Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
– Ти - бог?
– здивувався я.
– А так, морський бог Нерей!
– А що ти можеш, коли ти бог?
– Що я можу?
– замислився він.
– Ну, приміром, ходити по воді, яко по суху.
Він і справді показав мені цей рідкісний і своєрідний фокус. А потім до нього підплив дельфін, і старий Нерей всівся на нього верхи, мов на морського коняку.
Аж тут прибув на мій дзвін адмірал, і все почалося знову.
– Який ти в бога бог, сто кашалотів тобі у пельку?
– піддав сумніву заяву Нерея адмірал Ной Біблійний.
– Бог сидить на небі з янголами,
– Ах ти, сарделько порепана!
– не на жарт розлютився морський дідок. Це я - цар пуголовків? Ах ти, стара шкапо, брудний мішок гною, кістяк усохлий, сто гвинтів тобі у печінку!
– А ти!.. А ти!..
– загарячкував у полемічному запалі й адмірал. Роздутий пухир, бульбашка на воді, гніздилище слимаків - ось хто ти! Сто восьминогів тобі в обійми!
Це був наче стихійний конкурс на звання лауреата солоного слова. І на суходолі до Потопу такі сутички по всіх крамницях траплялися. Ех, аж приємно згадати. Знаєте, як весело бувало? Лаються у черзі двос, і самі не знають чого. Так і зараз вийшло.
Нерей явно переважав - лайка була з вигадкою.
А наш адмірал хутко вичерпався в своїх убогих фантазіях.
– Заховай під картуз свою лисину, блазню!
– хрипко, але голосно кричав морський володар.
– Прибережи її для пекла! Там чорти з твоєї пустопорожньої коробочки бубон зроблять! Сто каракатиць тобі у кожну ніздрю!
– А ти... а ти... мокра курка - ось хто ти!
– вже слабкувато боронився адмірал.
А Нерей, відчуваючи його слабину, повів переможний наступ:
– Слухай ти, недоумкуватий склеротику! Хочеш, я зараз покличу свого зятя бога Посейдона? Він як вилами-тризубом махоне - тут тобі й буря! Чи, може, покликати мого онука бога Тритона? Він як у раковину задудить - тут тобі й шквал! Та я й сам можу. Ось як дам зараз команду китам "Всі униз", підеш ти на дискусію до тигрових акул! Пліснява ти галета, сухопутний шпак, корабельний пацюк, беззуба швабра, харч для крабів, сто єдинорогів тобі у печінку!
Кити, видно, почули знайому команду і засовались. Днище затріщало. Ковчег загрозливо захитався. Екіпаж і пасажири злякано завмерли. Адмірал враз схаменувся.
– У мене наказ Всевишнього!
– заголосив він.
– Ось посвідчення! Я єдиний у бога патріарх, що врятувався!..
– Єдиний ти у бога дурень!
– обірвав його розпачливі зойки Нерей.
– А чи один ти отакий блаженний, це ще вилами мого зятя по воді писано. Сто холодних медуз на твою гарячу голову!
І під оплески присутніх та плескіт хвиль Нерей граціозно пірнув під воду. На цьому несподіваний концерт солоного слова закінчився. Цікаво, на що натякав морський володар?"
18. На що натякав Нерей
Боцман Сім доповів:
– На обрії ковчег під незнайомим прапором!
– Покличу Констриктора, - ліниво пообіцяв адмірал Ной Біблійний.
– Та їй-богу - ковчег!
– присягався боцман.
– Лише на чотири румби ліворуч від курсу. Хоч би поглянули...
І справді, у вказаному боцманом квадраті рухалося якесь судно з химерним рангоутом.
Через
З дивного зустрічного судна визирали дві голови і чудернацький кінь з крилами.
– Гей, на скрині!
– гукнув адмірал.
– Агов, на ковчезі!
– весело озвався незнайомий навігатор.
– Вітаю вас!
– Привіт і вам!
– Звідкіля це ви узялись?
– З околиць Олімпа. А ви звідки?
– З околиць раю!
– Ого!
– Отож!
– А куди прямуєте?
– А бог його знає! А ви?
– Ха! А ми - протилежним курсом!
– Веселий ви чоловік!
– А чого сумувати?
– Видно, нам виписували маршрути у різних відомствах.
– Ваша правда!
– Хто у вас верховода?
– Зевс. А у вас?
– Всевишній. А як вас величати?
– Девкаліон. Подорожую з дружиною Пуррою та конем Пегасом.
– А навіщо кінь?
– Він знає шлях на гору поетів Парнас. Каже, її не затопило. А як вас звуть?
– Ной. На борту - дружина, сини, невістки, онуки, звірі...
– Ото було клопоту!..
– І не кажіть!
– Ну, бувайте! Попутного вам вітерця!
– Щасливо і вам допливти!
Ковчег і скриня розійшлися як у морі кораблі. А на обрії вже бовваніла нова плавуча база.
За годину відбулася ще одна двостороння розмова :
– Гей, на ковчезі!
– Агов!
– Як вас величають?
– Адмірал Ной. А вас?
– Шкіпер Утнапіштім. А ви звідки?
– З райського куточка!
– Ого!
– Отож! А ви?
– А ми з околиць Вавілона. Хто у вас займається питаннями Потопу?
– Всевишній. А у вас?
– Мардук.
– А я й не чув про такого!
– Я про вашого теж!
– Ну, бувайте!
– Попутного!
Так ось на що натякав старий Нерей. На небі, виявляється, скупчилося доволеньки конкуруючих організацій. Ну й діла!..
А на обрії вже бовваніла нова рятувальна посудина...
19. Ой на горі, на горі
– Земля!
– гукнув черговий навігатор капелан Іафет.
– Хвала тобі, господи! Земля! Осанна, осанна, осанна!
Адмірал Ной Біблійний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв указуючим перстом Іафет. На обрії, де купчилися легенькі білі хмарки, крізь сизувату імлу й справді щось невиразно чорніло, здіймаючись вище хмар.
– Справді - земля!
– аж здивувався адмірал.
– Сто галет тобі в нагороду! Ціла гора землі!
Опівдні пробилися крізь прибережне намисто рифів і сіли на мілину біля самісінького берега. Багатомісячна гойданка припинилася. Було дивно ходити по непорушній тверді, а не по хиткій палубі.
Мореходів зустрічав схвильований натовп місцевих жителів.
Це був сто п'ятдесят перший день нечуваної навігації без вітрил.
Адмірал дав останню команду:
– Свистати всіх нагору, сто пляшок кожному у пельку!