Ясні зорі
Шрифт:
Не відали - що в світі є кохання.
А я це знав!.. Я мав!.. І тяжко те
Утратити, що мав!.. Моя Олена -
Це не така, як іншії жінки:
Мов січовик,сміла, і розумна,
Письменна ще, бо батько піп навчив
Її письма, як дома ще жила...
ВИХІД ІV
Алі-Баша з Аміною йдуть дуже тихо, за їми трохи позаду, служебка Фатима.
Баша
Як гарно тут!.. Тобі, мій райський квіте,
Я се
У захистку сама схотіла жити -
І маєш сей палац і пишний сад.
Чи ж догодив тобі я цим хоч трохи?
Аміна
Так, догодив.,. Спасибі.., гарно тут...
Баша
То радий я, душі моєї світе,
Що догодив. Я сам іду сюди
Як у Едем, щоб раювать з тобою,
О квіточко найкраща у саду Аллаховім!
Ти - пахощі солодкі Всіх дум моїх...
Найбільша втіха се -
Схилитися до пишних уст рожевих,..
Проходять усі троє.
ВИХІД V
Дмитро
Хто це пішов?
Панас
А це наш пан, баша Із жінкою...
Це, кажть, найлюбіша,
Така, що він їй стежку проміта...
Дак у гурті із іншими жінками
Не хоче жить, то він їй цей палац
Побудував... А ті - по той бік саду...
Подейкують, немов би ця з Волині,
Та за оці розкоші продалась,
Потурчилась, стоптала хрест під ноги...
Ненавидна!..
ВИХІД VI
Доглядач
(увіходить)
Агов, ідіте, джаври,
Сюди мерщій! Підняти поможіть!
Усі виходять.
ВИХІД VII
Аміна з Фатимою вертаються.
Аміна
От саме як чіпляється до мене,-
Такий гидкий мені тоді стає!
(Сідає на ослінчику, біля стежки.)
Фатима
А ти ж колись його таки любила.
Аміна
Любила? Ні! Здавалось тільки так...
То був туман... А справді, то нікого
Ніколи я ще не кохала... ні!..
Так як могло це статися в нудному,
В огидному гаремі, в цій тюрмі?
Як з іншими жила укупі,- сварки
Та заздрощі та брехні повсякчас –
Аж гидко все те згадувати!.. Правда,
Тепер уже впокійно, та за те
І нудно так: вставати та лягати,
Дивитися на мертві мури, сад...
Щодня одно, щодня без переміни,
Аж сон бере!..
Фатима
Чого ж тобі іще?
В розкошах ти втопаєш: що схотіла,-
Все зараз є, велике і мале.
Аміна
І все мені докучило
Навіщо все воно мені здалось,
Коли його так легко добувати?
Так нудно це!.. (Змовка.) Хоч би уже гроза
Ударила отут та запалила!..
То все було б хоч подивиться що!
Фатима
Хіба ж отак годиться говорити?
Вигадуєш ти щось таке страшне.
Аміна
А що мені до того, чи годиться,
Коли мене нудьга бере, нудьга?!
Коли я ще ніколи не кохала!..
А хочеться кохати... Боже мій!
Як хочеться кохати-раювати!..
Уся душа до того лине, рветься,
Що в світі цім найкраще за усе,
До одного, що можна звати щастям
Єдиним тут, до раю на землі
Оцій нудній без міри,- до кохання!
Скажи мені, зазнала ти цього?
Фатима
Хто, я? Чого?
Аміна
І мріється, неначе...
Вітає мов тут коло мене хтось...
То любий, він, він, дорогий, коханий!..
Фатима
Хто - він?
Аміна
Хто він? Коханий мій.
Фатима
Який?
Аміна
А той, кого я маю покохати.
Фатима
А що сказав би нам про це баша?
Аміна
Хай каже він, що хоче! Що до того?
І що б же він сказати міг мені?
Не може він однять кохання в мене.
Фатима
Але життя відняти може він.
Аміна
Життя? То що? Це річ така, кохання,
Що дати варт за його і життя.
Фатима
Коли тобі не страшно, то я знаю
Такого тут, що за тобою він
Уже давно з кохання пропадає: Халіль-ага...
Аміна
Що? Геть із ним, гидка,
Коли мене не хочеш ти гнівити?
(Встає і йде ближче до квітника.)
Чому отут не саджено квіток?
Фатима
Посаджено ж...
Аміна
Отут, кажу, ще хочу!..
Невільників гукни!
Фатима
А ось ідуть.
Скажи сама, де хочеш посадити.
ВИХІД VIII
Дмитро з Панасом вертаються.
Аміна
(До Дмитра.)
Чому отут не саджено квіток?
Тут посадить пахущих, пишних треба!
Дмитро мовчки стоїть, не зводячи з неї очей.
Чого ж стоїш та дивишся, глухий?
(До Фатими.)