Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Я погодилася стати твоєю дружиною, щоб покінчити з чумою, а не тому, що про це мріяла. Коли ти вже з цим змиришся? Я не люблю тебе і ніколи не полюблю.
— Любов? Хіба я коли-небудь говорив про любов? Тільки про пристрасть.
— Ти просто мрійник, якщо уявляєш, що я коли-небудь…
— Ти вже. І хочеш цього знову.
Її вбило, що Дрефан так легко здогадався, що сталося з Річардом. І він постійно нагадував їй про це. Він насміхався над нею. Це було її вічне покарання за те, що вона зробила,
У горах пролунав грім: там починалася гроза. Спалахи блискавок нагадали Келен про Річарда.
— Ніколи.
— Ти моя дружина. Ти дала клятву.
— Так, Дрефан, я дала клятву, і я — твоя дружина. Але духи задоволені тим, як я її виконую. Вони не вимагають більшого, інакше чума б не припинилася. Вона вивільнила руку. — Якщо ти мене хочеш, тобі доведеться мене згвалтувати.
З доброї волі я до тебе в ліжко не полізу.
Його посмішка дратувала її.
— Я можу почекати, поки ти нарешті не визнаєш свою пристрасть. Я хочу, щоб ти теж насолоджувалася. Я мрію про той день, коли ти попросиш мене про це.
Він пішов до дверей, але вона окликнула його:
— Навіщо тобі знадобилися ейджіли Бердіни і Кари? Він подивився на червоні стрижні.
— Ну, я подумав, що Магістр Рал повинен носити їх як символ влади. Зрештою, Річард носив ейдж. І ти носиш.
— Ейдж ми носимо не як символи влади, а як символи нашої поваги до тих, кому вони належали. Він знизав плечима.
— Солдати тремтять, бачачи, що я їх ношу. Це корисно. На добраніч, моя дорога. — Він посміхнувся. — Поклич мене, якщо тобі щось знадобиться.
Бурмочучи прокляття, Келен увійшла в свої покої. Вона втомилася і хотіла лише одного: впасти в ліжко і заснути. Але вона знала, що заснути їй не вдасться.
Бердіна чекала її.
— Він ліг спати? — Запитала вона, маючи на увазі Дрефана.
— Так, — відповіла Келен. — І я збираюся зробити те ж саме.
— Ні. Ви повинні піти зі мною.
Келен насупилася. Вигляд у Бердіни був дуже серйозний.
— Куди?
— У замок.
— Щось сталося? Хтось намагався проникнути через Сильфіда?
Бердін махнула рукою і підійшла ближче.
— Ні-ні, це не Сильфіда.
— Тоді що ж?
— Просто я хочу, щоб ви пішли туди зі мною, і все. Мені одній нудно.
Келен погладила її по плечу.
— Бердіна, я розумію, як тобі самотньо, але вже пізно, у мене болить голова, і я втомилася. Весь день я була в штабі. Дрефан хоче, щоб ми всі повернулися в Д'хару. Він вирішив здати Серединні Землі Ордену і зосередитися на захисті Д'хари. Я повинна виспатися, щоб завтра у мене були сили відрадити офіцерів від цього божевільного плану. Сьогодні у мене нічого не вийшло. Тільки Керсон на моєму боці.
— Поспите потім. А зараз підете зі мною в замок. Келен пильно
— Тільки коли ти поясниш мені навіщо, — спокійно сказала Келен.
Бердін взяла її за руку.
— Ви підете зі мною в замок. Негайно.
Келен ніколи не бачила у Бердіни такого погляду. На мить їй стало страшно.
— Добре, якщо це для тебе настільки важливо, пішли. Я тільки хочу знати, в чому справа.
Замість відповіді Бердін підтягла Келен до дверей і виглянула назовні.
— Чисто, — прошепотіла вона. — Пішли.
— Бердіна, ти мене лякаєш. Що відбувається?
Не відповідаючи, Бердін випхала її в коридор. Вони йшли по сходах для слуг і бічним коридорах, а коли помічали солдатів, Бердіна залишала Келен за рогом і сама говорила з ними.
За воротами чекали коні. Два сильних армійських жеребці.
Бердін кинула Келен плащ.
— Ось, надінь, щоб люди не бачили вашої білої сукні. Якщо вас впізнають на вулицях, Дрефан зможе пронюхати.
— Чому ти не хочеш, щоб Дрефан знав, куди ми їдемо?
Бердіна допомогла їй забратися в широке сідло і сіла на другого коня.
— Вперед.
Келен змирилася. Бердіна, очевидно, не збиралася розповідати їй про причини такого поспіху. До замку Чарівника вони дісталися без пригод, нікого по дорозі не зустрівши.
В останньому коридорі, що веде до Сильфіди, Келен побачила Кару. Морд-Сіт стояла біля дверей в якусь кімнату з таким виглядом, ніби її охороняла. Бердіна зупинилася і, перед тим як відкрити двері, сказала:
— Тільки посмій розчарувати мене, Мати-сповідниця, і ти дізнаєшся, чому всі бояться Морд-Сіт. Кара і я будемо з Сильфідою.
Не оглядаючись, Кара пішла до Сильфіди, а Бердіна відкрила двері і вштовхнула Келен в кімнату. Келен ледь не впала, але втрималася, зробила крок вперед…
І побачила Річарда.
На мить у неї зупинилося серце.
Свічки, палаючі в великих канделябрах, відбивалися іскорками в його сірих очах. Він був такий же, як завжди, — тільки без меча на боці.
Нарешті Келен зважилася заговорити:
— Чума скінчилася.
— Я знаю.
Кімната раптом здалася їй такою тісною. Камінь — таким темним. Повітря таким важким. Келен довелося зробити зусилля, щоб наповнити легені.
Лоб Річарда був покритий бісеринками поту, незважаючи на те що в глибинах замку було прохолодно. Крапля скотилася по його щоці, залишаючи вологий слід.
— Тоді навіщо ж ти тут? У цьому немає жодного сенсу. У мене є чоловік.
Нам нема чого сказати один одному після… Наодинці…
Тон її був холодним, і вона побачила, як він відводить очі.