Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— Так, сер. Я, звичайно, лишився б. Тут безпечніше, ніж деінде. Але ж інструкція…
— Це не обов'язково, Метіус, — втрутився Брекдорп.
— Обов'язково, — твердо сказав Метіус і, вклонившись Еверету, попрямував до дверей.
— Залиштеся, Метіус! — гукнув йому вслід Брекдорп.
— Щоб ви потім дорікали мені, ніби я не додержуюсь інструкції. Крім того, ніякої небезпеки нема, пане директор. Боятися нічого, — кинув професор і пішов геть.
Брекдорп знову звернувся до Еверета, якого оточили супутники, немов хотіли собою захистити президента від променів чи іншої
Метіус сів у електрокар і поїхав по тунелю назад до приміщення з розподільчим обладнанням, звідки попрямував порожніми вулицями атомного міста у свою лабораторію. Співробітники сиділи в сховищах. Ніхто не працював. Експерименти було перервано. Частину І з них доведеться повторити з початку — цілковите безглуздя. Тепер Метіус ясно уявляв собі ситуацію: Брекдорп наказав провести учбову тривогу, щоб не допустити Еверета до експериментів Кальмана. Правда, шановного колеги немає в місті. Але його асистенти могли прохопитися словом і сказати правду. Раптом Метіус зупинився серед безлюдної вулиці. Де ж правда: на боці Брекдорпа чи Стефсона? Може, досліди Кальмана матимуть успіх? Учений не міг придушити в собі якесь неприємне почуття. А що коли це була справжня тривога? Дурниця, тоді по вулицях мчали б пожежні й санітарні машини. А все-таки! Метіус озирнувся. Підійшов до сховища. Воно було призначене не для науковців, але Метіусу кортіло глянути, що там діється.
Біля входу хтось гукнув його: вартовий Шпрінгера вимагав, щоб Метіус негайно зайшов у сховище.
— Ви ж бачите, що я йду, — сердито просичав професор. Він різко відсторонив вартового, спустився в підвал і зупинився біля дверей.
Приміщення було обладнане досить затишно: столи, стільці, під стінами шезлонги. Тут, унизу, людей було небагато. В місті досить сховищ, до найближчого треба йти не більше півхвилини. Той, хто потрапляв у підвал, міг пройти майже в усі інші сховища, бо вони з'єднувалися між собою. Кожен вхід в підземне приміщення мав герметичні двері.
Мерлан Метіус запалив сигару і сів до стола біля колони, що підтримувала стелю. Він чув позаду голоси, але не звертав на них уваги. Метіус знову бачив перед собою Еверета й Брекдорпа: страх в очах першого і лиховісну радість на обличчі другого. Еверету не завадить хоч раз відчути страх, побути в шкурі інших. У скількох людей саме тільки його ім'я викликає сльози. І все-таки поведінка Брекдорпа підла…
— Щось на диво тиха тривога, — зауважив хтось за спиною професора.
— Мабуть, нічого особливого не сталося! — відповів другий голос.
— Досить лиха і без тривоги, — озвався третій. — Згадаймо історію з дружиною Бредлі. На світ уже народжуються потвори.
Метіус прислухався.
— Ви добре говорите, містер… — Чоловік зробив паузу, чекаючи, щоб співбесідник назвав своє прізвище, але так і не діждавшись, закінчив думку: — Людина рада, коли має роботу
— Ще не загрожують, — кинув другий голос.
— Краще бути три місяці без роботи, ніж поступово отруюватись, — сказав третій голос. — А ще. краще, коли не доводиться тремтіти ні перед кризою, ні перед радіацією.
— І це говорите ви, людина з освітою, — зауважив другий голос.
— Людину з освітою теж може спіткати і те, й друге.
Метіус поклав сигару: голос здався йому знайомим. «Це ж Гарріман з «бара привидів». Професор трохи нахилився за колону. Цікаво. Гарріман ще щось сказав, але Метіус не розібрав слів.
— Спробуйте це зробити, — знову почувся перший голос, — і можете одразу пакувати свої речі.
— Наш брат тут голосу не має, — озвався другий.
— Один ні, — сказав Гарріман, — а всі разом мають. Якби ми об'єдналися… Адже ПЕК не може припинити роботу.
— Добре. Оголосити протест, а потім що? — запитав перший голос. — Працювати далі? Чи, може, ви хочете припинити свої досліди? Адже ядерні випробування проводите ви, науковці, а не ми, робітники.
— Досі ми ще не робили ядерних випробувань, — відповів Гарріман. — Бувають різні досліди. Вся справа в тому… — він не доказав.
Метіус так рвучко підвівся з місця, що стілець упав. З-за колони вийшов Гарріман. Начальник і підлеглий зустрілися віч-на-віч. Метіус без слів кивком голови вказав Гарріману на вихід і твердою ходою пішов уперед.
Вартовий біля дверей сказав:
— Палити заборонено!
Метіус кинув сигару в підвал. Вартовий хотів затримати професора, але той гримнув на нього:
— Не чіпляйтеся з вашими учбовими тривогами! — і вийшов.
Небо над атомним містом було ясне. Пройшовши кроків десять, Метіус обернувся до Гаррімана і спитав;
— З ким ви розмовляли?
Гарріман засміявся у відповідь:
— Один, мабуть, шофер, другий, можливо, слюсар — в усякому разі робітники. Можна ж іноді перекинутися з людьми кількома словами, професоре.
— А що коли це люди Шпрінгера?
— Ні, вони не такі, містер Метіус.
— А що ця розмова має означати?
— Думаю, Шпрінгер…
Раптом завила сирена. Гарріман сказав:
— Містер Метіус, наукові працівники, принаймні частина з них, хочуть приєднатися до міжнародного протесту проти атомної зброї і ядерних випробувань. Серед робітників теж поширені такі настрої. Нам треба діяти спільно.
Метіус зареготав:
— І це говорите ви, Гарріман, людина, що працює в «барі привидів» над ідіотською ідеєю Кальмана!
— Можливо, нам пощастить припинити ці експерименти. Досі ми в Мехіко-Занді провадили дослідну роботу і не створювали ніяких бомб. Якщо Штати припинять ядерні випробування, експерименти Кальмана будуть зайві.
Метіус замислився. Він пригадав, що Стефсон теж якось натякнув йому на щось подібне.
— Звичайно, справа стоїть не зовсім так, як я говорив у підвалі, містер Метіус. А втім, не знаю, що саме ви чули…
— Радійте, що це чув тільки я.
Не звернувши уваги на слова професора, Гарріман розвивав свою думку далі: