Ясні зорі
Шрифт:
Ти стала знов? Та ну, ходім же далі!
Чи думаєш до ночі бути тут?
Фатима
Та ти скажи, яких квіток садити,
А то ізнов тобі не догодять.
Аміна
А що мені? Хай садить сам, що хоче,
А хоч нехай і зовсім він не садить!..
Ходімо ж бо!.. Чого спинилась знов?
ВИХІД IX
Панас
(беручись за лопату)
От вигадки!.. Дивись!..
Які і де у чорта їх садити?
Чи чуєш бо?.. Ти остовпів, чи що?
Дмитро
Яка краса!.. такої зроду я
Не бачив ще, та і ніхто запевне...
Ані у нас, ані в землі чужій
Пишнішої за цю немає квітки!
Панас
Туди к чортам!.. Дивись, як ізрадів,
Мов батька стрів! А що тобі до неї?
Дмитро
До неї?.. Ні!.. Але вона - краса.
Панас
Дак що тобі?
Дмитро
Бо на світі утіха Великая - краса.
Панас
Яка краса?
Дмитро
Усякая: краса в блакитнім небі,
В зірках ясних, у запашних квітках,
пташиному в садочку щебетанні,
У личеньку дівочому, в піснях,
В степах-полях і вільних, і широких,
У Дніпрових безоднях у глибоких,
В порогах тих, що, наче звір неситий,
Ревуть і б'ють байдак ще недобитий.
Куди ні глянь,- усюди та краса,
Все повила - і землю й небеса.
Панас
А гарно, глянь!.. Оце ти розказав,
То бачу й я, що правда, бо краса
Є і в тому. Роздумавшись отак,
Побачиш ти, що Бог таки на світі
Все не на зле - на добре сотворив,
Не на лихо,- на втіху; то вже люди
І добре все на зле переведуть.
Дмитро
Так, бачите і ви красу природню...
І шанувать нам треба ту красу,
Хоч би в якій там постаті ні стала...
Чи піснею промовила до нас,
Чи квіткою, чи пишною блакиттю,
Чи вродою жіночою,- однак
її ми скрізь повинні шанувати.
Панас
Цього вже я не втямлю: небеса
Рівняєш ти до людської уроди.
З великої науки мабуть ти
У голову оце заходиш, хлопче?
Дмитро
Ні, шкоди тут з науки не було...
Бо до людей я не рівняю неба
Того, де Бог живе, а тільки ту
Блакить,що там сія вгорі над нами...
Панас
Не розберу тебе: раз кажеш ти,-
Неначе так, що й правда, подивиться,
А вдруге знов, то щось уже
Ця панія таки собі вродлива,
Та нам же що до неї, як вона
Нам панія, ще й клята бусурменка,
Ще й зрадниця?.. Он знов ідуть сюди...
Дочисть отут, а я піду здобуду
Гострішої лопати, ніж оця.
А то таку чорти дали копистку,
Що не вшкрябнеш нічого, хоч покинь!
Виходячи, зустрівається з Халілем і нехотя штовхає його.
ВИХІД X
Xаліль увіходе.
Xаліль
Як смієш ти штовхать, гидотний псе?
Дивись, хто йде, джавуре кривовірний!..
Оце ж тобі! (Б’є.)
Панас
А щоб ти був пропав!
Дмитро
За віщо б'єш старого? Він не винен.
Хіба тебе штовхнути він хотів?
Xаліль
А, так!.. То на й тобі!
(Заміряється вдарити Дмитра, але той хапа його за руку.)
Дмитро
Стривай бо трохи!
Xаліль
Ти смієш так?
(Вирива руку й вихоплює кинджала.)
ВИХІД XI
Аміна з Фатимою ввіходять.
Аміна
Це що? В моїм саду
І ти людей наважився вбивати?
Xаліль
(спускає руку)
Він смів не дать ударити себе.
Аміна
А ти? ти смів отут буяти в мене?
Не смієш ти і увійти сюди!..
Віддай мені кинджал!
Тим часом Панас одводе Дмитра далі; спершу вони тихо проміж себе розмовляють, а наприкінці сцени з Халілем Панас виходе.
Xаліль
Навіщо?
Аміна
Дай же,
Коли кажу!
Xаліль
Моїй цариці я
Усе віддам... Віддає. Не слухатись не можу
Тебе…
(Аміна кидає кинджал у кущі.)
Чого ж ти кидаєш його?
Аміна
Бо щоб його закинуть тільки й здатний,
Коли в таких, як ось твої, руках.
Xаліль
Не будь така до мене неласкава!
Я випадку того давно шукав,
Щоб слово те сказать тобі, що зараз
Наважився промовити... Одна
Моїй душі утіха ти й кохання...
Аміна
Нікчемний, геть! Ще слово хоч одно,-
І знатиме баша, що ти промовив!
Xаліль
Ну, я мовчу... Але, Аміно, знай:
Колись таки мене ти будеш слухать,-
Тоді усе, що хочу, я скажу...