Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Спонукуваний стусанами, Зедд рушив за доаками.
— Я тебе розумію, — сказав він через плече. — Вперше на моїй пам'яті доаки переплатили.
Зедд спіткнувся і впустив половину свого вантажу. Намагаючись відновити рівновагу, він впав у колючий чагарник. Нахилившись за ковдрами, які звалилися в калюжу води з лопнулого мішка, він послизнувся і встав коліном на ковдру. Під ковдрою виявилися ягоди, і Зедд їх роздавив.
— Пробачте, хлопці. — Він зробив вибачаючий жест доакам, які дивилися на нього в жаху. — Мені шкода.
Доаки замахали
— Я ж сказав — вибачте, — повторив Зедд, забувши, що вони його не розуміють, і заходився збирати мокрі ковдри. Він підняв ті, під яким опинилися ягоди, і розтягнув їх, милуючись отриманим ефектом. — Поглянь, дорога, який чудовий колір. У нас не вміють так фарбувати!
46
Магістр Рал, у вас була важка поїздка, — сказала Бердіна. — Мені здається, вам слід відпочити. Давайте повернемося. Щоб ви могли відпочити, я маю на увазі.
Вони стояли на широкому кріпосному валу, освітленому м'якими променями призахідного сонця. Річард хотів завидна покинути замок Чарівника. Не те щоб він думав, ніби денне світло захистить його від небезпечної магії, але все ж вночі в замку навіть йому було не по собі. Раїна пробурчала через Річарда:
— Це була твоя ідея, Бердіна.
— Моя? Я в житті не запропонувала б такої дурниці!
— Тихіше, ви, обидві! — Пробурмотів Річард. Він відчув на шкірі поколювання магії. Вони пройшли півдороги по валу до анклаву Першого Чарівника перш, ніж магія дала про себе знати. Обидві Морд-Сіт зіщулилися.
Келен розповідала Річарду про це місце, про анклав Першого Чарівника.
Вона говорила, що любила гуляти по валу, тому що звідти відкривався чудовий вид на Ейдіндріл. І дійсно, вид був красивий — але також тут була сила-силенна чарівних щитів.
За словами Келен, на її пам'яті не було чарівника досить могутнього, щоб подолати їх усі. Багато хто намагався, але зазнали невдачі. Зедд був Першим Чарівником, і ніхто не знав, що зберігається в його анклаві, бо він покинув Серединні Землі ще до народження і Келен, і Річарда.
Келен попереджала, що магія щитів зростає в міру того як до них наближаєшся. Волосся стає дибки на голові, і дихати стає все важче.
Людину, позбавлену дару, вони запросто можуть вбити, якщо вона підійде занадто близько. Річард не сумнівався, що це небезпечно, але знав, що повинен туди увійти.
За словами Келен, щоб відкрити анклав, потрібно було натиснути на металеву пластинку біля дверей. Річард зіткнувся зі схожими щитами в Палаці Пророків, але там, наскільки він знав, жоден не був смертоносним. Він був здатний їх минути, як і минути інші щити в замку, і тому розсудив, що зможе пройти і цей. Йому було необхідно потрапити в анклав.
Бердіна потерла руки, сверблячі від дотику магії.
— Ви впевнені, що не втомилися? Ви весь день провели в сідлі.
— Я не втомився, — коротко
Він був занадто стривожений і схвильований, щоб відпочивати. Він був упевнений, що, повернувшись з гори Кіммермосст, знайде Келен вдома. Вона повинна була повернутися до цього часу. Але в палаці її не було. Тепер залишалося тільки чекати до ранку.
— Мені все-таки здається, що не потрібно цього робити, — пробурмотіла Бердіна.
— Як ваша нога? Ви не повинні її перевантажувати.
Річард нарешті подивився на неї. Бердіна стояла ліворуч від нього, а Раїна праворуч. Кожна тримала ейдж напоготові.
— З моєю ногою все гаразд. — Він озирнувся. — Мені вистачить однієї з вас.
Ти можеш залишитися тут, а Раїна піде зі мною.
Бердіна насупилася:
— Я не казала, що я не піду. Я сказала, що вам не треба ходити.
— Я повинен. Більше мені нема де шукати. Тільки тут.
Мені казали, що в анклаві Першого Чарівника зберігаються важливі магічні предмети. Бердіна знизала плечима.
— Якщо ви наполягаєте, тоді я теж піду. Я не відпущу вас туди без мене.
— Раїна? — Запитав Річард. — Обидві ви мені ні до чого. Почекаєш тут? — Раїна у відповідь подивилася на нього похмурим поглядом Морд-Сіт. — Гаразд. Тоді слухайте мене. Я знаю, що ці щити дуже небезпечні, але це все, що я про них знаю. Вони можуть бути зовсім іншими, ніж ті, крізь які я вас вже проводив. Щоб увійти в анклав, я повинен торкнутися металевої пластини в стіні. Я хочу, щоб ви обидві почекали тут, поки я не з'ясую, чи володію я потрібної магією, щоб відкрити двері. Якщо у мене вийде, тоді можна буде йти і вам.
— Це не виверт? — Запитала Раїна. — Здається, ви обманюєте нас, щоб ми не наближалися до небезпеки. Але Морд-Сіт не бояться небезпеки.
Порив вітру зметнув плащ Річарда.
— Ні, Раїна, це не виверт. Це дуже важливо, але я не хочу, щоб ви марно ризикували життям. Якщо я зможу відкрити двері, то обіцяю взяти вас обох із собою. Задоволені?
Обидві Морд-Сіт кивнули. Річард неуважно поправив шкіряні браслети, прикрашені сріблом, і подивився туди, де чекав його анклав Першого Чарівника.
Холодний вітер вдарив йому в обличчя, коли він пішов вперед. Він відчував тиск щита, він наростав, як тиск води, коли опускаєшся на дно водойми. Волосся на потилиці у Річарда заворушилися, дихати стало важко. Все як говорила Келен.
Шість величезних колон з червоного каменю стояли по обидва боки прикрашених золотом дверей, підтримуючи невеликий портик з темного граніту. Архітрав був оброблений мідними пластинами, і Річард, підійшовши ближче, упізнав символи на них — точно такі ж були у нього на браслетах, на поясі і на пряжках чобіт. Ця обставина додало йому впевненості. хоча він і не знав, що вони означають. Але Річард носив ці символи за службовим правом і за правом народження — він знав це абсолютно точно. Він був бойовим чародієм, як би йому не хотілося бути звичайним лісовим провідником.