Без права на реабилитацию
Шрифт:
По закінченні Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) лідери ОУН в особі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича, Миколи Лебедя та деяких інших знайшли собі нових господарів в особі американської та англійської розвідок. Декілька прикладів такої співпраці.
У 1947 році перед засиланням в Україну «Дишко» — один із політ-референтів Центрального проводу ОУН, який пройшов підготовку в американській розвідці «Сі-Ай-Ей», мав зустріч із Степаном Бандерою. Останній під час інструктивної бесіди заявив, що керована ним організація українських націоналістів прагне до повного співробітництва з американською владою і буде постійно добиватися від неї певних гарантій, але для цього треба буде виконувати на Україні завдання «Сі-Ай-Ей». Підбивши підсумок зустрічі, С.Бандера наголосив: «відносно практичної співпраці з американською
За підтримки іноземних спецслужб ОУН продовжила свої криваві справи. У повоєнний період оунівцями було скоєно 15 тисяч збройних нападів. З них на Житомирщині — 700 (1944–1951 рр.), на Волині вбито 25 700 чоловік із мирного населення, Рівненщині — 37 000 чоловік, Львівщині — понад 40 000 чоловік, Івано-Франківщині — до 30 000 чоловік [17]. Оунівці знущалися над мирним населенням: розстрілювали, палили живцем, вішали, кидали до криниць, рубали сокирами. Нищили жінок, дітей, стариків.
Наведені окремі факти і події вказують, що ОУН-УПА у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнний час була залежною від примх сторонніх сил — спецслужб іноземних держав. Така діяльність вступає у протиріччя з чинним законодавством України, яке засуджує таку діяльність як злочинну і тому діяльність ОУН-УПА у 1939–1950 роках не може бути визнана національно-визвольною боротьбою.
Стаття 2 проекту Закону Богдана Костинюка пропонує: «Визнати воюючу сторону у Другій світовій війні — Українську повстанську армію та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього Союзу РСР та Української РСР».
Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому окупаційному режиму?
Однозначно — ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спробуємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброєна німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера «Про протипартизанську війну»: «Слід використовувати усі засоби обману і маскування. Виправдала себе організація лжепартизанських загонів із місцевих жителів, які знаходяться на службі у німців і діють під їх керівництвом» [18]. Виходячи з того, що УПА та її загони були керовані агентами фашистських спецслужб, то можна вважати, що УПА її підрозділи виконували функції лжепартизанських з’єднань.
У нас уже була мова про те, як створювалась УПА. Але, відповідаючи на твердження Богдана Костинюка, народного депутата України, варто зробити деякі зауваження.
Колишній член ОУН і агент американської розвідки Юрій Стефюк свого часу повідомив громадськість: «Провід ОУН у своїй пропаганді повсякчас твердить, що боївки УПА вели збройну боротьбу з німцями, що ця боротьба була започаткована і проводжена проводом (Організації українських націоналістів). Це нахабна брехня... З наказу проводу ОУН ми оминали німців, а німецьке командування, маючи домовленість з проводом, дало наказ військам не чіпати наші озброєні боївки, хоча дуже часто ми квартирували в одному селі...» [19]. Між представниками абверу, охоронної поліції і СД та керівництвом ОУН постійно проводились різні консультації з питань спільної боротьби проти Червоної Армії та радянських партизанів.
Так, у березні 1944 року між представником ОУН Б.Герасимовським (він же Іван Гриньох — член головного штабу УПА, гауптман абверу, нагороджений німцями «за особливі заслуги» двома «Залізними Хрестами») і представником охоронної поліції та СД кримінал-комісаром Паппе була досягнута угода.
Читаємо із стенограми зустрічі:
«Бандерівська група повністю і беззастережно зміцнює... солідарність з усіма німецькими інтересами. ОУН-бандерівська група віддає у розпорядження німецької договірної сторони своєю розвідкою зібраний агентурний матеріал проти поляків, комуністів і більшовиків з тим, щоб використати його для проведення каральних операцій.
