Атомний вогонь над океаном

Балль Курт Герварт

Раптом з гуркотом розчинилися важкі подвійні двері в кімнату Біт. На порозі стояв Мерлан Метіус, широкоплечий, важкий і надзвичайно збуджений. Він підійшов до Стефсона і Біт, зупинився перед телевізором і втупився в екран. На фоні зелено-блакитної води професор помітив маленький кораблик — «Ураган». Цю картину він бачив в уяві вже кілька днів, вона його невідступно переслідувала. І все-таки вчений сподівався, що випробування не буде проведено.

Метіус відкашлявся і глузливо засміявся.

— Отам, значить, розкриється велика таємниця «чистої» бомби містера Кальмана. Москва припиняє випробування, а ми… — махнув він сердито рукою. —

Ми маємо вільну від радіації реакцію Кальмана! Ви були праві, І, Ф. — ваші передбачення підтвердилися. — Метіус кивнув на телевізор і важко сів у крісло.

Умостившись, професор одвернувся від екрана, глянув на Стефсона, Біт і раптом збагнув, що, охоплений почуттям тривоги, безцеремонно вдерся в чужу кімнату.

— Пробачте, я хотів… Я, мабуть, заважаю тут…

— Ви ж знаєте, Метіус, що я тут сам тільки гість, — відповів Стефсон. — Але, зрештою, ми ж повинні побачити, як вибухне грандіозна бомба на честь сторіччя ПЕК, мусимо, так би мовити, бути присутніми при цьому. Тому Біт і попросила вас прийти сюди. Чи, може, вам не хочеться дивитися на це видовище.

Метіус втомлено махнув рукою і відповів:

— А я й забув. Щоб не думати про це кляте випробування, замкнувся в лабораторії і працював над проектом холодного реактора. Адже всі запаси тритію витрачено на експеримент Кальмана. Просто не віриться, що експеримент справді провадять. І саме тепер, коли Москва припинила випробування! Президент Еверет…

Метіус замовк. На екрані телевізора раптом запалало штучне сонце, воно сліпило очі, було таке яскраве, що, здавалося, розтопить скло телевізора.

Коли полум'я трохи потьмяніло і піднявся гриб диму, Стефсон промовив:

— Контрольна бомба, здається, вибухнула занадто низько над морем. Її все-таки запалили, а це значить, що всі наші сподівання були просто смішними. Випробування провадять, незважаючи на заяву Москви. А що буде далі, не знаю.

Метіус скочив з місця і попрямував до дверей. Він задихався в кімнаті, його тягло на свіже повітря. Але біля дверей професор зупинився, обернувся і, глибоко засунувши руки в кишені, знову повільно підійшов до свого колеги.

— Знаєте, Стефсон, — сказав він, — я розмовляв з президентом Еверетом. Я йому роз'яснив, що експеримент з наукового погляду не може бути чистим ні в якому разі. Я ніколи в житті не старався говорити так популярно. Адже Еверет у ядерній фізиці нічогісінько не розуміє. Та хоч президент і цілковитий невіглас у нашій справі, він мусив би зрозуміти з моїх пояснень, що експеримент не слід провадити. — Метіус перевів подих. — І що ж мені відповів містер Джеймс Еверет, президент Першої електричної корпорації — ця стара людина з пергаментним обличчям? — Навіть тепер при згадці про ту розмову. Метіуса охоплював гнів. Професор аж почервонів. — «Містер Метіус, — кинув недбало Еверет, — навіщо ви мені розповідаєте про це? Ви мали можливість зробити все краще. Чому ж ви не зробили? Чому ви не подарували корпорації нову конструкцію до дня її ювілею? Мені вчувається у ваших словах заздрість безталанного конкурента». Отак він мені відповів, Стефсон. Кажу вам святу правду. Я, звичайно, теж не змовчав. «Сер, — зауважив я, — коли ви вбачаєте в мені конкурента містера Кальмана, будь ласка, залишайтеся при своїй думці. Ви можете також не рахуватися з науковими міркуваннями про наслідки атомної реакції. Але рішення Москви мають спонукати вас…» Та Еверет перебив мене: «Містер Метіус! Хірург, піаніст чи гравець у бейсбол,

може висловити свою думку про цю політичну справу з таким же знанням, як і фізик-атомник, тобто без будь-якого знання. Лишімо, будь ласка, політичні й економічні питання для тих, хто їх хоч трохи розуміє…» Я дозволив собі перервати на цьому розмову. Можливо, це було неввічливо, але інакше я не міг.

