Археоскрипт (на украинском языке)
Шрифт:
Анiта прихилилася до мами:
– Це правда: радощi були!
– От бачиш, кiзко...
Та й справдi, хiба це не радiсть - ласка Туо, його доторк i отi слова... Невже Туо полюбив її? Ну, так, вiн же й говорив про це. А може, то iз спiвчуття?
– А як мама вважає - сузiр'я Терезiв щасливе?
– Щасливе, щасливе, пустунко!
– Мама пiдвела освiтлене радiстю обличчя.
– А... вiн... пiд яким сузiр'ям народився?
– Вiн?
– Анiта випросталась. Ну, й хитрюча ж мама, хiба вiд неї можна щось утаїти?..
– Вiн, щоб знала мама, народився
– Так, значить, сузiр'я Лiри... А в якому мiсяцi?
– Мiсяця не знаю. Вiн, бач, народився не на Землi пiд сузiр'ям Лiри, а в самому сузiр'ї...
Мама облишила газети i запитливо поглянула на дочку.
– Мамi дивно?
– нiяково усмiхнулась Анiта.
– Менi самiй не вiриться. Але вiн так твердить. Ах, коли б мама бачила, як вiн дивиться на те сузiр'я!
– Це, може, той, що пiдбили в Сахарi? Що ти носила йому книжки?
– Той самий. Чого мама так спохмурнiла?
– Ну, вiн же хворий...
– Уже видужав! Правда, його тримають в психiатричцi...
– От бачиш.
– Але хай мама не думає, що вiн божевiльний, зовсiм нi. Вони самi добре знають, що вiн цiлком здоровий. Хочуть, щоб признався... вважають шпигуном...
– Це ще гiрше, - зiтхнула мама. Помовчала, а тодi знову взяла вечiрку.
– Який же взяти йому знак зодiаку?
– Може, червневий? У червнi вiн з'явився над Сахарою.
– Нехай червень. Так... Знак Рака. Ось маєш: "Здiйснення великих задумiв натрапляє на великi перешкоди. Ризикована операцiя може закiнчитись успiшно. У сферi почуттiв можна сподiватись на взаємнiсть".
Прочитавши гороскоп, мама звеселiла.
– Непогано! I головне, бачиш, як твiй i його... збiгаються?
Анiту й саму вразив дивовижний збiг.
– Ну, добре, добре, а то мама як вiзьме собi в голову... А який вiн вольовий, коли б мама знала! Змусив сержанта пробачитись передi мною. Той грубiян дозволив собi нетактовнiсть, так вiн як подивився на нього...
Слухаючи розповiдь Анiти, мама весело смiялася, перепитувала, а в кiнцi сказала:
– Так їх i треба вчити хорошого тону!
Через деякий час знову поглянула на гороскоп. Замислено промовила:
– А що ж то воно за ризикована операцiя?
– Коли б же то знати...
– зiтхнула Анiта.
– А може, цiкавiше жити, не знаючи, що на тебе чигає завтра?
– Може, й так, - похитала головою мама.
– Дай боже, щоб усе було добре.
– Швидким жестом сухорлявої руки вона перехрестилася.
Анiта вiдчинила дверi на балкон, кiмнату виповнив притишений шум, а перед очима внизу, помiж темними стелами кипарисiв, по всьому узгiр'ю засяяли вогнi. Голубуватi, золотавi, яскравi, блiдi - все це розсипано так химерно, як зорi на небi. Моря вже не видно, за лiнiєю набережної зяє чорне провалля, неначе тут край свiту.
10
В просторому кабiнетi з широкими вiкнами, куди сержант впустив Туо, було двоє. Лисуватий чоловiк у сiрому костюмi сидiв за письмовим столом i знiчев'я крутив у пальцях щось схоже на чорну авторучку. Лiворуч вiд нього стояв Фраг, поштиво схиливши голову. Коли Туо пiдiйшов до столу,
Фраг притишено спитав:
– Я не заважатиму розмовi?
– Навпаки, я сподiваюсь, що ви допоможете нам.
Фраг кивнув головою i сiв з лiвого боку столу, навскiс проти Туо.
– Скажiть, це ви надiслали телеграму президентовi республiки? звернувся до Туо чоловiк у сiрому.
– Так, я.
– Менi доручено вислухати вас.
– Я хотiв мати розмову з президентом.
Чоловiк у сiрому вибачливо усмiхнувся, похитав лискучою ручкою мiж пальцями:
– Президент дуже заклопотаний державними справами, прийняти вас доручено менi.
Втрутився Фраг:
– Ви повиннi усвiдомити, Туо, чи як там вас, що президент не має фiзичної можливостi порозмовляти з усiма бажаючими. Вiн не змiг би цього зробити, навiть коли б жив тисячу рокiв...
– Так, так, вiк земної людини короткий...
– замислено промовив Туо, але, наскiльки менi вiдомо, я - перший космiчний гiсть на вашiй планетi, i президент мiг би знайти хоч годину...
Фраг i чоловiк у сiрому перезирнулися. Фраг сказав йому:
– Ну от... я вас iнформував... Бачите - вiн знову за своє.
– Вважайте нашу розмову попередньою, - звернувся до Туо чоловiк у сiрому.
– Скажiть, про що б ви хотiли говорити з президентом?
– Найперше, звичайно, я хотiв би вiдрекомендуватися, розповiсти про свою мандрiвку, попросити, щоб припинили переслiдувати мене i дали можливiсть поїхати до Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, з трибуни якої я мiг би звернутися до людей Землi.
– Мене iнформували, що вас лiкують, а ви кажете про якесь переслiдування.
– Пiсля катастрофи я цiлком одужав, - твердо сказав Туо.
– На якiй пiдставi мене ув'язнили, так, саме ув'язнили в психiатричнiй лiкарнi? Ще раз вам заявляю: i фiзично, i психiчно я здоровий. I ви, докторе Фраг, будете покараний за свої насильницькi дiї...
Фраг схопився, ляснув долонею по столу:
– Годi з себе дурня клеїти! Ми знаємо, що ви цiлком здоровий, знаємо не менше, нiж ви. Давайте нарештi говорити як люди дiла. Облиште свою казочку про космос, про сузiр'я Лiри - ми не дiти, ми дорослi люди!
– Вiн пiдiйшов до Туо, торкнувся його плеча i продовжував майже дружнiм тоном: - Слухайте, пропоную вам спiвробiтництво... Давайте, чорт забирай, домовимось, i ви негайно замiните оцього халата на модний костюм. Що ви хочете?
Туо подивився на нього нерозумiюче. Спитав:
– А ви чого хочете?
Фраг пiдiйшов до свого стiльця, сiв, заклав ногу за ногу. Коли заговорив, у голосi його було вдоволення:
– Нарештi я почув дiлове запитання. Чого ми хочемо? Нас цiкавить ваш лiтальний апарат. У донесеннi сказано, що вiн летiв беззвучно, зупинявся в повiтрi... Це так?
– Так, - ствердив Туо.
– Я довго працював над його конструкцiєю. Хотiлося продемонструвати на Землi i свої досягнення. Ми ж там не знали, що людство так вiдстало...