Архе
Шрифт:
Церкви Вас не ґедзає, нє?
– Своїм воскресінням Христос проголосив тисячолітнє царство Сина Божого, сиріч Слова. А вже сакралізація Слова, Дмитрику, призвела до заборони самої
думки про цілісність, і результатом став словесний секонд-хенд. Бо те, що
отримали люди в результаті - це навіть не вчення Ісуса, а суцільний second, порозхапуваний Його учнями. Вирвали
Христові щелепу, залишивши закривавлений вишкір цензури - невід'ємний атрибут
невичерпності Слова.
–
– Ідейний секонд-хенд, не відчуте, не пережите
Слово, зачовгане до шерсті в роті. Слово є розділення^а розділення дарує
принижених і ображених. Це, у свою чергу, породжує тиранію слабких. Відтак
ваше тисячоліття - Тисячоліття подаючого. Тисячо лігтя страждущого. Причому, страждає зовсім не той, кому подають... Не знаю нічого потворнішого за
подаяния. А' Лялькарі саме це й провокують, адже так?
– Авжеж, Дикий, авжеж. І не бачу в цьому нічого поганого. Ми сіємо те, що
люди хочуть пожати. Люди хочуть страждати, і це їхнє право. їх власний вибір.
Хіба не є найвищим виявом гуманізму і співчуття дозволити людині страждати?
Людство - це збіговисько злісних наркоманів, які сидять на найважчому
наркотикові Всесвіту - на співчутті. Одна лишень думка - спробувати
відмовитися від цього - кидає їх у жах і безвихідний відчай. Хіба я не
правий? Для них немає нічого солодшого, ніж почувати себе жертвою обставин.
Тому ми не збираємося ділитися нашим відкриттям гуманно. Кому це потрібно?
Все збалансовано, і кожен має те, що хоче. Ми воліємо скинути нашу колекцію
ідей у вигляді бомби. Бах - і капут! І немає нікого!
Нестор витер з губ слину і продовжив:
– Співчуття до інших - це вкрите машкарою возвеличення самих себе. Дія
дорівнює протидії. Бездоганна рівновага. Час говорити закінчився. Настав час
мовчати. Прошу уваги, Дикий... Якщо протягом цілого тисячоліття, цього твого
Тисячоліття подаючого людство у своїй масі не змогло відмовитись від цієї
дешевої пітекантропівщини, воно не заслуговує кращої долі, крім як
подавати... і страждати.
Але я не бачу резону довіряти такі скандальні факти у долоньки людців, заморених онанізмом саморефлексій, невизначеністю та комплексом
упосліджености перед Абсолютом. Це було б ницо з мого боку.
176
177
– Лялькарі переслідують ту ж мету, що й Клуб галогенів. Вони хочуть прорубати
двері у Слові. Але різниця між нами, горбатику, така, шо галогени
усвідомлюють одну річ. Вони знають, що все є все. Все однакове. Немає нічого
важливішого за інше. Ніщо не має значення, - Дикий повів бровою і додав: - А
ти, Несторе, як мала дитина.
– Не лайся, Дикий. Не раз ми говорили, шо є свобода: безособовість, відстороненість, творчість. Ми творимо і звільняємо. Кожен мій жест, тут і
зараз позбавлений іга пам'яті, є геніальним винаходом пластики. Але я вільний
від бажання увіковічнити свою геніальність. Світу не потрібна свобода, тому
що вона - осердя тутізараз, тоді як людство існує завтра, або вчора, або
зранку до сніданку. Деінде, тільки не тутізараз.
– А як щодо співчуття до жебраків?
– поцікавивсь я.
– Жебраки - бич постхристиянської свідомості. А так, власне, то всі люди
жебраки. Бо вони - це та категорія, завдяки якій існує страждання, а отже -
релігія. Релігія - ось ті цвяхи, якими направду розіп'яли Христа. Цвях крізь
усю свідомість, яким ти прибиваєш себе до дерева. Вас таке приколює, Дмитре?
– Ні, - щиро відповів я.
– А Ви шо? У Христа взагалі не вірите?
Нестор посміхнувся й поглядом загасив недопалок у попільничці.
– Ми, так би мовити, співчуваюча інтелігенція. Христос влаштував собі PR
нечуваної зухвалості. Популізм чистої води. Але, раз уже хтось наступив на ці
граблі, не хотілося б повторювати його жест. Це як мінімум неестетично. Якщо
хтось вважає, що для нього припустимим є отримати життя вічне через муки, а
муки - через те, що стадо баранів не повірило в те, що він Син Божий, - це
його приватна справа. Але в світлі уже згаданих мною темних єрусалимських
подій вважаю недоцільним зізнаватися комусь, що Син Божий - це насправді я. Я
ж бо волію посісти престол свого Отця, слухаючи оперу.
12
Десь біля дев'ятої у супроводі трьох нянечок прибув октет дітей-аутистів з
обласної клініки спадкових патологій. Нестор розпрощався і пішов
розташовувати гостей. Дикий сказав, що нам сам час рушати. О десятій на
Високому Замку нас чекатиме решта галогенів.
В одну секунду, коли я уявив, що доведеться пердолити розкислим снігом аж до
парку, мені зробилося зябко. А потім махнув на все рукою і пішов слідом за
своїм новим знайомим.
Дикий запхав у сумку свій телефон, закинув її на плече, і я подумки сказав
Опері скрипу «сайонара».
Знову крадучись плутаним коридором, я слухав, що розповідає Дикий.
– Ось тут, - він показав рукою на стіну, розписану вугільними фресками.
– Тут
працює такий собі Юра Кубік. Це його роботи. Порноанімалізм. Відчувається
вплив Утрілло, тобі не здається? Між іншим, зверни увагу на сміття довкола -