Археоскрипт (на украинском языке)
Шрифт:
– Нiчого не вийшло, колего, - сказав доктор Альдегадо, зайшовши до кабiнету головного.
– Не вдалося встановити найменшого контакту. Вiн, очевидно, не знає жодного слова нi французького, нi англiйського чи нiмецького, нi якого-небудь слов'янського. Взагалi жодного європейського слова! А розмовляє зовсiм незнайомою, може, - староацтекською!
– Це було б оригiнально, якби до нас прибув ацтек з якої-небудь законсервованої держави в Андах.
– Парадоксальний випадок у моїй практицi!
– вигукнув Альдегадо.
– Ну, нiякiсiнького контакту... Я раджу вам скористатися послугами фiлолога.
–
– Фiлолога-учителя. Його треба спочатку навчити нашої мови.
– Ну, це вже в мої функцiї не входить, - осмiхнувся головний. I щоб покращити настрiй "маговi", як прозвали доктора Альдегадо колеги, запросив його на обiд в один iз екзотичних ресторанiв. Доктор прийняв запрошення i, пiдiйшовши до магнiтофона, продиктував короткий звiт про вiдвiдини незвичайного пацiєнта.
4
Лише пiд осiнь "феномен iз Сахари" змiцнiв так, що не тiльки походжав по палатi, а й прогулювався в саду лiкарнi. Одужуючого весь час супроводжувала Анiта, пiдставляючи пiд його руку своє молоде плече. Поблукають дорiжками, посидять на лавочцi, а тодi - на превелику радiсть сержанта - помаленьку йдуть до корпусу.
Хоча хворий i не мiг утекти з саду - вся територiя лiкарнi охоронялася спритно замаскованою службою безпеки, - проте сержантовi одлягало вiд серця, коли "хитрий робот" повертався мiж чотири стiни. Сержант не мав сумнiву, що чужинець постарається непомiтно встановити зв'язок зi своїми хазяями, якi чигають на бiляземнiй орбiтi. Анiта тiльки смiялася з цих його страхiв, виставляючи бiлi зуби. "Бач, уже весела, уже смiється!
– з осудом думав сержант.
– Забула свого нареченого... До цього вже липне, дурна, не вiрить, що це робот. Хоча для такої гостропикої, може, нiчого iншого й не залишається, як покохати робота?.."
Сержант, звичайно, знав, що Анiта тiльки виконує свiй службовий обов'язок, але чомусь його марудило, коли бачив золотисту руку робота на її округлому плечi.
Анiта старалася навчити свого пiдопiчного хоч трохи розмовляти. Iшла дорiжкою - показувала вперед i чiтко вимовляла:
– Хо-ди-ти, хо-ди-ти, хо-ди-ти.
Сiдали - вона казала:
– Си-дi-ти, си-дi-ти.
Вiн мовчки слухав, кивав головою, iнодi - повторював. А одного разу показав рукою угору. Анiта спочатку не второпала, чи то вiн цiкавиться гiллям дерев, що химерним вiзерунком сплелося у них над головами, чи, може, його цiкавить небо. Запитливо поглянула в його великi очi, i вiн, нiби зрозумiвши її сумнiв, пiдвiвся, пiшов помiж деревами i вказав на чисту латку синього неба.
– То небо, - сказала Анiта.
– То небо, - повторив вiн i тицьнув пальцем себе в груди.
– Небо, - повторила дiвчина, i вiн за нею:
– Небо, небо!
Показав навколо, i Анiта здогадалася:
– Земля.
Тодi вiн, супроводжуючи свої слова жестами, виразно промовив:
– Ти - земля, я - небо.
– Ви з неба?
– здивувалась Анiта i тiєї ж митi пригадала сержантовi балачки. Холодок остраху пробiг по її тiлу: "Невже правда?"
Неначе вiдчувши її страх, вiн лагiдно погладив дiвоче плече i повторив:
– Я - небо, ти - земля.
