Чебрець в молоцi
Шрифт:
У пам’яті залишилося значно менше, ніж вона б хотіла. Наприклад, якщо бубнова дама випадає три рази підряд, то карти застерігають: «Приховуйте ваші думки, за вами спостерігають!», а якщо чотири, то: «Будьте обережні, небайдужа до вас людина може зрадити». Такого типу сентенції вже тоді вражали Лілю своєю загадковою логікою, їй ніяк не вдавалося уявити собі, як можна спостерігати за думками, тим більше чужими. Не розуміла вона й того, яка саме обережність вимагається, якщо тебе можуть зрадити, чи навіщо зраджувати небайдужу тобі людину.
Вона туманно пригадувала іще кілька дрібниць, наприклад, коли лінія серця на лівій руці занадто близько підходить до лінії розуму, то це означає неабияку обдарованість, але якщо котрась із цих ліній не суцільна, а розірвана, то це обіцяє смерть у ранньому віці. Більшість долонь, які їй доводилося бачити у той період особливо активного ворожіння, вона пригадує саме через відчуття полегкості, коли всі лінії на руці були суцільними, або ж страху, коли лінії були розірваними.
Потім вона збагнула, що саме у цій неконкретності й розпливчастості формулювань і полягає суть ворожіння, і відтоді не читала більше посібників і тлумачників, а коли її просили поворожити, використовувала набір із незмінних фраз про сильний характер, вміння досягати поставленої мети, труднощі непорозуміння з оточенням та інші штампи, які кожен із радістю погоджувався застосувати до себе, і всі охоче вірили, що незабаром на них чекає великий успіх, зміни у житті на краще, а навіть якщо цьому передуватимуть труднощі, то лякатися не слід, бо вони будуть тимчасовими. Щоразу цей простий механізм спрацьовував: достатньо було створити невеличкий ритуал повільного перемішування колоди, багатократного стягування верхніх карт лівою рукою, глибокодумного виразу на обличчі і більш-менш регулярно вживати вирази «неординарна особистість», «нелегкий життєвий шлях», «здатність дивувати», «вміння знаходити спільну мову з усіма і вихід із будь-якої ситуації» чи щось подібне і вчасно завершити «пророцтво» якоюсь універсальною порадою на майбутнє у стилі: «багатий життєвий досвід допоможе вирішити всі проблеми», «не бійтеся прислухатися до власної інтуїції» або «вам і надалі варто ретельно добирати людей для близького спілкування». Їй часто здавалося, що людям насправді не так хочеться знати щось про своє майбутнє, як просто бракує уваги і визнання, що проблеми їхні насправді неординарні й надскладні, а не банальні і притаманні багатьом у їхньому віці. У цьому всі трохи схожі на пенсіонерів, що цілими днями просиджують під кабінетами лікарів, скаржачись на вигадані хвороби, бо краще виглядати хворим, аніж самотнім і нікому не потрібним.
Миколу Івановича вона згадуватиме достатньо часто, сама собі дивуючись, адже він її майже не помічав, як у своїй характерній для науковців розсіяності мало що помічав у реальності, яка його оточувала. Вона згадуватиме його щоразу, коли чутиме про Стрий чи про ядерну фізику, а також коли проходитиме повз той ставок, який відтоді більше не заливатимуть водою і в якому більше не бавитимуться маленькі діти, як це бувало раніше, коли спускали воду. Але все це будуть якісь механічні, неповажні згадки, трохи схожі на колективні молитви перед обідом чи різдвяною вечерею, коли люди переважно тільки шепочуть слова або й просто бездумно ворушать губами, думаючи насправді лише про те, з якої страви зараз починати, і це зовсім не схоже на справжню молитву. Так само, за звичкою, згадуватиме Ліля і Миколу Івановича. По-справжньому вона згадає його вперше зовсім не у Стрию і не біля фатального ставка, а в гуртожитку невеличкого містечка, у якому побувала лише раз, і це був той самий єдиний у її житті раз, коли їй доведеться позбавляти свого коханця цноти.
Вона приїхала до того містечка разом із мамою й тодішнім маминим коханцем, відомим на всю країну політиком, який чомусь прагнув познайомити Лілину маму зі своїми батьками. Мабуть, Дарина ще не встигла або ще не хотіла розповідати політикові, що трьох разів, які вона вже встигла побувати в шлюбі, їй цілком достатньо і не варто знайомити її з батьками, бо не існує в світі таких батьків яким сподобався б вибір сина, а тим більше якщо цим вибором є сорокап’ятирічна, але все ще дуже вродлива жінка з дорослою донькою і зарплатою медсестри, занадто незалежна і горда, а тим більше занадто освічена, як для медсестри (Дарина закінчила перед медичним училищем ще французьку філологію). Жінка, яка курить і, попри свою невеличку зарплату, звикла до французьких парфумів та дорогих ресторанів.
Ліля не пам’ятала, чим завершилася та зустріч із батьками маминого коханця, вона цілком випадково опинилася тоді поряд, бо на той момент уже вчилася в іншому місті й зрідка з’являлася навіть додому. А це було під час канікул, і вони з мамою домовилися зустрітися не вдома, а в батьків маминого коханця, точніше, у місті, в якому ці батьки живуть, бо місто це вважається одним із найгарніших у їхньому регіоні й оглянути його рекомендують усі туристичні путівники.
