Ясні зорі

Гринченко Борис Дмитриевич

Страшнішого над смерть страшну немає,

А як нема кохання,- смерть - життя.

Фатима

Атож! Мені життя й без того любе.

А як баша дізнавсь,- нам смерть обом.

Ти за своє кохання вмреш,- як знаєш!

А защо ж я вмирати буду? Ні!

Перечасуй: баша поїде скоро...

Аміна

Ой, Боже мій, ізнову той баша!

Та не кажи про його, не нагадуй!

Я те усе вже чула, знаю все,

Але

ні знать, ні чуть його не хочу!

(Мовчанка. Далі Аміна відразу підводиться й каже благаючи):

Поклич його!., послухайся, поклич!..

Прошу тебе, Фатимо люба! добра!..

Я дам тобі за це що схочеш, все!

Вподобала ти з золотом намисто,-

Візьми його!.. Що хочеш, те й візьми

З окрас моїх, з одежі, та послухай!..

Та тут нема й страшного, бо баша

Аж на тому дворі й не прийде скоро,

Бо, мабуть, спить.

Фатима

Ой-ой, боюся дуже!

Та вже піду,- немає що робить!

Аміна

(схоплюється й кидається обнімати Фатиму)

Фатимочко моя! яка ти добра!..

Іди ж! не гайсь!

Фатима

Та вже ж іду!

Аміна

А як

Ти думаєш: чи схоче він прийти?

Я ж так із ним ще мало розмовляла...

Фатима

Та ви ж в саду стрівалися частенько...

Аміна

Та ніяк все було й поговорить...

Раз тільки ми розмовилися більше:

Як звать його сказав і звідки він...

Та так почав мою красу хвалити!..

А я: забув, що ти невільник тут,

Що пані - я!.. А він мені на те:

Забути все, тебе уздрівши, можна...

Фатима

Ну й прийде він,- хіба ж і так не видно?

Аміна

Ну йди ж бо! йди, Фатимочко!..

Фатима

Та йду ж! Виходе.

 ВИХІД II

Аміна

(падає на канапу)

Ох, голова у мене туманіє…

(Затуляє очі руками.)

Чи прийде він?.. Він прийде!.. прийде!.. так!..

 ВИХІД III

Халіль увіходе. Аміна відразу підводиться й стає.

Xаліль

Аллах послав мені своєї ласки,

Що я здолав побачити тебе.

Я кілька день уже того пильную

І ось тепер...

Аміна

Як смів ти цей поріг

Переступить?

Xаліль

Ще й на страшніше діло

Нам смілості кохання додає.

Аміна

Я слухати тебе не хочу зовсім.

Xаліль

Не

будь така і вислухай мої

Благання ті, що рвуться в мене з серця.

Аміна

І бачити тебе не хочу я,

Не смієш ти зо мною й говорити.

Xаліль

О, вислухай, як мучиться душа!

Твоя краса мене опанувала,-

І ночі й дні спокою все нема...

Все ти в думках... Зласкався бо, Аміно!

Коли твої уста до уст моїх

Не схилиш ти, жорстокая, то з муки

Загину я.

Аміна

А що мені? Загинь!

Xаліль

За віщо ти ненавидиш мене?..

Аміна

Ненавиджу?.. Тобою я гордую!

Xаліль

Та за що ж це?

Аміна

Бо ти мені гидкий.

Скажу баші, що ти у мене був,

Занапащу тебе єдиним словом...

Але того не хочу - геть іди!

Xаліль

Дак я ж тебе коритися навчу,

І будеш ти моєю по неволі!..

Кидається до неї. Але Аміна в ту мить вихоплює кинджал і б'є Халіля та він затуляється рукою, і вона його ранить у руку. Він одскакує.

Аміна

Гидотний, геть!.. а то умреш ти тут!

Xаліль

Ти дряпаєш, мов тая дика кішка.

Та не тобі подужати мене,

І я тобі ще кігті повтинаю!..

(Виходе.)

 ВИХІД IV

Аміна

(сама)

О, Господи! які тяжкі образи

Терплю я тут!.. Сказати все баші?..

Так гидко це!., і він його замучить,

А крові я не хочу... Хай живе!

(Кидає кинджал і падає на канапу.)

 ВИХІД V

Дмитро тихо ввіходе й спиняється біля порогу.

Дмитро

Звеліла ти, щоб я прийшов до тебе...

Аміна

(стрепенувшись, підводиться)

Це ти... еге... казала, щоб прийшов...

Дмитро

Я слухаю, що пані загадає.

Аміна

Ні не на те... покликала... я хочу

Щось розпитать...

Дмитро

Питайсь, ласкава пані.

Аміна

Чи тут тобі погано жити в нас?

Дмитро

В неволі скрізь погано. Чи буває

Кому у їй та гарно? Я не чув.

Бо воля є найбільше в світі щастя,

І в кого скарб однято цей,- тому

Безщасному і сонце пригасає.