Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Спасибі, Уолш.

Інший солдат, теж друг Натана по імені Боллесдун, сидів на місці кучера.

— Поквапся, — сказав Клариссі Уолш. — Натан сказав, щоб ти не затримувалася там більше, ніж на кілька хвилин. Якщо щось трапиться, ми спробуємо тебе відбити, але їх тут дуже багато.

Кларисса накинула на голову капюшон.

— Не хвилюйся. Натан сказав мені, що робити. Кларисса стиснула руку в кулак.

Вона обіцяла Натану. Він врятував її життя. Вона зробить те, що потрібно, заради

нього.

Заради того, щоб не вмирали люди. Як вона не боїться, вона зробить все заради Натана. У всьому світі немає людини кращої. Ні чоловіка хоробрішого, добрішого і співчутливішого.

У супроводі Уолша вона пройшла під гратами воріт. Кларисса ще нижче натягнула капюшон, щоб стражник… не побачив її обличчя, і надала Уолш вести розмову.

— Посланець Магістра Рала, повноважного представника його превосходительства, — сказав Уолш грубим голосом.

Бородатий стражник кивнув.

— Нам говорили. — Він показав великим пальцем на важкі двері. — Заходьте. Вас повинні зустріти. — Уолш поправив пояс.

— Добре. Я повинен відвезти її назад сьогодні ж. Ти уявляєш? Магістр не дозволив навіть до ранку затриматися, так вона йому потрібна.

Стражник хрюкнув в тому сенсі, що добре розуміє, як дратують нормальних людей такі накази.

— Так, — додав Уолш, ніби тільки що згадав, — Магістр Рал велів ще дізнатися, чи може його посланниця засвідчити повагу Магістра Рала до його превосходительству.

Стражник знизав плечима.

— Ні. Джеган виїхав вранці. Взяв із собою майже всіх людей. Залишив тільки жменьку, щоб стежити за порядком.

Уолш підштовхнув Клариссу вперед і дружньо ляснув стражника по плечу:

— Спасибі.

— Гаразд, давайте йдіть. Там чекає вас одна з баб. Вона ходить біля другого ряду факелів.

Уолш і Боллесдун були солдатами Імперського Ордена і ні в кого не викликали підозр. Кларисса боялася, що по дорозі їх зупинять пости і почнуться всякі з'ясування, але цього не сталося. Вони доїхали без перешкод.

Усередині було темно і сиро. Стелі були низькими, і пахло цвіллю. Подекуди стояли прості дерев'яні лави. Це була велика казарма, а не будинок.

Як і сказав стражник, жінка чекала їх біля другої ряду факелів.

— Ну? — Підозріло запитала вона. — Хто ви такі?

У світлі факела Кларисса побачила, що її обличчя являє собою один великий синець. Навіть Уолш мимоволі відсахнувся, коли глянув на неї.

— Мене повинна зустріти сестра Амелія. Мене послав повноважний представник його превосходительства.

На розбитому обличчі жінки відбилося полегшення. — Добре. Я сестра Амелія.

Книга у мене — і я сподіваюся, що більше її ніколи не побачу.

— Повноважний представник його превосходительства велів мені ще засвідчити

його повагу до однієї знайомої. Сестра Верни. Вона тут?

— Ну, не знаю, чи маю я право…

— Якщо мені не дозволять її побачити, його превосходительство буде засмучений, коли його повноважний представник повідомить, що якась рабиня так грубо відмовила йому в проханні. Я теж рабиня його превосходительства і повинна попередити, що не збираюся брати вину на себе.

Ці слова, яким навчив Клариссу Натан, справили магічну дію.

— Зрозуміло, — сказала сестра Амелія, дивлячись на золоте кільце у Кларисси в губі. — Ідіть за мною. У будь-якому випадку вона там, де зберігається книга.

Уолш, поклавши руку на ефес меча, йшов поряд з Клариссою. Вони спустилися по сходах, пройшли по довгому коридору і повернули праворуч. На всяк випадок Кларисса намагалася запам'ятати дорогу.

Перед потрібними дверима сестра Амелія зупинилася, подивилася на Клариссу, потім повернула ручку, і вони увійшли всередину. У кімнаті було двоє — скуйовджена чоловік сидів за простим дощатим столом і читав якусь книгу, а жінка заглядала йому через плече.

Жінка повернула голову і подивилася на прибулих. Вона була трохи старше Кларисси, приваблива, з кучерявими каштановим волоссям. Клариссі здалося, що вона звикла до влади і ображена тим, що цю владу у неї відняли. Вона, безсумнівно, страждала — але були це фізичні або моральні муки, Кларисса не знала.

Сестра Амелія показала на неї:

— Ось Верна.

Верна випросталась. Кільце у неї в губі теж було золотим. Чоловік навіть не підвів голови. Здавалося, він цілком поглинений книгою.

— Рада вас бачити, — сказала Кларисса і, відкинувши каптур, повернулась до сестри Амелії:

— Книга? — Сестра Амелія вклонилася.

— Зрозуміло. Вона тут.

Книг в кімнаті було не так вже й багато. Як і припустив Натан, Джеган не хотів ризикувати, збираючи всю здобич в одному місці. Сестра Амелія зняла з полиці один із фоліантів і поклала його на стіл. Здавалося, їй огидно навіть торкатися її.

— Ось, Палітурка був саме такою, як описував її Натан, — чорніше самої чорноти.

Кларисса клацнула застібками.

— Що ви робите? — Злякано вигукнула сестра Амелія.

Кларисса подивилася на неї.

— Мені було сказано, як упевнитися, що це та сама книга.

Будь ласка, не заважайте.

Сестра Амелія відступила на крок і схрестила на грудях руки.

— Зрозуміло. Тільки я занадто добре знаю, що це та сама книга. Його превосходительство в цьому вже переконався.

Кларисса відкрила книгу на першій сторінці. Сестра Амелія нервово облизувала губи. Верна спостерігала за Клариссою краєчком ока.