Розповідь професора дуже здивувала Стефсона. Метіус, виявляється, змінився, став зовсім іншою людиною.

— Ви надто довго закривали очі на те, що відбувається в житті, — промовив Стефсон, поклавши колезі руку на плече. — Погляньте навколо, Метіус. Лінус Полінг зумів зібрати тисячі підписів проти ядерної зброї і випробувань. І це ще далеко не всі, хто повинен був би протестувати. А от Едвард Теллер підтримує божевільні плани реакційних політичних діячів і промисловців. Він удесятеро гірший за Кальмана. Мужніх людей, таких, як Браун, звільняють, мене підозрюють у чому хочуть, усунули від роботи, мені погрожують. Інакше й бути не могло, бо ми протестуємо надто неорганізовано. Нам бракує згуртованості, яка могла б протистояти еверетам і вільсонам.

Метіус замислився, помовчав., потім сказав усе ще невпевнено, трохи безпорадно:

— Тут, у Мехіко-Занді, ніколи не було ніякого «ми». Що ж можна зробити тепер?

— Якби ви мені раніше більше вірили, Метіус. Думаю, — звернувся Стефсон до Біт, — у нас досить часу і ти зможеш розповісти професорові Метіусу про запис на плівці?

Біт коротко переказала розмову, яка відбулася між Вільсоном і Брекдорпом.

Метіус сидів із стиснутими кулаками в кріслі. Коли Біт закінчила розповідь, він щось пробурмотів, потім рвучко встав з крісла.

— Отже, експерименти провадитимуться далі, тут ми нічого не можемо змінити. — Він заговорив упевнено, по-діловому, це знову був учений. — Вибух «чистої» бомби Кальмана, або, правильніше сказати, «чистої» бомби Вільсона, відбудеться через годину. Я кажу бомби Вільсона, бо Кальман і сам знає, що вона не може бути чистою…

— Це не зовсім так, Метіус. Для Кальмана об'єкт чистий. Аналізи, зроблені у вашому «барі привидів» після звільнення Гаррімана…

— Я протестував проти його звільнення, — перервав Метіус Стефсона. — Але звільнення Гаррімана…

— А Ватфілд? — спитав Стефсон.

— Ватфілд? Що можна про нього сказати? Людина, яка вміє працювати ретельно й точно. Але з Гарріманом його порівнювати не можна.

— Цей старанний науковець зробив такі аналізи для Кальмана, які підтвердили правильність його теорії, — цілком спокійно зауважив Стефсон.

— Що ви хочете цим сказати? — Метіус примружив очі. — Ви вважаєте, що один з моїх співробітників дав результати аналізів неточні і не бездоганні з наукового погляду?

— Не один з ваших співробітників, а один із співробітників Лекса Шпрінгера, що працює у вашому відділенні.

Метіус пильно подивився на Стефсона.

— Звідки ви це знаєте? — хриплим голосом спитав він. Біт простягла йому густо списаний аркуш паперу.

То був протокол, якого передав Тедду О'Брайєну Адамс.

Цей Адамс сам чув, як Ватфілд казав, що Кальман дістане такі аналізи, які йому потрібні. «Мені б хотілося глянути на цього бідолаху, — іронічно зауважив Ватфілд, — коли він всупереч аналізам побачить атомний сніг…»

Метіус прочитав протокол один раз, другий, третій. Повернув документ Біт і оглянувся, наче щось шукав. Потім, човгаючи ногами, мовчки вийшов