І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько
Шрифт:
Вольдемар урвав його:
— Але все одно він жива істота, чи не так? А з будь-якої живої істоти не можна робити іграшку. Кожну живу істоту треба шанувати вже за те, що вона живе.
Сказавши це, Вольдемар замислився. На його переніссі з’явилася глибока зморшка. Муфтик і Півчеревичок і не здогадувались, про що він мізкує, але в нього був такий зосереджений вигляд, що зараз вони не наважувались турбувати його запитаннями.
Нарешті Вольдемарове обличчя проясніло.
—
— Хоботом?! — вигукнув Муфтик.
— Яким хоботом?! — запитав Півчеревичок.
— Звичайно, слоновим, — пояснив Вольдемар. — Яким же ще!
— Боже поможи! — пролунало раптом від дверей. Усі троє воднораз поглянули в той бік. Медсестра
Кірсіпуу так нишкома ввійшла до палати, що ніхто не звернув на неї уваги.
— Боже поможи! — повторила вона знову. — Який сміливий і дотепний план. Чи ви й справді гадаєте, що слонові пощастить звільнити Мохобородька?
Вольдемар не відповів. Він пильно й недовірливо поглянув на медсестру Кірсіпуу.
— Пригощайтесь, будь ласка, цукерками, — сказав він нарешті.
Кірсіпуу взяла запропоновану шоколадну цукерку.
— Беріть іще, — припрошував Вольдемар.
Він розумів, що до сестри Кірсіпуу треба якомога дужче піддобритися. Тепер, коли вона посвячена в плани звільнення Мохобородька, не варто її гнівити. В протилежному випадку все може провалитись.
— Дякую, — мовила сестра Кірсіпуу і поклала до рота другу цукерку. — Ви сьогодні вельми доброзичливі.
— Сподіваюся, що ви взаємно відповісте мені тим же, — пробасив Вольдемар.
— Безумовно, — усміхнулася медсестра Кірсіпуу. Вона знову поправила подушку в узголів’ї Вольдемара і вийшла з палати. Нечутно, як і з’явилася.
Як тільки вона зникла, Вольдемар швидко сів, а по хвилі й підхопився. Він став ходити палатою туди-сюди, та ось зупинився і вдоволено прорік:
— Ми звільнимо Мохобородька вже цієї ночі. Для такої благородної справи сил у мене вистачить, незважаючи на всі зламані ребра.
ВОЛЬДЕМАР ПОЧИНАЄ ДІЯТИ
— Ти коли-небудь бачив живого ведмедя? — запитав Муфтик Півчеревичка.
Після відвідин Вольдемара вони повернулися до готелю і мали доволі часу роздивлятися трьох ведмежаток на картині.
— Я навіть не бачив живого слона, — пошкодував Півчеревичок. — Та сьогодні увечері, сподіваюсь, така нагода випаде.
— І я всім серцем уповаю на це, — сказав Муфтик. — Та ще більшою радістю була б зустріч із живим Мохобородьком.
— Золоті слова, — погодився Півчеревичок. — Було б чудово після тривалої розлуки
За розмовою вони й не помітили, як надворі почало сутеніти. Невдовзі вони почули глухі удари годинника на ратуші.
— Десяту пробило, — полічив Муфтик.
— Пора діяти, — мовив Півчеревичок.
Вони встали, і Комірець, який сумирно лежав біля ніг Муфтика, теж підхопився. Усі гуртом спустилися ліфтом униз і підійшли до адміністратора розплатитися.
— А що, бородань теж знайшовся, якщо ви полишаєте готель? — поцікавився працівник готелю.
— Саме так, — ствердив Півчеревичок. — І через години дві він буде остаточно вільний.
— Вітаю, вітаю, — зрадів адміністратор. — Але, як я розумію, питання з бороданем ще не вирішено до кінця. Може, мені про всяк випадок на днів два притримати для вас кімнату? Може, знову повернетесь?
Муфтик покрутив головою:
— План звільнення Мохобородька продумано до найменших подробиць.
А Півчеревичок додав:
— Ми спалюємо за собою всі мости. Спалення мостів — уже півперемоги, чи не так?
–
Та, здавалося, адміністратор усе ще вагався.
— Одна справа — план, — задумливо почав він. — Зовсім інша — дійсність. План можна обдумати блискуче, а втіленню його завадить якась нісенітниця.
— У нашому плані завбачено все-все, — усміхнувся Півчеревичок. — Скажімо, така дрібничка як порожня господарча сумка, котру полишимо під вікном, коли заберемо звідти Мохобородька. Одначе нашим козирем усе-таки є слон.
— Слон? — ошелешено запитав адміністратор. Так-так, — знов усміхнувся Півчеревичок. —
Ми в оцій операції будемо діяти з живим слоном. А слон-бо не підведе.
Це пояснення, схоже, задовольнило працівника готелю.
— Ну, тоді звичайно, — розуміюче кивнув. — Якщо з вами заодне діятиме живий слон, то справді ваш задум реальний.
Кумедні чоловічки розплатилися за проживання і пішли до фургончика.
— Тепер усі мости спалено, — сказав Муфтик, сідаючи за кермо,
— Не лишається нічого іншого, як натиснути на газ — і вперед! — підохотив Півчеревичок.
Муфтик дав газ, і автомобіль рушив. Перш за все кумедні чоловічки помчали на шосе Свободи, щоб упевнитися, чи висить за вікном господарча сумка. Знати це треба неодмінно, тому що відсутність сумки і стала б отією несподіваною дрібничкою, про яку міркував адміністратор, і яка могла б зірвати їхні наміри.
— Наша слава розвіялась як дим, — мовив трохи перегодом Муфтик. — Найвищий у світі чоловік швидко поклав їй край.