ОУН передаватиме
Усіма структурами ОУН-УПА керувала абверкоманда-202, яку очолював гауптман Кирн, котрий мав особливі повноваження Генштабу німецького вермахту. А над всім цим утворенням стояв «вождь» ОУН Степан Бандера, агент абверу і гестапо.
Ось що з цього приводу розповів свого часу офіцер абвер-команди-202 Зигфрід Мюллер: «... у 1944 р. головне управління імперської безпеки підключило до цієї роботи (до абверкоманди-202 — автор) Степана Бандеру. У той час він отримав від IV Д відділу гестапо (тогочасний абвер після замаху на Гітлера був підпорядкований гестапо. — Авт.) особисту дачу під Берліном і працював там під керівництвом начальника IV Д відділу обершурмбанфюрера Вольфа. Згодом Бандера прибув у розпорядження абверкоманди-202 і особисто інструктував Даниліва-Гриньоха, а також підготовлену агентуру, призначену для засилання на територію СРСР» [21].
Заява Ю.Стефюка, матеріали зустрічі Герасимовського (Івана Гриньоха) з Паппе (поліція охорони і СД), а також свідчення Зиґфріда Мюллера, поряд з викладеним раніше, доводять, що ОУН-УПА не була рухом опору німецькому окупаційному режиму, а навпаки, — спільником фашистської Німеччини в агресивній війні проти СРСР і Радянської України. Виходячи із наведених фактів і подій, ОУН-УПА не може визнаватися воюючою стороною у Другій світовій війні.
І далі — стаття 3 «Визнати ветеранами руху опору членів ОУН і бійців УПА, які у роки Другої світової війни та повоєнний час вели збройну боротьбу проти правлячого режиму, за створення незалежної Української держави».
Щоб дати відповідь на цю пропозицію народного депутата України Богдана Костинюка, є потреба звернутися до оцінки діяльності ОУН-УПА дослідниками українського націоналістичного руху та особами, причетними до діяльності згаданих організаційних структур.
Американський дослідник Кристофер Сімпстон у книзі «Бловбек» зазначає: «... члени ОУН-УПА відповідальні за злочини, грабежі, насильство, знищення беззбройних військовополонених, стариків, дітей, цілих сіл. Співпраця з нацистами у роки другої світової війни, а також їх особиста участь, кривава історія прирекли їх на вічне відчуження від більшості українського народу, представниками якого вони себе вважають [22].
Французький публіцист і історик Аллен Герен зробив такий висновок: «УПА — продукт діяльності німецької розвідувальної служби» [23].
Доктор політології і права з Канади Віктор Поліщук, досліджуючи проблему злочинів українських націоналістів, стверджує: «ОУН мала антихристиянський характер. Як, зрештою, й італійський фашизм та німецький націонал-соціалізм. ОУН-УПА під час війни діяла всупереч міжнародному праву. ОУН була фашистською організацією..., український націоналізм був різновидом фашизму. Вважаю..., що ОУН-УПА жахливими методами знищила фізично, тобто вчинила злочин народо-вбивства, щонайменше ста тисяч польського населення. І що це народо-вбивство було заплановане кільканадцять років перед його скоєнням. Саме тому ОУН розцінюю як злочинну організацію, а УПА й інші українські націоналістичні воєнізовані відділи безпосередньо допустилися злочину народовбивства — на поляках, євреях, росіянах і десятках тисяч українців, котрі були проти ОУН-УПА. Вина, отже, стверджую — цілковито на боці ОУН-УПА.
Організація, в ідеологію якої лягли елементи злочинів, котра злочини організовувала й виконувала руками своїх членів, справедливо має бути названа злочинною...
Український націоналізм — це злоякісна пухлина, яка, переживши здебільше на Заході в діаспорі, а також в Україні, переважно в Галичині, знов відживає і розростається на Україні» [24].
Історик з діаспори Ігор Каменецький у рецензії на 6 і 7 томи «Літопису УПА» зробив такий висновок: «Німецьке військове командування намагалося обминати сутички з УПА, скеровувати дії УПА проти радянських і польських партизанів та використовувати її для цілей розвідки» .