і мої пов'януть,
Тільки промінь твій врятує,- я згораю, сльози кануть.
Свідком бог, що я боюся про вогонь писати свій,
Та не маю сил, терплячість втративши в журбі тяжкій,-
Сили в серця відбирає кожен постріл чорних вій.
Я шалію,- якщо можеш, поможи ти, пожалій!
Доки ждатиму одвіту, доки час оцей мине,
Доки відповідь від тебе не зміцнить чи вб'є мене,-
Доти житиму, хоч серце і пригнічене, й сумне.
Чи життя, чи смерть? О доле, дай же рішення одне!»
Витязю Фатьма послала лист з мольбою оцією.
Він читав, мов лист писався чи сестрою, чи ріднею,
Мовив: «Жінки не такої прагну серцем і душею,-
Чи вона зрівнятись може із коханою моєю?
Не принадити троянди ґаві отакій негідній,
Хоч і соловейко досі не співав троянді бідній.
Недостойні справи завше - справи марні та безплідні;
Нащо здумала признатись в пристрасті, мені огидній?»
Раптом він одчув у серці сумніви й пересторогу.
Він гадав: «На кого спертись в справах цих я маю змогу?
Сам на розшуки красуні рушив у тяжку дорогу,-
Мушу брати все, що може появити допомогу.
Жінка ця живе у місті, де в її гостиннім домі
Мандрівці бувають всякі, подорожні незнайомі;
Я, скорившись жінці, можу знать всі речі, їй відомі,-