Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Від зловтішного хихикання у неї по шкірі пробіг мороз.
Келен прокинулася. Старійшини стояли навколо неї. Старійшина Брегіндерін нахилився й подав їй руку, щоб допомогти встати.
Взявши його руку, вона побачила під глиною зрадницькі плями у нього на ногах.
Вона подивилася в його усміхнене обличчя. До заходу він буде мертвий.
Савідлін простягнув їй одяг. Келен, незважаючи на бруд, раптово відчула себе голою. Вона поспішно натягнула штани, в той же час дорікаючи себе за те, що турбується про такі дрібниці перед обличчям катастрофи,
— Спасибі тобі, що ти прийшла, Мати-сповідниця, — сказав Птахолов.
— Ми знаємо, що це повернення додому не таке радісне, про яке ми всі ми мріяли, — Ні, — прошепотіла Келен, — ні. Моє серце співає, тому що я знову бачу своїх людей, але пісня обтяжена сумом. Ви знаєте, шановні старійшини, що і Річард, і я зробимо те, що повинні. Ми не зімкнемо очей, поки не зупинимо хворобу.
— Ви думаєте, що зможете зупинити чуму? — Запитав Сурін.
Келен вже застебнула сорочку. Савідлін поклав руку їй на плече.
— Мати-сповідниця і Річард-з-характером допомагали нам і раніше. Ми знаємо їхні серця. Наш предок сказав, що це чума, викликана магією. Мати-сповідниця і Шукач теж володіють великою магією. Вони будуть робити те, що повинні.
— Савідлін правий. Ми будемо робити те, що повинні. — Савідлін посміхнувся їй.
— А потім, коли ви покінчите з цією напастю, повернетеся додому, до своїх людей, як збиралися. Моя ж Везелен, бажає бачити свою подругу, Мати-сповідницю одягнену в плаття, яке вона для неї пошила.
Келен проковтнула власний крик.
— Ніщо не доставить мені більшої радості, ніж побачити своїх людей здоровими і щасливими.
— Ти друг всім нашим людям, дитя, — сказав Птахолов. — Ми почекаємо весілля, коли ви закінчите з духами і магією.
Келен оглянула старійшин. Вона не думала, що ці люди разом з нею бачили картину смерті і уявляють собі справжню природу епідемії, яка обрушилася на них. У них бували повальні напади лихоманки, але вони ніколи не чули про чуму.
— Поважні старші, якщо ми не впораємося… якщо ми…
Її голос зламався. Птахолов прийшов їй на виручку:
— Якщо вам не вдасться домогтися успіху, дитя, ми знаємо, що це буде не тому, що ви не зробили все, що могли. Якщо є шлях, ви знайдете його. Ми віримо в вас.
— Спасибі, — прошепотіла Келен.
Сльози знову затуманили їй очі. Вона змусила себе високо тримати голову.
Вона тільки даремно злякала б цих людей, якби показала їм свої страхи.
— Келен, ти повинна вийти заміж за Річарда-з-характером. — Птахолов тихо хихикнув. — Він уникнув весілля з жінкою Племені Тіни, але я все одно доб'юся свого. Ти — жінка Тіни. Він одружується на жінці Тіни.
Келен не знайшла в собі сил відповісти йому усмішкою.
— Ти залишишся до ранку? — Запитав Савідлін. — Везелен буде рада тебе побачити.
— Вибачте мене, поважні старійшини, але, якщо я хочу врятувати наших людей, я повинна повертатися негайно і розповісти Річарду, що мені вдалося дізнатися з вашою допомогою.
44
Жінка
Вона вирішила, що його посмішка призначена їй; це було не так. Всього лише забава, яка випала йому тоді, коли він найменше цього чекав. Напевно, у нього така природа, що з ним постійно таке трапляється.
Але, чекав він цього чи ні, він завжди був готовий повернути події в своїх інтересах.
Вона посміхнулася у відповідь і пробіглася пальцями по його грудях.
— Так-так, красунчик. Хочеш трохи розважитися? Вона не була приваблива; та все ж випадковий характер їхньої зустрічі розпалив у ньому пристрасть. Він знав, чим це закінчиться. Насправді іноді він навіть шукав таких зустрічей. Вони кидали йому виклик — а виклик обіцяв витонченість насолоди.
Обставини, правда, були не дуже вдалі — але його почуття вже відкрилися, і шкода було втрачати такий випадок. Він уже вбирав всі деталі, як суха земля вбирає річний дощик.
Він цілком віддався у владу своєї спраги.
— Добре, — промовив він, розтягуючи слова. — У тебе є кімната?
Він знав, що кімнати у неї немає. Він знав, чим це закінчиться.
Вона поклала руку йому на плече.
— Не треба ніякої кімнати, красунчик. Тільки півталера.
Він швидко окинув поглядом сусідні будівлі. Всі вікна були погашені. Лише вдалині кілька вогників відбивалися в мокрому кругляку. Це був район складів; ніхто не жив в цих будівлях. Дуже малоймовірно, що в таку годину сюди забреде випадковий перехожий. І все ж він розумів, що потрібно поєднувати спрагу з розсудливістю.
— Трохи прохолодно, щоб роздягатися прямо тут, на каменях, а?
Вона поклала долоню йому на щоку, щоб він дивився тільки на неї. Іншу руку вона запустила йому між ніг і він замугикав.
— Не хвилюйся, красунчик. За півталера я знайду тепле містечко для тієї штучки, що у тебе в штанах.
Він насолоджувався грою. Вона буде довгою. Його обличчя перетворилося на маску невинності і недосвідченості.
— Ну, я навіть не знаю… Це здається мені дещо грубим. Зазвичай я віддаю перевагу, щоб дама теж насолодилася б цим.
— О, я насолоджуюся цим, красунчик. Ти ж не думаєш, що я займаюся цим тільки заради половини срібного талера? Звичайно, ні. Я насолоджуюся цим. Це найбільше моє задоволення.
Вона потягнула його до дверного отвору, з якого вийшла.
— У мене немає з собою таких дрібних грошей. — Він побачив, як спалахнули її очі. Вона вже вітала себе з удачею.
Що ж, їй ще належить дізнатися, що її успіх в цю ніч обернеться великою невдачею.
— Ні? — Перепитала вона з такою інтонацією, ніби збиралася піти. Вона думала, що він розпалився і вже її не відпустить. — Що ж, дівчина повинна заробляти на життя.