Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Як ти смієш так мене називати? Я не повія! — Його посмішка стала ширшою.
— Правда? Тоді як же ти зрадила Річарда? Чому він пішов і навіть не оглянувся? Напевно, ти насолоджувалася, коли думала, що він — це я. І Річард зрозумів, що ти звичайна повія. Але коли це дійсно буду я, ти теж отримаєш задоволення. Мені подобається, коли жінка його отримує.
60
Верна обережно штовхнула Уоррена. —
— Я прокинувся.
Верна глянула на інші вікна, щоб упевнитися, що мертві стражники стоять, як ніби несуть караул.
— Як ти себе почуваєш? — Запитала вона.
— Краще. Навіть, мабуть, зовсім добре. — Зовсім недавно він був без свідомості. Головні болі, викликані даром, накочувалися знову і знову. Верна вже не знала, що робити. Вона не знала, як довго це триватиме, перш ніж дар Уоррена вб'є його. Єдиний вихід вона бачила в тому, щоб дотримуватися свого плану. А Уоррен сказав, що у нього є надія вижити, тільки якщо він буде з нею.
З вікна вона бачила, як по дорозі наближаються дві темні постаті. Вдалині на пагорбах мерехтіли тисячі похідних багать, і здавалося, що земля відображає зоряне небо.
Верна здригнулася, подумавши про мерзотників, які зараз гріються біля цих багать. Чим швидше вони заберуться звідси, тим краще. Добре хоч не довелося знову підніматися в цитадель Джегана. Вона сподівалася, що темні фігури на дорозі — це Жанет і Амелія.
Верна боялася навіть думати про те, в якому стані буде Амелія. Зцілення вимагає часу, а вже скоро світанок. Верна сподівалася, що Жанет вже розповіла Амелії про присягу Річарду, щоб не довелося витрачати час ще й на це. Як тільки Амелія вимовить слова посвяти, соноходець буде над нею не владний.
Тоді можна буде тікати.
Верна дуже хотіла врятувати інших сестер, але розуміла, що ця спроба напевно скінчиться невдачею. У свій час вона це зробить — а зараз важливіше було звільнити Жанет і Амелію, щоб дізнатися більше про Джегана, про його армії, про тих, хто йому служить, і про все інше.
Крок за кроком, нагадала вона собі. Обережність і знання — запорука успіху.
У двері постукали. Верна відкрила двері, а Уоррен, зображуючи стражника, виглянув назовні і велів прийшли назвати себе.
— Дві невільниці його превосходительства, сестра Жанет і сестра Амелія.
Верна відкрила двері ширше і втягнула обох в будку.
— Хвала Творцеві, — сказала вона з подихом полегшення. — Я вже думала, ви ніколи не прийдете.
Обидві сестри стояли, тремтячи, як перелякані кролі. Лице Амелії було все в синцях і порізах.
Уоррен підійшов до Верни. Вона взяла його за руку. Вона бачила, що Амелії дуже боляче, але в її очах була не тільки біль.
Жах.
— Що трапилося? — Запитала Верна.
— Ти нам брехала, — здавленим шепотом сказала Жанет.
— Про що ти?
— Клятву. Узи, які повинні були захистити нас від його превосходительства.
Я розповіла про них Амелії. Я запам'ятала
Верна насупилася.
— Що, в ім'я Творця, ви говорите? Я сказала, що це вбереже твій розум від Джегана. Жанет повільно похитала головою.
— Ні, Верна, не вбереже. Ні мій, ні Амелії, ні Уоррена… Ні твій.
Верна поклала долоню їй на руку, намагаючись заспокоїти її.
— Все буде гаразд, Жанет. Ти повинна лише вірити, і все буде добре.
Жанет знову повільно похитала головою.
— Перш ніж я присягнула Річарду, Джеган був у моєму розумі. Він знає те, що ти мені сказала. Він знає все. Верна в жаху прикрила долонею рот. Вона не врахувала таку можливість.
— Але ти все-таки присягнулася. Тепер узи тебе захищають.
Жанет знову похитала головою.
— Так було спочатку — але чотири дні тому, в ніч повного місяця, його превосходительство повернувся в мій розум. Я не знала про це. Я сказала Амелії, і вона присягнулася, як і я. Нам здавалося, що ми в безпеці. Ми думали, що, коли ти повернешся, ми втечемо з тобою.
— Так і буде, — запевнила її Верна. — Ми всі втечемо прямо зараз.
— Ніхто з нас не втече, Верна. Джеган захопив тебе. Він захопив Уоррена. Він сказав нам, що прослизнув в проміжки між вашими думками в ніч після повного місяця. — Очі Жанет наповнилися сльозами. — Пробач, Верна. Тобі не треба було намагатися врятувати мене. Це буде коштувати свободи тобі і Уоррену.
Верна посміхнулася, хоча нею вже почав опановувати страх.
— Жанет, це неможливо. Узи захищають нас.
— Вони захищали б вас, — раптово сказала Жанет грубим, зловісним голосом, — якби Річард Рал був живий.
Але Річард Рал відбув зі світу живих чотири ночі тому, в ніч повного місяця.
Жанет весело засміялася, хоча по щоках її текли сльози. Верна не могла зробити вдих.
— Річард… мертвий?
Раптово Уоррен з болісним криком притиснув руки до скронь.
— Ні! Ні!
Він упав на підлогу. Верна схилилася над ним.
— Уоррен! Що з тобою?
— Його превосходительство… Його превосходительство хоче дати мені завдання.
— Завдання? Уоррен, що відбувається?
— Його превосходительство отримав нового пророка! — Викрикнув Уоррен. Будь ласка, приберіть біль! Я буду служити! Я буду робити все, що мені скажуть!
Верна присіла поруч з ним.
— Уоррен!
Як ніби розжарений дочиста сталевий прут пронизав її череп. Верна з криком обхопила руками голову. За всі свої сто п'ятдесят шість років вона жодного разу не випробовувала такого болю. В очах у неї потемніло. Вона впала, вдарившись обличчям до підлоги, і забилася в судомах.
Вона благала Творця, щоб він дозволив їй втратити свідомість. Її молитва залишилася без відповіді.
Через стіну болю до неї долинув голос. Голос Жанет.
— Пробач, Верна. Вам не треба було намагатися врятувати нас. Тепер ви стали рабами його превосходительства.