Архе
Шрифт:
Видавалося само собою зрозумілим, що на ніч такі бабусі натирають ноги
пахучим кремом з евкаліптом або ароматизованим гліцерином. Мене завжди
цікавило: чим керувалася дана бабця, коли йшла на лялькарку, що вона осягнула
і що на все це каже внучка. Навіть не наважусь уявити, яку трансценденцію
здобуваєш, сорок років поспіль розігруючи виставу «Гуцик-Буцик».
Сусідками бабусь були три музи гріховного вигляду з темними кільцями довкола
рота - такі бувають, коли
мовчки пили капучино-еспрессо і цілеспрямовано фарбували фломастерами дитячі
розмальовки. їх натхнення не знало меж - сама того не помітивши, одна
коматозниця зафарбувала вже добрий шмат стола. Над музами теж висів якийсь
колаж.
Придивившись до нього, я вчергове посміхнувся. На фоні космічної станції
«СОЮЗ-6» накладалися два обличчя космонавтів (особливо ностальгійною видалась
абревіатура «СССР» на їхніх гермошоломах - так і війнуло філателією). Один з
усміхнених підкорювачів космосу стискав у руці листок канабісу, інший -
самокрут. Під плакатом писало: БРАТИ КАШЛЮКИ 365 DIE У КОСМОСІ
Поруч мисткинь, за двомісним столиком розсівся юнак із намертво нахмуреним
чолом. Він належав до тих типів, котрим ліньки (зимно? лячно?!) скидати
головні убори в приміщенні. Він просто зсунув свою плетену шапочку з вух на
чубок і перетворився на концептуальну рекламу вітчизняних презервативів.
Завдяки кудлатим бровам чувак нагадував молодого Мефістофеля на зимових
вакаціях у Східному Берліні 1950-х.
165
Мефістофель по-снобськи недбало гортав свіжу газету - їх у великій кількості
можна було знайти на столику біля комина, що просікав кімнату наскрізь, наче
цегляний пілон. Згодом до нього підійшов якийсь горбун із сухою рукою і
перекошеним ротом; разом вони завели жваву бесіду. Горбун притискав скручену
руку до грудей, наче грак перебиту лапу. Здоровою рукою під час розмови він
виминав масну чуприну.
Із сусіднього покою вийшла екстравагантна дамулька в перуці (вибілені дреди) та великих малинових окулярах. Там, звідки вийшла панянка, панувала атмосфера
вечірки на урановій шахті: я помітив кількох членів клубу, що сиділи у
затишній темряві; продимлену темряву тяли червоні та сині ліхтарики, прикріплені до голови, як у гірників.
Але картонні двері зачинилися, і щільна довершеність п'ятниці знову взяла
гору. Дурманна панна легкою ходою небожительки пройшла повз і сіла поруч уже
знайомої мені пари. Мадам (ізотопне сяйво огортало її зеленкуватим коконом, і
я умовно прозвав її «мадам Кюрі») протягнула горбунові ручку, яку той
пристрасно поцілував. Мефістофель посміхнувся краєчком рота і глянув просто
на
почали шептатися. Час від часу хтось із них підіймав голову і дивився на
мене, по чому суперечка ставала запеклішою.
Мені зробилося незручно, і я відвів очі. За хвилину вирішив перевірити, чи
шепчуться надалі тамті троє.
Але всі наслухали оперу. Так само й обсервована мною трійця - в один момент
вони перервали розмову (говорили тепер уже точно не про мене), а чоловіки
театрально приставили пальця до вуха. На їхніх обличчя наповзло таке
тремтливе блаженство, ніби вони удвох залізли в гарячу ванну. Коли арія
Оксани знову перервалася, горбун і Мефістофель повернулися до бесіди.
Дамулька в перуці та окулярах попивала чай, підносячи до рота філіжанку разом
із блюдечком.
В Оперу зайшов іще один чоловік - як наразі, ще юнак, але божевільних чомусь
легше уявляти у зрілому віці. Він окинув поглядом зал, а коли наткнувся на
мене, лице його зігріла тиха усмішка аутиста-дитдомівця. Він упевнено сів
поруч і замовив собі зеленого чаю та вареного згущеного молока на блюдечку.
Наче ненароком, він поцікавився:
– А ти по зеленому не виступаєш?
– Нє, - недбало кинув я.
– Пруся тільки по чорному24. Юнак усміхнувся ширше і
витяг з наплічної сумки
великий чорний телефон старого зразка - року випуску десь так 1950-го. Ще з
тамтих часів, коли дріт між слухавкою і апаратом не скручували у пружинку. На
диску телефона у кожному віконечку була цифра 9. Чоловік поправив слухавку і
розвернув апарат до мене. Його пальці були перепацькані йодом.
– Подзвониш?
– запитав дивак.
– Кому?
– Богу.
Я сковтнув слину.
– Ну давай, - я зняв слухавку.
– Переказати Йому щось
від тебе?
Дивак посміхнувся.
– Скажи, у Дикого все о'кей.
Я набрав 9-999-99-99-99 - по одній дев'ятці з кожної дірки. Слухавка, як і
сподівалося, мовчала.
– Алло? АЛЛО! АЛЛО! БОГ? БОГ!
Раптом у трубці щось скреготнуло, і я переляканим вигуком випустив слухавку
на підлогу. Дивак (невже Дикий?!), посміюючись, поклав трубку на важіль.
– Помилився номером?
– Зайнято, - збрехав я.
– Зайнято. Гм. Потім подзвонимо. Якщо Він сам тобі не дзенькне.
24 «Чорним» і «зеленим» можуть бути як Гатунки чаїв, так і опіум чи
марихуана.
166
167
Дикий нахилився через стіл і поплескав мене по зблідлих щоках. Потім вставив