Анiта усмiхнулася якось нiяково, вибачливо. "Або вiн не усвiдомлює значення цих слiв, або... не всi дома", - подумала дiвчина.
– Туо - небо, Анiта - земля, - повторив
– Я - Анiта, ви - Туо, так?
– Так.
Увечерi вiн раптом знову захотiв пройтися садом. Незважаючи на сержантове невдоволення, Анiта пiшла. Туо зупинився подалi вiд дерев i довго мовчки дивився на всiяне зорями небо. Щось було незвичайне в його позi постать видовжилась, напружилась, здавалось: ворухне руками, немов крилами, i полине в безмежжя Всесвiту. Мимохiть Анiта вхопилась за його лiкоть i вiдчула, як тремтить його рука. Притулилась до його плеча, i Туо поволi заспокоївся.
– Зорi, - прошепотiла Анiта, i в голосi її забринiла якась незрозумiла їй самiй туга.
– Зорi...
– повторив Туо, схиливши голову.
– Зорi...
Вечiр був напрочуд гарний - синiй кришталь, покраплений у глибинi золотими цяточками. Свiтлi плями далеких галактик. Тиша. Ледь вiдчутний аромат квiтiв.
Туо глибоко зiтхнув - так зiтхають усi засмученi люди - i рушив назад до корпусу. Анiту теж охопив якийсь сумовитий настрiй, i вона йшла мовчки.
З кожним днем Туо не тiльки змiцнювався фiзично, а й робив неабиякi успiхи у вивченнi мови. Не бiльше тижня було йому потрiбно, щоб навчитися вiльно розмовляти з Анiтою на побутовi теми. Буквально за кiлька днiв незвичайний учень опанував письмо i читання. Тепер кожного ранку вiн просив свiжих газет i журналiв i не випускав їх iз рук, доки не перечитував усього, навiть кримiнальної хронiки.
– Невже вас цiкавлять газетнi плiтки?
– дивувалась Анiта.
– Мене все на Землi цiкавить, - вiдповiдав Туо, - i як ви працюєте, вчитесь, i як вiдпочиваєте, i як ви органiзованi. Дуже кортить дiзнатися про поведiнку землян у випадкових ситуацiях, в радостi, у горi...
I Анiту, i головного лiкаря непокоїло те, що в розмовах вiн ставив себе поза людством, дивився на все з якоїсь сторонньої точки зору, вважав себе людиною, але не землянином. Природно, що це наштовхувало медикiв на думку про психiчну ненормальнiсть. А для сержанта це було ще одним аргументом на користь "бiороботної гiпотези", про що вiн i писав у кожному донесеннi начальству.
Туо, звичайно, не знав, якi дискусiї точаться навколо його особи, i продовжував жадiбно вчитися. Книжки iз всесвiтньої iсторiї неначе ковтав. Кожного дня вимагав нових i нових.
Якось аж зiтхнув, повертаючи Анiтi черговий фолiант:
– Ну й iсторiя ж у вас...
– Нашої країни?
– з чемностi спитала Анiта.
– Всiх країн i племен. Вождi, фараони, царi, iмператори, королi, президенти... Просто смiшно, комедiя.
– Чому комедiя?
– Люди творять собi iдолiв. Дикунство! Хiба отi царi не з таких самих клiтин збудованi?
Анiта заспiшила з палати.
Але доручення головного лiкаря - доставляти з бiблiотеки всi книги, яких тiльки не попросить їхнiй запеклий читач - виконувала ретельно. Переглядаючи список прочитаних книг, її шеф вiдзначав, що тут є певна система: пiсля загальної iсторiї пацiєнт взявся за iсторiю науки i технiки, потiм проштудiював iсторiю мистецтва, ознайомився з демографiєю, основними релiгiйними системами. Та коли вiн протягом якихось десяти днiв прочитав... усю Британську енциклопедiю, головний лiкар знизав плечима i бiльше не цiкавився, якi книги носить пацiєнтовi Анiта.