Заручені

Мандзони Алессандро

— Сміливіше, Гертрудо, вчора ви були на висоті, а сьогодні вам доведеться перевершити саму себе. Своєю появою ви повинні вчинити найприємніше враження в монастирі і в цілому околі, де вам визначено посідати перше місце. Вас чекають...— Чи ж варто говорити про те, що ще напередодні князь послав абатисі попередження.— Вас чекають, і погляди всіх будуть звернені на вас. Гідність і невимушеність! Абатиса спитає вас, чого ви зволите. Це формальність. Ви можете відповісти, що просите дозволити вам убратися в чернече одіння в цьому монастирі, де вас виховано з такою любов'ю, де до вас виявлено стільки уваги,— адже ж це найщиріша правда. Постарайтеся мовити ці кілька слів невимушено — так, щоб не можна було подумати, що вам їх підказано й що ви не вмієте говорити сама за себе. Добрі

черниці не знають нічого про вашу провину (ця таємниця має бути похована в нашій родині), тим-то не робіть зажуреного, засмученого обличчя, яке може вселити підозру. Покажіть своє походження: будьте чемні, скромні, але твердо пам'ятайте, що серед присутніх, крім нашої родини, не буде нікого, рівного вам.

Не дожидаючи відповіді, князь почав сходити донизу; Гертруда, княгиня і молодий князь рушили за ним. Усі зійшли сходами й усілися в екіпажі. Дорогою вони говорили про світову марноту, про турботи, про блаженство монастирського життя, а надто для молодих дівчат здатного походження. Наприкінці князь нагадав дочці про свої настанови і ще кілька разів повторив їй, як треба відповідати абатисі.

Коли в'їжджали до Монци, у Гертруди стислося серце, але на мить увагу дівчини відвернули якісь синьйори, що зупинили екіпаж і висловили свої поздоровлення. Знову рушили в дорогу і майже ступою поїхали до монастиря під цікавими поглядами городян, які збігалися звідусіль на вулицю. Коли екіпаж зупинився біля монастирських стін перед ворітьми, Гертрудине серце стислося ще дужче. Почали висідати, натовп збився обабіч екіпажу, й служники всіляко силкувалися відтіснити народ. Погляди, звернені на бідолашку, змушували її весь час стежити за собою, та найбільше впливала на неї батькова присутність. Попри весь свій страх перед ним, вона щохвилини шукала його зором, їхні очі зустрічалися, і батьків погляд керував рухами та обличчям дівчини ніби за допомогою невидимих ниточок.

Перетнувши перший дворик, усі зайшли до другого і побачили широко розчинені двері внутрішньої будівлі, переповненої черницями. Попереду в шерензі стояла абатиса, оточена найбільш шанованими черницями, за ними безладним гуртом — решта черниць, дехто навшпиньках, інші хто як, а вже зовсім позаду, постававши на табуретки,— монастирські послушниці. То тут, то там часом поблискували чиїсь оченята, і серед чернечих одінь видніли чиїсь личка; то були найспритніші й насміливіші вихованки, які повхитрялися пробратися в натовп черниць і, непомітно пробираючись наперед, вишукували кожна ніби віконце, щоб і собі побачити щось. В натовпі лунали вигуки на знак вітання та радості, метушливо піднімалося безліч рук.

Підійшли до брами. Гертруда опинилася лицем до лиця з абатисою. Після перших привітань абатиса з веселим, але урочистим виглядом спитала у Гертруди, чого вона бажає в цьому місці, де ніхто ні в чому не може відмовити їй.

— Я прийшла сюди...— почала була Гертруда, але вже налагодившись вимовити слова, які мали остаточно вирішити її долю, вона на хвилю завагалася й замовкла, дивлячись на натовп перед собою. Тієї ж миті вона побачила одну зі своїх близьких подруг, яка дивилася на неї зі співчуттям і лукавством. І ніби казала: «Та ось до чого дійшла наша гордячкам. Цей погляд пробудив у Гертрудиній душі колишні мрії, повернувши їй дещицю попередньої мужності, і вона вже почала була відшукувати для відповіді щось геть несхоже на підказане їй. Тут вона глянула на батькове обличчя, наче бажаючи випробувати свою силу, і побачила на ньому стільки похмурого неспокою й грізного нетерпіння, що відразу занепала духом і квапливо скінчила, немов рятуючись втечею від чогось страшного:

— Я прийшла сюди... з проханням допустити мене вбратися в чернече одіння в цьому монастирі, де мене виховано з такою любов'ю.

