Архе
Шрифт:
булька відривається від дна і по спіралі пливе догори - на
170
поверхню. І що б ви думали? МІНЕРАЛЬНА ВОДА «ТРУСКАВЕЦЬКА». МИ БАЧИЛИ, ЯК
СТВОРЮЄТЬСЯ СВІТ.
Зал розлився рідкими, розпещеними аплодисментами.
Екраном понеслися важкі чорно-білі кадри кінохроніки: посеред потрісканого лона пустелі стовбичить чорний
обеліск. Гримить «Танок рицарів» Прокоф'єва. Дертим
шрифтом на екран накочується напис: КЕФІР «СВІТАН-
I КОВИЙ». 2,5% ЖИРНОСТІ.
ї
розуміння теми.
На екрані з'явилися обличчя двох юнаків, втомлених і сповнених відрази до
життя. Юнаки розкурюють щось, що можна було умовно повважати за цигарку з
марихуаною. Наступний кадр: хлопці йдуть, копають поперед себе розплющену
бляшанку з-під «Кока-коли». Хлопці йдуть вздовж Берлінської стіни, не
припиняючи копати бляшанку. Камера супроводжує їх протягом доброї хвилини.
Повз них проносяться пацифістичні ґрафіті, якими вкрита стіна. Нарешті один
із хлопців копає бляшанку з-під коки .сильніше, і та зникає за кадром. Камера
завмирає, і накурені юнаки зникають слідом за бляшанкою. Внизу екрана напис:
«PEPSI. FUCK IT!»
Почулися захоплені вигуки і крики.
– Та-а-а, ця непогана, - зауважив мій знайомий.- Для країн СНД я радив би
слоґан «ПЕПСІ. ПОХУЙ!».
З темряви сподобився Нестор з філіжанкою кави в руці. Філіжанка здалася мені
вкрай ностальгуючою - з лисичками та їжачками. Дикий відсунув йому крісло, й
горбань обережно сів.
– Нестор, - простягнув мені руку. Я потис ЇЇ і відчув те, що називають
«припливом симпатії».
– Дмитро. Менделєєв. Джим. Навзаєм.
Дикий відсунув на край столу телефон, щоб не заважав. Нестор розмішав ложкою
цукор і зробив ковток.
– То як, Дмитре, у Вас із Диким нині Ритуал?
171
Я глянув запитально на Дикого. Дикий повів бровою.
– Аяґже.
Нестор нову сьорбнув напою, і до моїх ніздрів долетів аромат кави. Горбун
щось проплямкав собі під ніс, витяг з портсигара папіросу й задимів.
– Шкода. Дуже шкода. А я думав запросити Вас на презентацію нового сузір'я. У
нас тут таки-и-ий телескоп є, Ви такого, певне, ніколи й не бачили. Та шо там
– у нас тут ціла ОБСЕРВАТОРІЯ! Маєте нагоду бути присутнім при називанні
Неназваного. Подумайте тільки, які масштаби! Ціле сузір'я! І назва ж яка -
Пітекантропія. Вам це нічого не говорить?
Я здивовано звів брови.
– Пусте, - махнув папіросою Нестор.
– То як?
– Знаєте... Не відчуваю захоплення світилами. Я, знаєте, більше по хімії.
Тому якось іншим разом.
Нестор чомусь глянув на Дикого.
Дикий
троси неприязні. Чи навіть не неприязні - надто атавістично - а дотикання
протилежних полів, аніонів та катіонів водню.
– Оце, - Нестор першим торкнувся тиші й вказав тліючим кінчиком на екран.
–
Це Бодя робив. Ти його знаєш, Дикий. Ти, Дмитре, знаєш, ні? Бодю-Нагваля?
Я заперечно мотнув головою.
На екрані з'явився напис: ПАН АБО ПРОПАВ. БОГ АБО ГОТ-ДОГ ©ЦЕРКВА СВЯТИХ
ОСТАННІХ ДНІВ.
– Eat fast, die young, - процитував Нестор.
– Це ше з тих, молодих. Із тих, що завжди проти. Дуже перспективні юнаки, нє, Дикий?
– Радикально підходять до проблеми. Це добре. Але кращого зразка, ніж та, про
«Спрайт» - ну, там де «Імідж - ніщо» - я не зустрічав... О, це нова! Це хтось
із Пітєра, напевне.
– Плєбєїн. Точно, - підтвердив Нестор.
На екрані з'явилося нічне небо, всіяне безліччю зірок. На цьому сяйливому
фоні виділяється силует самотнього
172
дерева. З прогнутої гілляки звисає повішений. Внизу висвітилося: «УМРИ, НО НЕ
ДАВАЙ ПОЦЕЛУЯ БЕЗ ЛЮБВИ. MARLBORO LIGHTS».
– Тонко.
Нестор випустив кільце диму і додав:
– Тонко, наче комариний хуй.
– Вибачте, - озвавсь я спантеличено.
– Це шо, про Юду?!
11
«Поваккацці» закінчився. Знову з'явилося м'яке світло. Замість «Запорожця за
Дунаєм» мнявкаюче зазвучала китайська комуністична опера. Скрип видався ще
сильнішим, ніж на Крушельницькій, і я пояснив би це не тільки віком платівки.
Коли Нестор відволікся, я тихцем поцікавився в Дикого:
– А чого це фестиваль називається «Поваккацці»?
– Це від індіанців хопі. Як би тобі пояснити... Не зовсім «дар богів» і не
тільки «життя-шаман»...
– Магічний ліхтар, - підказав, з'явившися невідь звідки, Нестор.
– Саме так: життя шамана - це магічна лампа, істинний дар богів. Поняття не стільки
синонімічні, як тавтологічні. Як ви здогадалися, Дмитре, це кінематограф.
– А що це у вас за «Сетрички-істерички»?
– знову поцікавився я.
– О-оо-о, о, о, о, - Нестор захоплено заворушив бровами.
– Це така
ультрамодна течія серед богеми. Я кажу, Дмитре, про таку богему, яку визнають
«богемою» щойно років так за тридцять - тоді, коли Слово розроблять
настільки, що стануть очевидними зв'язки між словом «богема» і тим, чим
займаємося ми.
Здається, я нахмурився дуже красномовно, тому горбун, випустивши дим, продовжив: