Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Ні, чума не повернеться. Але знання у мене були відняті.
— Але… Тобто ти зараз такий, яким був раніше?
— Ні. Від мене вимагали більше. Щоб повернутися, я повинен був увібрати в себе магію вкраденої книги, щоб вона ніколи вже не впливала на наш світ.
— Що? — Келен задихнулася. — Це означає…
— У мене чума.
Вона поклала руку йому на чоло. Він палав.
— Річард, чому ти не сказав мені раніше? Він посміхнувся, перемагаючи біль.
— Мені потрібно було тільки твоє прощення, але
— Річард, ти не можеш померти! Не тепер. Добрі духи, ти не можеш померти!
— Добрі духи не мали ніякого відношення до цього. Даркен Рал вибрав Дрефана, щоб він став твоїм чоловіком, і Даркен Рал зажадав від мене заплатити цю ціну за повернення.
— Повернення! Тільки не кажи, що ти повернувся, щоб померти. О, Річард, чому ти зробив таку дурницю?
— Якби я залишився в Храмі Вітрів, то в кінцевому рахунку все одно б помер, тільки без твого прощення. Я не міг жити спокійно, знаючи, що поранив твоє серце.
— І ти думаєш, що зараз не раниш мені серце! Річард, адже щось можна зробити. Що? Скажи, прошу тебе, ти повинен знати!
Річард впав на бік, тримаючись за живіт.
— Пробач, Келен. Нічого зробити не можна. Я увібрав у себе магію книги, яка була вкрадена. Коли я помру, вона помре зі мною.
Келен обхопила його руками. Сльози текли по її обличчю.
— Річард, будь ласка, не вмирай!
— Пробач, Келен. Я нічого не можу зробити. Я з радістю заплатив ціну. Моє серце тепер у мирі. — Він торкнувся ейджу, висячого у неї на шиї. — Як тільки я зрозумів, я вже не вагався. Денна допомогла мені зрозуміти.
Він перекотився на спину. Келен, ридаючи, вкрила його своїм тілом.
— Річард, має бути засіб. Ти знав, що робити, перш ніж у тебе відняли знання. Спробуй згадати. Будь ласка, Річард, спробуй пригадати.
Його повіки опустилися.
— Мені потрібно… відпочити. Пробач. Мої сили відходять. Я повинен відпочити трохи.
Це було нестерпно — повернути його, щоб знову втратити назавжди.
Обливаючись сльозами, Келен взяла його безвольну руку, щоб притиснути до щоки. Його пальці розтулилися, і крізь сльози вона побачила літери у нього на долоні. «Знайти книгу, знищити її, щоб жити.»
Келен схопила іншу його руку.
Щіпку білого чаклунського піску на третю сторінку. Одну піщинку чорного зверху.
Там були ще три незрозумілих слова, але в такому стані вона не могла думати про те, що вони означають.
Він знав, що забуде все, і, перш ніж піти, написав собі пам'ятку. І забув навіть, що її написав.
Книга. Їй потрібна книга.
Вона вибігла з кімнати, кричачи:
— Кара, Бердіна! Допоможіть мені! Кара! Бердін! Обидві Морд-Сіт вискочили з кімнати сильфіди і в коридорі зіткнулися з Келен. Вона почала їм пояснювати, але вони, здавалося, не розуміли. Нарешті Бердіна не витримала і притиснула
— Повільніше.
— Я не можу розібрати ні слова, — додала Кара. — Віддихайся. Припини кричати і віддихайся.
— Річард… — Келен хотіла показати на кімнату, але вони тримали її за руки.
— У Річарда чума… Мені потрібна книга.
Бердіна відсахнулася.
— У Магістра Рала… Чума? Келен швидко закивала.
— Я повинна знайти книгу. Книгу, яка була вкрадена у Храму Вітрів. Я повинна це зробити, інакше він помре, — Вона вирвалася з їхніх рук. — Будь ласка, допоможіть мені.
— Що нам потрібно робити? — Запитала Кара.
— Я йду в Старий світ. Захищайте його.
— У Старий світ! — Задихнулася Бердіна. — Ви знаєте, де ця книга? Він сказав вам, де її знайти? Хоча б натяк?
Келен затрясла головою. Немає часу. Їй потрібно поспішати.
— Я не знаю, де книга! Але це його єдина надія. Він увібрав у себе магію чуми, щоб повернутися. Щоб вибачитися переді мною. Якщо не знищити книгу, він помре. Він помре! Я повинна її знайти!
— Але, Мати-сповідниця, — сказала Бердіна, — Старий світ великий. Якщо у Річарда чума… як ви можете сподіватися знайти книгу?..
Вчасно. Саме це вона мала на увазі. Як вона могла сподіватися знайти книгу вчасно? Перш ніж Річард помре.
Келен згребла її за комір.
— Я повинна спробувати! Захищайте Річарда. Не кажіть Дрефану, що Річард повернувся. Я не знаю, що Дрефан буде робити. Не кажіть йому!
Кара похитала головою.
— Про це не турбуйся. Ми нічого не скажемо Дрефану. Ми будемо охороняти Річарда. Ми сховаємо його тут, у замку. Але поспішай. Якщо ти не знайдеш книгу, будь ласка, повернися перш…
Келен помчала до Сильфіді. Сильфіда посміхнулася, побачивши її.
— Ви бажаєте…
— Подорожувати! Я повинна подорожувати! Зараз!
— Куди ви хочете відправитися?
— Старий світ!
— Куди саме в Старому світі? Я знаю безліч місць у Старому світі. Ми можемо відправитися в будь-яке, яке ви побажаєте. Я відвезу вас. Ви залишитеся задоволені.
Сильфіда почала перераховувати назви, але Келен її перебила. У Старому світі їй було знайоме тільки одне місце.
— Туди, куди Річард, твій господар, їздив за мною! У той раз, коли я вперше з тобою подорожувала!
— Я знаю місце, про яке ви говорите.
Келен підібрала плаття і видерлася на парапет.
— Туди! І поспіши! Життя твого господаря під загрозою!
— Що сказати Дрефану, коли він запитає, де ви? — Запитала Бердіна.
— Не знаю. Придумайте що-небудь!
— Ми будемо дбати про Річарда, поки ти не повернешся, — сказала Кара. Хай допоможуть тобі добрі духи.
— Скажіть Річарду, що я люблю його. Якщо… Скажіть йому, що я люблю його! — Крикнула Келен. Срібна рука сильфіди простягнулася до неї.