Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Після цього, — сказала Кларисса, — вони стали з Натаном дуже ввічливі, і Джеган погодився віддати йому книжку. — Вона постукала по чорній палітурці. Джеган запропонував йому на вибір або книгу, або сестру Амелію. Тепер у Натана буде і те, і інше. У Натана грандіозні плани. Одного разу він стане володарем світу.

Верна знову перезирнулася з Уорреном і повернулася до Амелії.

— Що це за книга, Амелія?

— Я вкрала її в Храмі Вітрів, — сказала Амелія хрипким голосом. — І тільки я можу її

використовувати. Я почала чуму. Тисячі людей вже померли через те, що я зробила. Крім того, таким чином Джеган усунув Річарда Рала. Хвала Творцеві, що у нас ще залишився Натан Рал, який може нас захистити.

— Милостивий Творець, — прошепотіла Верна. — У що ми вляпалися, присягнувши Натану?

63

Річард піднявся з Трону Чарівника. Він впізнав духа, який ковзнув до нього.

Ця була жінка, яку він колись боявся і ненавидів. Тільки після того, як він зрозумів її і простив її за те, що вона йому зробила, йому вдалося вбити її і звільнитися.

Це була жінка, чий привид переніс Келен і Річарда в обитель між світами.

— Річард, — сказав дух. Здавалося, він посміхається.

— Денна.

— Я бачу, що ти носиш ейдж. Але це не мій.

Річард повільно хитав головою.

— Він належав іншій Морд-Сіт, яка померла через мене.

— Раїна. Я знала її в світі живих і знаю тут. Так як вона прийшла в світ духів після того, як вітри були осквернені, їй не дозволено з'явитися сюди. Але знай, що її душа знайшла спокій. А ти подарував їй спокій у світі життя, тому вона попросила мене з'явитися сюди. Річард торкнувся ейджа Раїни.

— Твій ейдж я віддав Келен. Як я одного разу тобі казав, тільки вона виявилася здатна заподіяти мені більше болю, ніж ти.

— Тільки ти сам, Річард, можеш заподіяти собі більше болю, ніж я.

— Нехай буде по-твоєму. Я не хочу сперечатися. Радий бачити тебе, Денна.

— Ти можеш змінити цю думку після того, як я закінчу з тобою говорити. — Річард посміхнувся.

— Ти не можеш заподіяти мені шкоди тут, Денна.

— Ти думаєш, ні? Можливо, я не можу заподіяти шкоди твоєму тілу, але поранити тебе я цілком здатна.

— І яким же чином? Денна підняла руку.

— Я можу змусити тебе згадати — згадати й знову оживити минуле.

Наше спільне минуле. Річард розвів руками.

— А потім?

Денна здійняла сяючі руки.

— Це вирішувати тобі, Річард.

В голові у Річарда блиснула спалах яскравого світла, і Храм Вітрів зник. Він знову опинився в місці, яке добре пам'ятав: замок в Тамаранзі.

Він був там знову.

Він відчув жах. Денна спіймала його. Вона мучила його цілими днями. Він був на межі божевілля.

Кожен крок завдавав болю. Він

ішов за Денною через великий обідній зал, і його зап'ястя були розпухлими від наручників, якими вона скувала йому руки ще до світанку.

Денна управляла його життям, його долею. Вона водила його на ланцюжку, прикріпленому до нашийника, і він міг робити тільки те, що вона дозволяла. Він не їв з тих пір, як вона спіймала його. Він хотів їсти. З'їсти хоч що-небудь.

Навколо сміялися і розмовляли запрошені на обід до королеви. Денна теж була в числі запрошених. А Річард був бранцем Денни.

Сівши за стіл, вона показала йому на підлогу. Річард сіл біля її ніг. Він був радий, що може відпочити хоч трохи. Він не висів у кайданах; йому не треба було всю ніч стояти; його не мучили.

Гості їли. Аромати їжі терзали його. Він помирав від голоду, але повинен був сидіти на підлозі і дивитися, як їдять інші.

Річард згадав, як вони з Келен їли кролика. Він облизався, майже відчуваючи в роті смак соковитого, гарячого, ніжного м'яса, покритого коричневою хрусткою скоринкою. Він так насолоджувався, коли їв разом з Келен. Це були найкращі в його житті товариство і їжа.

Нарешті слуга приніс миску каші і поставив її перед Річардом. Він схопив миску тремтячими руками. Раніше він з огидою відмовився б від такої їжі, але тепер іншої їжі у нього не було.

Денна веліла йому поставити миску на підлогу і їсти з неї, як собака. Гості сміялися. Річарду було все одно. Він жадібно ковтав кашу. Нарешті йому дозволили їсти.

В голові у нього спалахнуло світло, і він знову побачив бліді стіни Храму Вітрів.

Отямившись, він виявив, що стоїть на четверіньках, задихаючись від жаху.

Над ним навис палаючий білий привид Денни.

Денна була права. Вона як і раніше могла його поранити. Але цей біль вона дарувала йому, бо любила його.

Річард встав на ноги. Як він міг думати, що колись був сліпий і Храм Вітрів дав йому зір? У нього був зір, просто він не вмів бачити. А знання без серця порожнє.

Чарівник Рікер попереджав його, але він забув про попередження.

Лівий страж — в. Правий страж — з. Захисти своє серце від каменя.

Він не зумів захистити своє серце від каменя, і це ледь не коштувало йому всього.

— Спасибі, Денна, за дар болю.

— Він чогось навчив тебе, Річард?

— Тому, що я повинен повернутися додому, у свій світ.

— Спасибі, Річард, я чекала цього від тебе. — Річард посміхнувся.

— Не була б ти примарою, я б тебе розцілував. — Денна посміхнулася сумною усмішкою.

— Думка — це теж подарунок, Річард. — Річард помовчав.

— Денна, прошу тебе, скажи Раїні, що всі ми любимо її.

— Раїна це знає. Почуття серця перетинають кордон. — Річард кивнув.