Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
Добувшись до «Урагана», Хріс Браун полегшено зітхнув. Барн і Стіпс за ним не полетіли, а якби, й полетіли, то все одно не змогли б примусити його повернутися.
Хріс насилу піднявся на «Ураган» вузьким трапом, що лишився висіти після того, як з корабля зійшли останні робітники. Браун заплющив очі. Здавалося, він зовсім забув, що сидить в буквальному розумінні слова на пороховій бочці. На кораблі було чудово. Цілковита тиша. Сонце гріє. Повіває легкий вітерець. Отут він, можливо, і видужав би. На цю думку Браун стрепенувся. Видужати! Наче він заради цього приїхав сюди. Минають дорогоцінні хвилини, а він сидить і мріє. Хріс важко підвівся і одразу ж відчув, який кволий. Браун провів тильною
Сильний поштовх ледве не зірвав корабель з якорів. Судно застрибало, дошки на палубі розхиталися. Спека була нестерпна. Браун почував себе так, наче його кинули у велетенську піч або в казан з киплячим маслом. Пригадалося прочитане колись повідомлення, що в Хіросімі тінь якоїсь людини запеклася на камені, а самої людини не знайшли…
Більше Хріс не міг ні кричати, ні плакати. Мабуть, він уже мертвий. Трохи згодом до нього долинув чийсь стогін, минув ще якийсь час, і Браун нарешті, зрозумів, що чує свій власний голос.
Хріс спробував підвестися. Це йому не вдалося. Він судорожно вчепився в якийсь канат. Перед очима все розпливалося. «Мабуть, я осліп», — подумав Хріс. Йому стало моторошно. Браун знову впав з одним тільки бажанням — вмерти, якнайскоріше вмерти. Але тіло боролося проти смерті, і він пересилив себе.
«Ураган» дуже гойдало. Сили Хріса танули. Він випустив з рук канат і поповз до поручнів. У цю мить Хріса накрила морська хвиля, перекотившись через нього. Ноги Брауна вже опинилися за бортом, але він міцно вхопився обома руками за якийсь стовп і поступово знову видряпався на палубу. Дістатися до трапа, сісти на катер і поїхати геть з цього клятого місця, з цього пекла, перш ніж вибухне пекельна машина в череві корабля.
«Ураган» знову спокійно стояв на місці. Спека трохи спала. На висоті кількох кілометрів над морем здійнявся гриб диму, який кидав тінь на корабель. Димова хмара мінилася барвами, була сіра, жовтогаряча, блакитна і зелена.
Браун збагнув, що то вибухнула контрольна бомба Кальмана, його мозок знову міг усе зважувати і аналізувати. Контрольна бомба мала вибухнути на висоті піка Евереста. Він пригадав, начебто чув комарине дзижчання літака. Бомба впала надто низько, вона вибухнула дуже пізно. Очевидно, механізм запалу спрацював не так, як було розраховано.
Хріс побачив, що поблизу трапа гойдається на хвилі його катер, і це знову надало його мисленню ясності. Знешкодивши бомбу, він може коли завгодно відпливти від «Урагана». Дія невеликої контрольної бомби була жахлива, а дія надпотужної водневої бомби буде в тисячі разів жахливіша. Браун міркував цілком тверезо: зійти вниз, зробити там усе що треба, піднятися на палубу, сісти на катер і поїхати звідси. Все здавалося таким простим, наче звичайне науково-технічне завдання.
Скільки могло минути часу? Хріс побоювався, що годинник після вибуху йде неточно. Треба поспішати. Руки намацали мідні поручні сходів, що вели з палуби вниз. Оглянувшись, назад, Браун побачив, що вітер жене над поверхнею залитого сонячним сяйвом моря радіоактивні пластівці. А може, вони не радіоактивні, може експеримент Кальмана таки вдався? Браун вийняв з кишені дозиметр, простягнув його до внутрішнього трапа і став за вузенькими дверима, щоб захиститися від сніжних пластівців, адже він їх доволі дістав тоді, коли ремонтував трубу реактора.
