І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько

Рауд Эно Мартинович

Помітивши цю машину, втікачка немов сповнилася колишньою снагою. Лівою рукою вона міцно притиснула Мохобородька, а правою почала заклично розмахувати. Таксі зупинилося. Мохобородько не встиг і опам’ятатися, як жінка запхнула його в куток заднього сидіння.

— Куди поїдемо? — запитав водій. Втікачка назвала адресу.

Та не встиг водій рушити, як раптом хтось несамовито затарабанив у дверцята. Півчеревичок!.. І за мить крізь віконце Мохобородько побачив збуджене обличчя Муфтика.

— Візьмемо і їх? —

водій запитально поглянув на жінку.

— Ні-ні! — заперечила вона. — Вони не з нами. Взагалі ми не маємо з ними нічого спільного. Це, здається, ті самі волоцюги, які ганялися в парку за моїм малесеньким.

— Ясно, — кивнув таксист. І машина рушила.

Мохобородько був у відчаї. Невже і справді все пішло шкереберть? Невже немає ні найменшої надії? Адже Муфтик і Півчеревичок були поряд. Його відділяло від них лише віконне скло…

Раптом Мохобородько помітив, що шибка з його боку опущена. Отже, просто поряд — одчинене віконце. І несподівано зблиснула думка. Мохобородько тайкома зірвав зі своєї бороди брусничку і непомітно зронив її крізь відкриту шибку на вулицю.

Муфтик і Півчеревичок, які обурено дивилися вслід автомашині, яка все даленіла, одночасно помітили, як з віконця щось кинули.

Хто саме? Мохобородько? І що це може бути? Принаймні щось таке дрібненьке, що й зблизька неозброєним оком не роздивишся до пуття.

Муфтик і Півчеревичок метнулися вперед, прикипівши поглядом до асфальту. І Комірець, схоже, зрозумів, що вони розшукують щось, і старанно обнюхував дорогу.

Несподівано Півчеревичок вигукнув:

— Брусничка!

Нахилився, підібрав ягодину і показав її Муфтикові.

— Оце так! — замислено сказав той. — Ягода як ягода.

— І вже спілісінька, — зауважив Півчеревичок. Друзі перезирнулися.

Деякий час панувала тиша, тоді Муфтик запитав Півчеревичка:

— Ти в дитинстві читав казки? Півчеревичок кивнув:

— Аякже! Цілі гори!

— Ну, в такому раз ти маєш зрозуміти, що означає брусничка, — продовжив Муфтик. — Ті, кого викрадають, зчаста в казках кидають що-небудь на землю, щоб указати друзям слід. Найчастіше для цього використовують горошини, хлібні крихти або, наприклад, ягоди.

— А птахи дзьобають усі ці горошини і крихтини чи ягоди, — стурбовано додав Півчеревичок.

— Вельми влучне зауваження, — підтвердив Муфтик. — Так воно в казках і так може трапитись у реальному житті. І через це ми й повинні поспішати. Мусимо наздогнати Мохобородька, перш ніж птахи подзьобають ягоди.

— Ти й справді гадаєш, що Мохобородько брусничками помічає нам шлях? — дещо невпевнено уточнив Півчеревичок. А Муфтик був цілком певен.

— Не варто применшувати тямущості Мохобородька, — сказав він. — Окрім цього, бруснички в нього ж у бороді!

Муфтику й Півчеревичкові не можна було зволікати і тому вирушили негайно. Спочатку напрямок таксі

був їм досить відомий, та, незважаючи на це, вони весь час пильно дивилися на дорогу, щоб мимохіть не пропустити ягідку. Адже бруснички були їм не лише дороговказом. Зараз кожна кинута на вулицю ягідка — ніби привіт од їхнього любого товариша.

Перегодом Півчеревичок сказав:

— Благаю небо, щоб жінка не завезла нашого Мохобородька кудись на протилежний кінець міста. Мої п’яти уже й так пеком печуть.

Та й Муфтик страшенно втомився, навіть більше, ніж Півчеревичок, бо, маючи автомобіль, він не звик ходити пішки.

І не дивно, що втома навалилася на обох друзів. Усенький день Муфтик і Півчеревичок моталися по місту. Спершу пішли до крамниці вибирати Комірцеві повідок. Тоді, купивши нарешті пасок потрібної довжини, добре прочимчикували, доки опинилися в парку. Там довгенько гуляли, перш ніж уздріли Мохобородька, і, звичайно, чимало сил забрало шалене переслідування, яке зрештою так невтішно скінчилося. Для боротьби з Комірцевим ожирінням це було пречудово, та вони самі мало не валилися з ніг від утоми, очі заплющувалися.

Одначе, незважаючи на все це, Муфтик і Півчеревичок мужньо йшли далі. Тепер, коли вони так близько бачили Мохобородька і крізь віконце таксі зазирнули в очі своєму нещасному другові, вже не могли так просто облишити пошук.

— Брусниця! — зрадів Півчеревичок. — Знову брусниця!

Вони були саме на перехресті, і знайдена Півчеревичком ягідка, немов червона ікринка, лежала на дорозі, вказуючи їм напрямок, куди слід звернути, водночас додаючи їм запалу.

Наступну брусничку знайшов Муфтик. Тоді ще одну ягоду помітив Півчеревичок. Тепер уже не було ніякого сумніву, що вони прямують по правильному сліду. І свинцевий тягар утоми ніби відстав од їхніх ніг, друзі знову наддали ходи.

— Стоп! — зненацька вигукнув Півчеревичок.

Повна пригорща брусниці! Повна пригорща висипана в одному місці! Що б то значило? Чому це Мохобородько раптом так розщедрився?

— Одна, дві, три, — Півчеревичок заходився лічи-

ти знайдені ягоди. — Сім, вісім, дев’ять… одинадцять. Всього дванадцять брусничок.

Муфтик і Півчеревичок запитально дивилися один на одного.

— Напевне, Мохобородькові більше не потрібна брусниця, — висловив здогад Муфтик.

— Отже, він сюди прибув, — підбив підсумок Півчеревичок.

— Мабуть, він тому кинув зразу багато ягід, щоб ми ненароком не проминули цього місця, — розмірковував Муфтик.

Та ось вони помітили ще рядочок брусничних ягід. Вони лежали на однаковій відстані одна від одної і вели до вхідних дверей високого будинку, що стояв на розі.

— Ясно, — сказав Півчеревичок. — Тут і мешкає наш любий Мохобородько.

— Шосе Свободи, — прочитав Муфтик на будинку. — Номер дев’ять.