Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Добре, — поступилася Келен.
Келен ступнула на нижню перекладину драбини. Але, піднявшись на другу, зупинилася і обернулася до чарівника. Насупившись, вона знову зістрибнула на підлогу.
— Марлін, ти прийшов у Ейдіндріл один?
— Ні, Мати-сповідниця.
— Що?! — Кара рвонула його за комір. — Ти був не один?!
— Так, пані Кара.
— Скільки людей з тобою було?
— Тільки одна людина, пані Кара. Сестра Тьми.
Келен теж вхопила чарівника за комір.
— Як її ім'я?
Наляканий,
— Сестра Тьми з Палацу Пророків, де ти прожив мало не ціле століття, і ти не знаєш її імені? — Гаркнула Келен.
Марлін провів язиком пересохлі губи. Він в страху переводив погляд з однієї жінки на іншу.
— У Палаці Пророків сотні сестер. Там існують жорсткі правила. У кожного з нас були свої вчителі, у Палаці були місця, куди нам забороняли заглядати, і багато сестер з нами навіть не розмовляли, наприклад, ті, хто керував справами Палацу. Я не знав усіх сестер, клянуся. Цю, правда, я бачив у Палаці, але не знаю її імені, а вона мені його не сказала.
— Де вона зараз?
— Не знаю! — Марлін трясся від жаху. — Я не бачив її вже кілька днів, з тих пір як прийшов в місто. Келен рипнули зубами.
— Як вона виглядає? Марлін знову облизав губи.
— Не знаю. Я не знаю, як її описати. Звичайна дівчина. Напевно, зовсім недавно була послушницею. Виглядає дуже молодо, як ви, Мати-сповідниця.
Красива. На мій погляд, красива. У неї довге волосся. Довгі каштанові кучері.
Келен з Карою перезирнулися.
— Надін! — Хором вигукнули вони.
4
Пані Кара? — Покликав знизу Марлін. Кара обернулася, тримаючись однією рукою за поперечину. В іншій руці вона несла факел.
— Що?
— А як я буду спати, пані Кара? Якщо вночі ви не повернетеся, а мені захочеться спати, як мені це зробити?
— Спати? Це мене не стосується. Я ж сказала тобі: ти повинен стояти, стояти на своєму плювку. Зійдеш із нього, сядеш або ляжеш — і дуже пошкодуєш про це.
Залишишся наодинці з болем. Зрозумів?
— Так, пані Кара, — почувся з пітьми внизу слабкий голос.
Ледь опинившись нагорі, Келен нахилилася і взяла у Кари факел, щоб Морд-Сіт піднялася швидше. Потім вона сунула факел сержанту Коллінзу, який при їх появі явно виразив величезне полегшення.
— Коллінз, ви залишитеся тут. Замкніть двері і нікуди не відходьте. Що б не сталося. І нікому не дозволяйте сюди наближатися.
— Слухаю, Мати-сповідниця. — Коллінз захитався. — Значить, це небезпечно?
Келен добре розуміла причину його тривоги.
— Ні. Кара повністю контролює його дар. Він не здатний вдатися до магії.
Вона прикинула, скільки солдатів в коридорі. Щось
— Не знаю, чи повернемося ми сюди ще раз сьогодні, — сказала вона сержанту. Викличте інших ваших людей. Розбийте їх на відділення і подбайте про те, щоб не менше одного відділення постійно чергувало біля дверей. Усі проходи, що ведуть сюди, перекрийте. І поставте в обох кінцях коридору лучників.
— Мені здалося, ви сказали, що турбуватися немає підстав. Він не може скористатися своєю магією.
— Чи сподобається вам пояснювати Морд-Сіт, — посміхнулася Келен, — якщо хтось прослизне сюди і витягне її Вихованця у вас з-під носа?
Глянувши на Кару, сержант потер підборіддя.
— Я зрозумів, Мати-сповідниця. Ніхто не підійде до цих дверей на відстань пострілу.
— Все ще мені не довіряєш? — Поцікавилася Кара, коли вони відійшли подалі від солдатів і опинилися за межами чутності.
Келен дружелюбно посміхнувся:
— Моїм батьком був король Вайборн. Тобто спочатку він став батьком Цірілли, а потім вже моїм. Це був великий воїн. Так от, він не раз говорив мені, що, коли справа стосується охорони полонених, ніякі запобіжні заходи не бувають зайвими.
Вони пройшли повз факел, який чадив і потріскував.
— Та ні, я не ображаюся, — знизала плечима Кара. — Мене це нітрохи не зачіпає. Тільки зараз його магією керую я. Він абсолютно безпорадний.
— Я як і раніше не можу взяти в толк, як ти можеш боятися магії і в той же час керувати нею.
— Я ж тобі казала, що це відбувається тільки в тому випадку, якщо на мене нападають за допомогою магії.
— А як ти захоплюєш над нею контроль? Як змушуєш чужу магію підкорятися тобі?
Кара на ходу грала висячим на ланцюжку ейджем.
— Сама не знаю. Ми просто це робимо. Магістр Рал особисто брав участь у навчанні Морд-Сіт. Саме тоді ми отримували цю здатність. Ймовірно, ця магія не народжується всередині нас, а передана нам ззовні.
Келен похитала головою:
— Отже, насправді ти не знаєш, що робиш. І все ж це працює.
Поклавши руку на перила. Кара стрибком повернулася і рушила слідом за Келен вгору по кам'яних сходах.
— Для того щоб магія працювала, зовсім не обов'язково знати, що ти робиш.
— Що ти маєш на увазі?
— Магістр Рал одного разу сказав, що дитина — це теж магія. Магія Творіння. Зачати дитину може і той, хто не розуміє, що саме він це робить. Якось одна дівчина — дуже наївна дівчина років чотирнадцяти, донька служниці в Народному Палаці, — розповіла мені, що Даркен Рал, чи Батько Рал, як він любив, щоб його називали, дав їй рожевий бутон. Бутон розпустився прямо у неї в руці, а Даркен Рал посміхаючись дивився на неї. Вона запевняла, що саме таким чином вона завагітніла — за допомогою його чарівництва. — Кара похмуро посміхнулася.