Глянувши на
Які марні людські зусилля! Що він на цьому кораблі мусить зробити? Знешкодити бомбу, одну-єдину. А завтра чи післязавтра ті пани запалять інші. Яка користь з його подвигу? Хріс віддав своє життя, пожертвував заради науки здоров'ям. Жінка, яку Браун кохав, полюбила іншого, його наступника за експериментальним столом і друга, котрому він колись урятував життя. А тепер Хріс Браун має зберегти їм життя, захистити їхнє кохання. Захистить їх, а сам здохне від променів! Чому люди не повстають проти цього? Чому не здіймають бучу на весь світ? Чому могутній народний рух не змете геть креатури, що накликають на людство нещастя за нещастям, роблять злочин за злочином? У повітрі падає атомний сніг, він падатиме і далі, у світі і далі гуркотітимуть громи, сліпитиме очі нестерпне полум'я, розверзатимуться земля й небо, міста і села будуть поховані під попелом і уламками, все людство загине. І чому? Тільки тому, що ніхто не дасть по руках кільком божевільним. А коли це, нарешті, буде зроблено, над головами людей — тих, хто зараз живе, і тих, хто тільки має народитися, — ще довго висітиме страшна небезпека. Ні, цього ядерного випробування не можна допустити, бо воно покладе початок новій, ще облуднішій брехні…
Браун підвівся і пошкандибав далі. Раптом він знову зупинився і прислухався. Невже мотори не працюють? Чи не стали вони, коли «Ураган» гойдало повітряною хвилею. Ні, ні, працюють. Він пішов на шум моторів, штовхнув двері. Перед ним було освітлене приміщення — мабуть, трюм «Урагана». А онде стоїть велетенський безформний предмет — воднева бомба метрів п'ять заввишки.
Повіяло крижаним холодом. Праворуч, біля моторів, ритмічно гули поршневі насоси електричних холодильників. Браун відчув, що його мокрий одяг починає замерзати. У трубах холодильника температура становила мінус 250 градусів. Тільки така температура могла зберегти в кожусі бомби тритій і дейтерій у рідкому стані. Це було дуже важливо, бо з підвищенням температури тритій і дейтерій почали б розширюватися і розірвали б кожух бомби.
Хрісу Брауну стало дуже холодно, здавалося, що в нього замерзають нутрощі. Побачивши велетенську бомбу, він знову втратив мужність. Усім єством відчув цілковиту самотність. Чи є взагалі у всьому Тихому океані, між Аляскою й Антарктидою, ще хоч одна людина, крім нього?
Ось поруч страховисько, яке має вибухову силу, еквівалентну п'ятнадцяти мільйонам тонн тринітротолуолу. Це значно більше від тих шести мільйонів тонн вибухового матеріалу, які було скинуто за всю війну на Німеччину і Японію разом.
Зовнішній кожух бомби був густо обплетений охолодними трубами — змійовиками. Всередині кожуха містився метал X, з допомогою якого Кальман, на основі аналізів, що їх сфальсифікував Ватфілд, хотів зв'язати нейтрони. Браун знав, що ця реакція перетворить і небо, і воду в пекельне вогнище радіоактивних променів. Це страховище знову кине в атмосферу величезні маси радіоактивного пилу — того стронцію 90, який роз'їв його, Хріса, кістки і ось уже багато років щодня пожирає людей в Японії. Крім того, в атмосфері з'явиться ще й небезпечний вуглець 14.
Є тільки одна можливість перешкодити реакції: вивести з дії мотори. Тоді важкий водень поступово нагріється, розшириться, розірве стальний кожух і витече з нього. А без важкого водню немає водневої бомби, в крайньому разі лишиться тільки невеличка плутонієва бомба запалу, в яку вмонтовано іскровий прилад для прийняття команди на вибух. До цієї маленької бомби він не добереться. Вона, якщо запал спрацює, теж викине в повітря радіоактивні промені, але тільки мізерну частину того, що могла б дати ця велетенська воднева бомба.