Абатиса відповіла, що їй дуже шкода, але за даних обставин статут не дозволяє відразу дати відповідь, яка має висловлювати загальну згоду сестер, крім того, попередньо потрібен іще й дозвіл вищих властей; однак, знаючи про почуття, якими тут перейняті до неї, Гертруда може певно передбачити майбутню відповідь; а поки що ніякий статут не забороняє абатисі та сестрам виявити почуття

захвату й замилування, викликані в них цим проханням. Тут знявся неясний гул поздоровлень і привітань. Негайно з'явилися великі таці з цукерками, які спершу піднесено нареченій, а тоді — батькам. Поки одні черниці намагалися оточити Гертруду, другі вітали матір, а треті — молодого князя, абатиса звеліла спитати князя, чи не зволить він пройти до решітки приймальні, де вона чекатиме на нього. Її супроводили дві старші черниці. Забачивши князя, абатиса сказала:

— Князю, дотримуючись статуту, виконуючи необхідну формальність, хоча, звичайно, в даному разі... однак я все ж зобов'язана сказати вам, що кожного разу, коли дівчина просить про допущення до чернецтва... настоятелька,— в даному разі я, недостойна,— зобов'язана попередити вас про таке: якщо батьки ненароком... допустилися насильництва над волею дочки, то вони підлягають за це відлученню. Ви мені вибачте...

— Чудово, чудово, вельмишановна мадре. Я повністю схвалюю вашу сумлінність. Цілком правильно... Але можете не сумніватися...

— Ну що ви, що ви, князю... Я говорила, виходячи зі своїх обов'язків, до того ж...

— Звичайно, звичайно, мадре.

Перекинувшися цими нечисленними словами, співрозмовники розкланялися й розійшлися, ніби кожному з них було обтяжливо довго залишатися віч-на-віч з другим. Кожен пішов до своїх, один — за межі монастирської огорожі, а друга — досередини.

— Ну, вже пора,— сказав князь,— скоро Гертруда дістане змогу вдосталь натішитися товариством шановних сестер. А досі ми їх уже добряче потомили.

Мовивши це, він розкланявся; вся родина рушила за ним; іще раз обмінялися люб'язними словами. І, врешті, поїхали.

Дорогою назад Гертруді не хотілося ні про що говорити. Налякана зробленим нею кроком, присоромлена свідомістю своєї нікчемності, відчуваючи прикрість за інших і за себе, вона з сумом перебирала в пам'яті ще наявні для неї можливості сказати «ні» і боязко давала собі обіцянку виявити в інших випадках більше твердості й присутності духу. Однак страх, викликаний похмурим виглядом батька, досі не пройшов, і Гертруда крадькома позирнула на князя, аби пересвідчитися, що на його обличчі не залишилося ані найменшого сліду гніву. Вона побачила, що він цілком задоволений, і на хвилю відчула якусь полегшу.

Коли приїхали додому, довелось перевдягатися, міняти туалети. Потім обід, кілька візитів, прогулянка в екіпажі й, урешті, вечеря, наприкінці якої князь підняв нове питання: про вибір хрещеної матері. Так звалася дама, під чию опіку, на прохання батьків, віддавали юну кандидатку в черниці на весь час від подання прохання до вступу до монастиря. Цей час було присвячено огляду церков, палаців, вілл, святих місць, одно слово, всіх визначних пам'яток міста та його околиць, щоб юні дівиці, перш ніж проказати свою обітницю, гарненько подивилися на те, від чого вони відрікалися навіки.

— Треба подумати про хрещену,— сказав князь,— адже завтра для випробування з'явиться вікарій черниць, після чого буде порушено питання про капітул [59] , щоб сестри висловили свою згоду на її прийняття.

Ці слова було звернено до княгині, яка, зрозумівши, що її запрошують висловитися, почала:

— Либонь, найкраще...

Але князь урвав її:

— Ні, ні, княгине, хрещена передусім має припадати до душі самій нареченій, і хоча за заведеним звичаєм вибір надається батькам, однак Гертруда своєю розсудливістю й розважністю цілком заслужила, щоб для неї було зроблено виняток.— І, звертаючись до Гертруди з виглядом людини, яка повідомляє про незвичайну милість, провадив далі: — Будь-яка дама з тих, що були в нас сьогодні ввечері, володіє всіма якостями, необхідними для того, щоб бути хрещеною дівчини нашого дому, і я вважаю, що серед них не знайдеться жодної, котра не вважатиме за честь виявлену їй перевагу,— тож вибирайте самі.

59

Капітул — збори членів чернечого ордену або іншої духовної корпорації.