Без права на реабилитацию
Шрифт:
Віталій Масловський, доктор історичних наук, професор, який багато років досліджував український націоналістичний рух і вивчив велику кількість архівних документів, на ґрунті цього знання дійшов до такого висновку: «Бандерівська ОУН, — визнавали самі оунівці, — є типовою фашистською організацією, а УПА ніколи не була українським військовим формуванням, вона не що інше, як «Ваффен СС», яка створювалась за зразком гітлеризму та прийняла повністю нацистську ментальність (тобто спосіб мислення, психіку — В.М.). І ще... світовий історичний досвід свідчить про те, що будь-який націоналістичний рух приречений на поразку, він зрештою вироджується у бандитизм.
Нестор української літератури Олесь Гончар у передмові до книги «Людської крові не змити. Книга фактів» писав: «Перед Вами книга фактів і свідчень, книга документальних звинувачень. «Людської крові не змити» — так зветься сувора і гнівна ця книга. Силою фактів таврує вона націоналістичних дітовбивць, мордувальників, котрі щодалі більше деградували у своїх жорстокостях, у садизмі, втрачали остаточну подобу людську й не зупинялися ні перед чим, не визнаючи ніякої моралі, ні закону, ні права, окрім права ножа і багнета, одержаного з чорних гестапівських рук...
Це вони, засліплені люттю до радянських людей, чужорідні і чужі своєму народові, вони вирізували ночами цілі родини активістів, палили хати. На очах у матерів кидали їхніх дітей у криниці... І ці душогубники, що стількох замордували, навчившись кривавого ремесла у своїх фашистських протекторів, це вони ще розбалакують про Україну, про свою належність до українського народу?
Не приймала і ніколи не прийме їх Україна. Як і всякі відщепенці, вони нічого не заслужили, крім гніву й презирства народного» [26].
Надійшла черга дізнатися, що розповідають про свою діяльність чолові і рядові члени Організації українських націоналістів.
Степан Бандера і Ярослав Стецько у листі на ім’я рейхсміністра нацистської Німеччини Розенберга писали: «УВО, а згодом ОУН, під проводом Євгена Коновальця від початку свого існування співпрацювала з Німеччиною проти Польщі і Москви, знаючи, що Німеччина сприяє Самостійній Соборній Українській державі.
Свою зовнішню політичну концепцію український націоналізм будував на союзі України з Німеччиною... Співпраця ОУН з відповідними німецькими чинниками коштувала ОУН за всі роки... багато жертв у людях... ОУН розуміла, бо було їй ясним, що у спільній боротьбі України і Німеччини за новий справедливий лад у світі, зокрема, на сході Європи, треба Україні знову і знову дати крові і жертв» [27].
Колишній головнокомандувач УПА Василь Кук, він же «полковник Коваль», «Леміш», «Юрко», який зараз мешкає у Києві й іноді дає інтерв’ю на захист ОУН-УПА, забув, що у 1960 році у «Відкритому листі» до Ярослава Стецька та інших керівників ОУН за кордоном писав: «...На прикладі «союзу» з німецьким фашизмом яскраво видно, до яких страшних наслідків може такий «союз» призвести, яких важких ран може завдати своєму власному народові, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий болючий досвід у минулому повинен, здавалося б, назавжди відібрати бажання... у всякої політичної партії йти на чергову співпрацю з новими антирадянськими силами з новими «союзниками», та так, на жаль, не є...
...Активна співпраця ОУН з німецьким фашизмом до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень краю, до великих жертв, яких український народ не зможе забути» [28].
Колишній член Центрального проводу ОУН і командувач УПА «Північ» — Галаса Василь Михайлович, свого часу зробив такі зауваження: «Я, колишній кадровий націоналіст, прийшов до остаточного і безсумнівного висновку: діяльність ОУН — то злочин
Колишній командувач УПА «Схід» — Воробець Федір, він же «Верещак», «Орест», «Олекса»: «... під моїм керівництвом були скоєні великі злочини проти представників Радянської влади та мирного населення, не кажучи вже про масове знищення учасників ОУН-УПА, запідозрених у співпраці з органами Радянської влади. Достатньо сказати, що лише в одному Сарненському надрайоні ОУН: у районах Сарненському, Березовському, Клесовському, Висоцькому Рівненської області і Давид-Г ороденському, Сталінському, Пінському Мінської області, Білорусія, підлеглими мені бандами (загонами) УПА і боївками СБ згідно з отриманими звітами тільки в одному 1945 р. ліквідовано 6000 чоловік мирного населення. Найбільш злочинними фактами бандитських проявів на керованих мною територіях були: вбивство командувача фронту генерала Ватутіна в Острозькому районі Рівненської області у квітні-травні 1944 р., вбивство групи радянських офіцерів у кількості 12 чоловік в Клесовському районі Рівненської області у лютому 1945 р., вбивство 10 військовослужбовців, у тому числі начальника винищувального батальйону, ліквідація робітників радянсько-партійних органів у кількості 20 чоловік весною 1945 року в Костопільському районі Рівненської області, вже не кажучи про масові зіткнення і ліквідацію невеличких груп та поодиноких бійців, про диверсійно-терористичну діяльність на залізничному транспорті і шосейних дорогах» [30].
«Левко» — рядовий стрілець боївки окружного провідника ОУН на Житомирщині у листі-сповіді (1948 р.) до свого друга «Куща» писав: «Тільки тепер я зрозумів, що наробив і як загубив своє молоде життя. Не маючи рідних, я... довірився тобі, як старшому брату, і дав заманути себе в бандитську шайку. Невже ти не розумів, куди мене штовхав і на який шлях направляв? Хіба це була боротьба за волю, за народ, як ти мені говорив?
Адже ми самі грабували і вбивали його гірше, ніж німці, і все це називали боротьбою «за самостійну Україну». Ця дурна витівка багато взяла у мене крові і майже не саме життя» [31].
На підкріплення висновків дослідників українського націоналістичного руху та осіб, причетних до його діяльності, — зауваження-застереження видатного історика, першого президента України Михайла Грушевського: «... націоналізм — це ганебно для українського народу, бо націоналізм завжди хоче крові і постійно шукає ворогів» [34].
Виходячи із наведених висновків про діяльність ОУН-УПА, зроблених дослідниками і самими учасниками націоналістичного руху, можна ствердно сказати: не можна їх визнавати «ветеранами руху, опору Другої світової війни і борцями за незалежну Українську державу», бо вони творили народовбивство.
Проект Закону народного депутата України Богдана Костинюка та інші проекти і «різні наукові дослідження» вступають у протиріччя з уже прийнятим Законом України від 17.04.1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і законами України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» (22.10.1993 р. та 22.12.1995р.).
У цих законах чітко розписано, хто є хто.
Члени ОУН і бійці УПА, які скоїли тяжкі злочини перед державою і народом, не підлягають реабілітації.