Ясні зорі

Гринченко Борис Дмитриевич

Не відали - що в світі є кохання.

А я це знав!.. Я мав!.. І тяжко те

Утратити, що мав!.. Моя Олена -

Це не така, як іншії жінки:

Мов січовик,сміла, і розумна,

Письменна ще, бо батько піп навчив

Її письма, як дома ще жила...

 ВИХІД ІV

Алі-Баша з Аміною йдуть дуже тихо, за їми трохи позаду, служебка Фатима.

Баша

Як гарно тут!.. Тобі, мій райський квіте,

Я се

зробив. Ти, гуріє моя,

У захистку сама схотіла жити -

І маєш сей палац і пишний сад.

Чи ж догодив тобі я цим хоч трохи?

Аміна

Так, догодив.,. Спасибі.., гарно тут...

Баша

То радий я, душі моєї світе,

Що догодив. Я сам іду сюди

Як у Едем, щоб раювать з тобою,

О квіточко найкраща у саду Аллаховім!

Ти - пахощі солодкі Всіх дум моїх...

Найбільша втіха се -

Схилитися до пишних уст рожевих,..

Проходять усі троє.

 ВИХІД V

Дмитро

Хто це пішов?

Панас

А це наш пан, баша Із жінкою...

Це, кажть, найлюбіша,

Така, що він їй стежку проміта...

Дак у гурті із іншими жінками

Не хоче жить, то він їй цей палац

Побудував... А ті - по той бік саду...

Подейкують, немов би ця з Волині,

Та за оці розкоші продалась,

Потурчилась, стоптала хрест під ноги...

Ненавидна!..

 ВИХІД VI

Доглядач

(увіходить)

Агов, ідіте, джаври,

Сюди мерщій! Підняти поможіть!

Усі виходять.

 ВИХІД VII

Аміна з Фатимою вертаються.

Аміна

От саме як чіпляється до мене,-

Такий гидкий мені тоді стає!

(Сідає на ослінчику, біля стежки.)

Фатима

А ти ж колись його таки любила.

Аміна

Любила? Ні! Здавалось тільки так...

То був туман... А справді, то нікого

Ніколи я ще не кохала... ні!..

Так як могло це статися в нудному,

В огидному гаремі, в цій тюрмі?

Як з іншими жила укупі,- сварки

Та заздрощі та брехні повсякчас –

Аж гидко все те згадувати!.. Правда,

Тепер уже впокійно, та за те

І нудно так: вставати та лягати,

Дивитися на мертві мури, сад...

Щодня одно, щодня без переміни,

Аж сон бере!..

Фатима

Чого ж тобі іще?

В розкошах ти втопаєш: що схотіла,-

Все зараз є, велике і мале.

Аміна

І все мені докучило

без міри!

Навіщо все воно мені здалось,

Коли його так легко добувати?

Так нудно це!.. (Змовка.) Хоч би уже гроза

Ударила отут та запалила!..

То все було б хоч подивиться що!

Фатима

Хіба ж отак годиться говорити?

Вигадуєш ти щось таке страшне.

Аміна

А що мені до того, чи годиться,

Коли мене нудьга бере, нудьга?!

Коли я ще ніколи не кохала!..

А хочеться кохати... Боже мій!

Як хочеться кохати-раювати!..

Уся душа до того лине, рветься,

Що в світі цім найкраще за усе,

До одного, що можна звати щастям

Єдиним тут, до раю на землі

Оцій нудній без міри,- до кохання!

Скажи мені, зазнала ти цього?

Фатима

Хто, я? Чого?

Аміна

І мріється, неначе...

Вітає мов тут коло мене хтось...

То любий, він, він, дорогий, коханий!..

Фатима

Хто - він?

Аміна

Хто він? Коханий мій.

Фатима

Який?

Аміна

А той, кого я маю покохати.

Фатима

А що сказав би нам про це баша?

Аміна

Хай каже він, що хоче! Що до того?

І що б же він сказати міг мені?

Не може він однять кохання в мене.

Фатима

Але життя відняти може він.

Аміна

Життя? То що? Це річ така, кохання,

Що дати варт за його і життя.

Фатима

Коли тобі не страшно, то я знаю

Такого тут, що за тобою він

Уже давно з кохання пропадає: Халіль-ага...

Аміна

Що? Геть із ним, гидка,

Коли мене не хочеш ти гнівити?

(Встає і йде ближче до квітника.)

Чому отут не саджено квіток?

Фатима

Посаджено ж...

Аміна

Отут, кажу, ще хочу!..

Невільників гукни!

Фатима

А ось ідуть.

Скажи сама, де хочеш посадити.

 ВИХІД VIII

Дмитро з Панасом вертаються.

Аміна

(До Дмитра.)

Чому отут не саджено квіток?

Тут посадить пахущих, пишних треба!

Дмитро мовчки стоїть, не зводячи з неї очей.

Чого ж стоїш та дивишся, глухий?

(До Фатими.)