Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— А тепер слухай уважно. — Вона рипнули зубами. — Ти вже знаєш, який біль я можу тобі заподіяти, якщо ти мене засмутиш. Чи тобі нагадати?
— Ні, пані Кара, — відчайдушно замахав головою Марлін.
— Гарний хлопчик! Далі, коли я велю тобі щось зробити, це значить, що я хочу, щоб ти це зробив. Якщо ти не послухаєшся, порушиш мій наказ, не виконаєш моє побажання, то твоя власна магія скрутить твої кишки в джгут. І чим довше ти будеш пручатися, тим сильнішим буде біль. Я не дозволю магії тебе вбити, хоча ти сам будеш бажати смерті. Ти будеш
Особа Марліна стало попелясто-сірим.
— А тепер устань на свій плювок. — Марлін слухняно встав на кривавий згусток. Кара схопила чарівника за підборіддя і піднесла ейдж до його обличчя.
— Я хочу, щоб ти стояв ось тут, на своєму плювку, поки я не відміню цього наказу. Відтепер і надалі ти і пальцем не торкнеш ні мене, ні когось іншого. Таке моє бажання. Ти зрозумів? Добре зрозумів, чого я хочу?
Марлін кивнув, наскільки дозволяла рука Морд-Сіт.
— Так, пані Кара. Я ніколи не завдам вам шкоди. Клянуся. Ви хочете, щоб я стояв на плювку, поки ви не скасуєте наказу. — Сльози знову бризнули у нього з очей. — Я не рушу з місця, клянуся. Будь ласка, не треба мене мучити.
Кара відштовхнула його.
— Ти мені противний. Чоловіки, які ламаються так швидко, як ти, мені огидні. Навіть дівчата, бувало, трималися довше під моїм ейджем, пробурмотіла вона і, кивком показавши на солдатів, продовжувала:
— Ці люди тебе не чіпатимуть. І не стануть тебе зупиняти. Якщо ти всупереч моїй волі зумієш дійти до дверей, то отримаєш свободу і болю більше не буде. — Вона метнула грізний погляд на солдатів. — Всі мене добре чули? Якщо ця людина дійде до дверей, він вільний. — Солдати закивали. — Якщо зуміє вбити мене, він теж вільний……
Цього разу солдати не поспішали зі згодою, і Карі довелося знову прогарчати наказ. Потім вона звернула палаючий погляд на Келен:
— Тебе це теж стосується. Якщо Марлін мене вб'є або зможе дістатися до дверей, він вільний.
Хоча Келен і сумнівалася в подібному результаті, все ж погодитися з такими правилами гри вона не могла. Марлін хотів убити Річарда.
— Навіщо ти це робиш?
— Тому що тобі необхідно зрозуміти. Ти повинна вірити моїм словам.
— Продовжуй, — видавила Келен, нічим не підтвердивши, втім, своєї згоди з умовами.
Кара повернулася до Марліна спиною і схрестила на грудях руки.
— Тобі відома моя воля, вихованець. Якщо хочеш свободи, ризикни. Доберися до дверей — і ти отримаєш свободу. Якщо ти хочеш убити мене за те, що я з тобою зробила, то і така можливість у тебе зараз є. Знаєш, додала вона, — на мій смак, я ще мало бачила твоєї крові. Коли ми покінчимо з цими дурницями, я заберу тебе в якесь затишне містечко, де не буде Матері-сповідниці, щоб за тебе заступитися. І я до ранку буду карати тебе ейджем просто тому, що у мене такий настрій. Я змушу тебе пошкодувати, що ти взагалі народився на світ. Хіба що, — знизала вона плечима, — ти вб'єш мене чи доберешся до дверей.
Солдати мовчали. У кімнаті
Не зводячи очей зі спини Кари, Марлін нерішуче зробив крок в сторону.
З боку здавалося, ніби невидима дубина з розмаху вдарила його по животу. Охнувши, він зігнувся навпіл. З його горла вирвався низький стогін.
Скрикнувши, він кинувся до дверей.
І тут же з криком звалився на підлогу, обхопивши руками живіт. Потім, дряпаючи скорченими від болю пальцями підлогу, почав повзти до дверей, але з кожним дюймом біль ставав сильнішим. Келен оглухла від його криків.
Нарешті відчайдушним зусиллям Марлін знову схопив меч, встав, зігнувшись навпіл, і підняв клинок над головою. Келен напружилася. Навіть якщо він не зуміє завдати удару рукою, то цілком може просто впасти і заколоти Кару.
Ризик був занадто великий. Келен зробила крок вперед якраз у ту мить, коли Марлін заревів і спробував обрушити меч на Кару. Кара побачила рух Келен і погрозила їй пальцем. Келен зупинилася.
Меч випав з руки Марліна; чарівник з виттям звалився на підлогу і забився, як риба, викинута на берег. Було ясно, що біль, який мучить його, з кожною миттю стає все нестерпнішим.
— Що я тобі сказала, Марлін? — Спокійно промовила Кара. — Яке було моє бажання?
Марлін вхопився за ці слова, як потопаючий за рятувальний круг. Каламутним поглядом він обнишпорив підлогу, знайшов те місце, куди плюнув, і поповз туди з усією швидкістю, яку дозволяла йому біль. Нарешті він піднявся на ноги, тремтячи всім тілом і скрикуючи.
— Обома ногами, Марлін, — недбало кинула Кара. Опустивши голову, він побачив, що стоїть на плювку лише однією ногою, і негайно приставив другу.
Потім він обм'як і через деякий час затих. Келен теж відчула велике полегшення. Він стояв із заплющеними очима, важко дихаючи і обливаючись потом. Його все ще трясло від пережитого випробування.
— Зрозуміла? — Підняла брову Кара.
Келен відповіла сердитим поглядом. Кара підняла меч і попрямувала до дверей.
Солдати негайно розступилися перед нею. Морд-Сіт простягнула меч руків'ям вперед. Власник зброї нехотя прийняв меч.
— Питання є, панове? — Крижаним тоном спитала Кара. — Відмінно. І більше не барабаньте в двері, коли я зайнята.
Вона зачинила двері в них перед носом.
Марлін не міг віддихатися. З кожним видихом нижня губа відкопилюватися, оголюючи зуби. Кара наблизила до нього своє обличчя.
— Не пригадую, щоб давала тобі дозволу закрити очі. Ти чув, щоб я тобі це дозволяла? Хлопець негайно широко відчинив повіки.
— Ні, пані Кара.
— Так чому ж тоді вони були закриті?
— Пробачте, пані Кара. — Голос Марліна дзвенів від жаху. — Будь ласка, вибачте мене. Цього більше не повториться.