Але до огляду міста Ліля так і не дійшла, точніше, щось вона там оглядала, але голова її була зайнята цілком іншим. І навіть не спогадами про те, як Шура (так звали того випадкового хлопчину, з яким вони познайомилися в парку: у неї випав із сумки записник, і Шура наздогнав її, щоб повернути) привів її до свого гуртожитку, а трапилося це вже наступного дня. Сексуальний досвід Лілі на той момент уже налічував трьох чи навіть чотирьох партнерів, якщо рахувати і той п’яний випадок,
Але все помінялось у той момент, коли Шура звернувся до неї з тупим запитанням про те, котра зараз година, — вона навіть не встигла вирішити, чи була це спроба позалицятися, чи він дійсно хотів знати, котра година. Вони сіли на ту саму лавку в парку, у неї в руках було надкушене морозиво, у нього — яблуко, і раптом вона помітила, які чуттєві в нього губи, як виразно накреслена їхня лінія, якими чіткими й глибокими є вертикальні лінії на губах і як гарно було б спостерігати за крапельками вологи, що стікають по цих губах, зникаючи поміж рівними рядами зубів. Це могли б бути й крапельки розтопленого шоколаду, так навіть було б краще, а потім вона злизувала б шоколадні сліди, проникаючи язиком аж на внутрішню поверхню ясен. До цих вуст пасували б виразні й навіть різкуваті смаки: цитрина, ананас чи, скажімо, коньяк. Полуниці, мабуть, були б занадто приторними. Не кажучи вже про морозиво. У цей момент вона розуміла чоловіків, які воліли б бачити в кожному фільмі навіть не саму Лів Тайлор, а хоча б її губи, але крупним планом і щоб вона при цьому щось облизувала. Якість фільму при цьому не мала жодного значення.
Ліля сама заговорила з Шурою, так і не з’ясувавши, навіщо він питав, котра година. Запитала його, чи він мешкає у цьому місті, й довідалася, що мешкає і вчиться в якомусь місцевому технікумі, щоб згодом поїхати здобувати справжню освіту за кордоном. Він чомусь відразу почав розповідати їй якусь жалісливу історію про брата-наркомана і матір, якій потрібно допомагати, про те, що виживає на копійки стипендії і харчується коржами, які місить із борошна та води, пече у духовці й запиває кефіром. І вона відразу ж захотіла спробувати ці коржі, тому вони пішли купувати якісь продукти, і Шура водив її кудись далеко — показувати, у яких саме бабусь і що можна купити найдешевше (він добре знався на цьому і постійно їй теревенив про те, як і на чому заощаджує). У нього були вузькі долоні й довгі астенічні пальці, майже як у неї самої, це був специфічний тип руки, який траплявся досить рідко й свідчив про особливу вразливість і тонку психічну організацію. Якби не його вуста і не густі вії, до яких їй кортіло доторкнутися губами, вона, мабуть, запідозрила б щось неприродне в цих розмовах, але голова її була зайнята зовсім іншим. Їй було приємно розраховуватися за все самій: у цьому була якась новизна, можливість відчути себе старшою і досвідченішою.
Приготовані на гуртожитській кухні коржі справді виявилися смачними, особливо у сполученні з маслинами, оливками й морською капустою, з вином і шоколадом на десерт, після якого мала бути ще кава, але до кави справа не дійшла, бо захмелілий Шура спершу почав читати їй свої вірші, а потім подивився на неї таким благальним поглядом, що вона не витримала і замість того, щоб похвалити його вірші, яких практично не чула, занадто зайнята спостереженням за його губами, просто потягла його до ліжка. А він зворушливо і по-дитячому спершу попросився попісяти, потім запросив її сходити разом у душ (що не вдалося, бо як у жіночому, так і в чоловічому відділенні хтось мився, а довго чекати вони не могли), і, коли вони нарешті роздягнулися, він зізнався, що ще ніколи не був із жінкою. Її збуджував його благальний погляд, те, як уважно він слухав її поради, яким здібним учнем виявився, її збуджувало почувати себе досвідченішою і розпусною, вона цілком втратила голову й практично не з’являлася в батьків коханця своєї матері усі ті кілька днів, які вони провели в тому місті. Перед від’їздом Шура зі сльозами на очах попросив її вийти за нього заміж, обіцяв нічого не їсти два тижні, щоб назбирати на квиток і приїхати до неї, не уявляв собі життя без неї і позичив усю її готівку, тобто все, що залишилося від її стипендії після кількох попередніх днів загулу. А завдяки Шуриній заощадливості залишилася майже половина. Шура мав дзвонити їй щодня або знайти можливість бувати в когось удома, куди могла б дзвонити вона, окрім того вони домовилися листуватися.
І незабаром від нього справді прийшов лист, у якому він освідчувався їй у вічному коханні й надсилав свою першу прозову спробу, яку збирався опублікувати в якомусь журналі, сподіваючись, що після цього нарешті стане знаменитим та багатим і вони зможуть одружитися. Оповідання називалося «Мій перший сексуальний досвід», потім дрібними буквами зазначалося «імена і прізвища дійових осіб не змінені», а перше речення починалося так: «Її мати — коханка відомого політика» (були вказані не лише ім’я і прізвище, а й домашня адреса батьків політика). Далі Ліля не читала, вирішила не відповідати на листа і не підходити до телефону, якщо Шура дзвонитиме, але він не дзвонив. Дарина незабаром після того припинила зустрічатись із відомим політиком, тож до маленького містечка вони більше не їздили.