Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Келен, моя дружина, моя любов, ходімо в ліжко? У мене був важкий день. Я так хочу знайти спочинок у твоїх пристрасних обіймах!

Річард випростався і стиснув кулаки. Джерело вибухнуло. У повітрі засвистіли осколки. Здавалося камені закричали, зметнулися вгору в полум'ї і диму, поки не звалилися і не перетворилися в пил. Срібляста рідина потекла по підлозі. І в кожній крапельці, в кожній калюжці Річард бачив обличчя Келен.

Він повернувся і пішов геть. Ревуче полум'я пробігло по підлозі, і срібляста

рідина зі стогонами почала випаровуватися, але в кожній частці срібного туману він відчував Присутність Келен. Річард розтиснув кулаки й побіг.

У центрі залу він знесилено опустився на кам'яну підлогу. До нього долинув тихий злісний смішок. Річард знав, хто це. Це його батько повернувся, щоб знову мучити його.

— У чому справа, мій сину? — Глузливо прошипів Даркен Рал. — Хіба тобі не сподобався чоловік, якого я вибрав для твоєї істинної любові? Мій власний син, моя власна плоть і кров, Дрефан, одружився на Матері-сповідниці. Я думаю, я не помилився у виборі. Він хороший хлопчик. Вона була рада. Але ти вже знаєш про це, чи не так? Ти повинен бути радий, що вона рада. І ще як рада.

Сміх Даркена Рала рознісся по залу.

Річард навіть не дав собі труда вислати геть цю примару. Яка різниця?

— Так що ти скажеш, моя дружино? Чи буде у нас з тобою ніч дикої пристрасті?

Як у мого брата, коли ти думала, що він — це я?

Келен з усієї сили вдарила ліктем Дрефана в груди. Він не чекав цього, і вона застала його зненацька. Дрефан захрипів від болю, судорожно намагаючись зробити вдих.

— Я сказала тобі, Дрефан, — якщо ти торкнешся мене, я переріжу тобі горло.

Вона ковзнула в спальню, грюкнула дверима й засунула засув.

Тремтячи всім тілом, Келен стояла в темряві. Коли Дрефан підійшов до неї, її на мить охопило почуття, ніби Річард теж там, з нею. Вона ледь не покликала його по імені, ледь не сказала, що любить його.

Вона зітхнула. Давно пора перестати думати про нього. Річард ніколи не повернеться.

Келен повернулася до вітальні і різко обернулася…. готова до оборони, коли почула за спиною якийсь рух.

— Пробачте, — прошепотіла Бердіна. — Я не хотіла вас налякати.

Келен перевела дух і розтулила кулаки.

— Бердіна. — Вона обняла Морд-Сіт. — О, Бердіна, я така рада бачити тебе!

Як справи? — Очі Бердін були сумними.

— Минуло вже кілька тижнів, але здається, ніби Раїна померла тільки вчора. Я злюся на неї, тому що вона мене кинула, а потім плачу, бо сумую за нею. Якби вона тільки протрималася ще пару днів, то була б жива.

Всього два дні.

— Я знаю, я знаю, — прошепотіла Келен. Вона відсторонилася від Бердіни. — Що ти тут робиш? Я думала, що ти пішла в замок, щоб змінити Кару.

— Я й пішла — але повернулася, тому що мені потрібно з вами поговорити.

— Бердіна,

не можна залишати Сильфіду одну. Хто завгодно може проникнути через неї в Ейдіндріл, як це вже було. Саме через це…

— Я розумію, — перебила її Бердіна, — але це теж важливо. Крім того, яка тепер різниця? Ми з Карою втратили нашу магію. Ми все одно не зможемо зупинити чарівника, якщо він проникне до нас через Сильфіду. Мати-сповідниця, мені ніяк не вдається поговорити з вами вдень, тому що Дрефан весь час тиняється поблизу…

— Не забувай називати його Магістром Ралом, Бердіна, інакше він…

— Він не Магістр Рал, Мати-сповідниця.

Я знаю. Але іншого Магістра Рала у нас все одно немає.

Бердіна подивилася Келен в очі.

— Ми тут поговорили з Карою. І вирішили, що повинні його вбити. Але потрібно, щоб ви нам допомогли.

— Ми не можемо цього зробити. — Келен схопила Бердін за плече. — Не можемо.

— Упевнена, що можемо. Ми сховаємося на балконі, а ви роздягнете його, щоб у нього не було під рукою тих моторошних ножів. Ви відволічете його, а ми…

— Бердіна, ми не можемо.

— Добре-добре, якщо вам не подобається цей план, давайте придумаємо інший. Але його треба вбити.

— Ні, його не можна вбивати. Бердіна насупилася.

— Ви хочете залишитися дружиною цієї свині? Рано чи пізно він почне наполягати на своїх правах, і вам доведеться…

— Бердіна, послухай. Навіть якщо він це зробить, мені доведеться стерпіти. Заради життя інших людей. Не можна вбивати Дрефана. Він — єдиний Магістр Рал, який у нас є. Якщо його не буде, армія розбіжиться.

— Але він не Магістр Рал, — вперто сказала Бердін.

— Солдати чешуть потилиці, чуючи його накази, але все-таки служать. Якщо армія розвалиться, Імперський Орден прокотиться по Серединних землях як лавина вогню в степу. Дрефан багато в чому правий щодо цього.

— Але ви — Мати-сповідниця. Генерал Керсон вам відданий. Навіть без уз він готовий вам служити, як і більшість офіцерів. Армія не розвалюється завдяки вам, а не Дрефану. Ви могли б спокійно обійтися без нього.

— Можливо. А можливо, й ні. Я не люблю Дрефана, але він не зробив нічого, що заслуговувало б смерті. Разом у нас більше можливостей відстояти Серединні Землі.

Бердіна нахилилася до неї впритул.

— Це довго не триватиме, ви й самі це знаєте. — Келен провела рукою по обличчю.

— Бердіна, Дрефан — мій чоловік. Я дала йому клятву вірності.

— Клятву, ось як? Тоді чому ви не пускаєте його до себе в ліжко?

Келен відкрила рот, але не змогла знайти слів.

— Це через Магістра Рала, адже правда? Ви все ще думаєте, що він повернеться, так? І хочете, щоб він повернувся. — Келен торкнулася губ кінчиками пальців і відвернулася.