Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Тоді мені доведеться спати на килимі, — захихотіла Надін. — Тому що вдома я сплю на матраці, який лежить прямо на підлозі.

— Ну а тут ти будеш спати в ліжку, — хмикнула Келен і, подивившись на Кару, додала:

— Пізніше я покажу тобі палац, якщо хочеш. А зараз влаштовуйся і відпочинь трохи. У нас з Карою є одна важлива справа.

— Яка справа? — Поцікавилась Кара.

Весь цей час вона простояла мовчки, як статуя, похмуро подумала Келен, а от саме зараз їй закортіло задавати питання!

— Марлін.

— Магістр

Рал наказав нам триматися подалі від Марліна.

— Марлін був посланий, щоб убити Річарда. І є деякі речі, які мені треба у нього з'ясувати.

— Тоді і я з вами піду, — встряла Надін. Її погляд перебігав з Келен на Кару і назад на Келен. — Я хочу подивитися, як виглядає людина, яка хотіла вбити Річарда. Хочу подивитися йому в очі.

Келен заперечливо похитала головою.

— Навряд чи тобі це сподобається, — сказала вона. — Ми будемо його допитувати, а це не дуже приємне видовище.

— Правда? — Пожвавилася Кара, а Надін запитала здивовано:

— Чому? Що ви хочете цим сказати?

— Досить! — Відрізала Келен. — Марлін небезпечний, і я не бажаю, щоб ти спускалася до нього. Ти — наша гостя. Так що, будь ласка, дотримуйся мої вимоги, поки гостиш в моєму будинку.

Надін втупилася в підлогу.

— Звичайно. Прошу вибачення.

— Я попереджу стражників, і якщо тобі щось знадобиться — попрати речі, прийняти ванну або ще що-небудь, — попроси, і вони покличуть прислугу. Я скоро повернуся, і ми підемо вечеряти. За вечерею і поговоримо.

Надін повернулася до ліжка, де лежала її сумка.

— Звичайно. Я і не збиралася сунути ніс не в свою справу і заважати вам.

Келен нерішуче торкнула її за плече:

— Вибач, якщо мої слова прозвучали як наказ. Просто я дуже переживаю через те, що Річарду загрожує небезпека. Прости мою різкість. Ти — гостя. Будь ласка, будь як вдома.

— Я все розумію, — кинула Надін через плече. Спасибі.

Вона дійсно була дуже красива, і хоча Келен підозрювала, що Надін сказала їй не всю правду, у всьому її вигляді відчувалася чистота і невинність молодості. Не дивно, що колись Річард був нею захоплений.

Келен задумалася над тим поворотом долі, який з'єднав Річарда з нею, а не з цією жінкою. Вона була вдячна добрим духам за те, що все склалося саме таким чином, і подумки підносила молитви, щоб так все було і надалі.

Більше всього на світі Келен хотілося, щоб цей підступний «подарунок» Шоти зник раз і назавжди. Вона мріяла про те, щоб ця спокуслива, красива і небезпечна молода жінка опинилася якнайдалі від Річарда, і їй не терпілося відіслати Надін геть. Якби це залежало від її бажання…

Попередивши охорону про те, що Надін — гостя, Келен з Карою пішли до Марліна. Як тільки вони зійшли сходами на один проліт і виявилися одні Кара схопила Келен за руку.

— Ти що, здуріла?! — Сказала Кара.

— Про що ти?

Рипнувши зубами, Морд-Сіт нахилилася до Келен:

— Якась відьма

надсилає твоєму чоловікові весільний подарунок — наречену, а ти запрошуєш її залишитися погостювати!

Келен провела пальцем по дерев'яному кульці, прикрашають балясину.

— Мені не залишалося нічого іншого. Хіба неясно?

— Мені ясно, що ти повинна була погодитися з тим, що пропонувала ця шльондра: поголити її наголо і вислати з міста у фургоні золотаря!

— Але ж Надін теж жертва. Вона всього лише пішак у грі Шоти.

— Її язичку не до смаку правда. Вона як і раніше жадає отримати твого чоловіка. І якщо ти не прочитала цього в її очах, значить, я помилялася щодо твоєї мудрості!

— Кара, я довіряю Річарду. Я знаю, що він мене любить. Найважливішим для нього завжди будуть чесність і вірність. І я знаю, що можу довірити його захисту своє серце. Що б він про мене подумав, якби я, як ревнива дружина, відіслала Надін геть? Якщо я йому не довіряю, значить, я не варта того, щоб він був мені вірний. Я не можу навіть своїм виглядом висловити йому недовіру.

Сердитий погляд Кари не пом'якшав.

— Для мене твої доводи — порожній звук. Може, воно так, тільки ти зовсім не тому попросила Надін залишитися. Тобі не менше мого хочеться її задушити, я це бачу по твоїх зелених очах.

Келен посміхнулася і спробувала розгледіти своє відображення в полірованій поверхні поручнів. Але побачила лише розпливчасту пляму.

— Важко обдурити сестру по ейджу. Ти права. Мені довелося попросити Надін залишитися, тому що я відчуваю якусь небезпеку. Відбувається щось незрозуміле. І небезпека ця не зникне, якщо я просто відішлю Надін геть.

Рукою в рукавичці Кара відкинула з чола пасмо довгого світлого волосся.

— Небезпека? Яка?

— У тому-то й біда: я не знаю. І навіть думати не хочу про те, щоби заподіяти їй шкоду. Мені необхідно з'ясувати, що відбувається насправді, а для цього мені може знадобитися Надін. І мені б не хотілося потім її шукати, коли я можу з самого початку тримати її під рукою. Спробуй поглянути на це з іншої точки зору: хіба правильно було б відіслати Марліна геть, коли він заявився сюди і повідомив, що хоче вбити Річарда? Хіба це позбавило би нас від неприємностей? Навіщо ми його тут тримаємо? Щоб з'ясувати, що відбувається насправді, ось навіщо.

Кара стерла зі щоки мазь, наче це була смужка присохлого бруду.

— По-моєму, ти сама напрошуєшся на неприємності.

Келен моргнула, намагаючись позбавитися від раптового печіння в очах.

— Знаю. У мене теж таке відчуття. Найбільш очевидне, що потрібно зробити, що мені не терпиться зробити, — це відіслати Надін геть звідси на самому швидкому коні, який тільки тут знайдеться. Але таким шляхом нічого не вирішити, особливо тих проблем, які створює Шота.

— Ти маєш на увазі ті слова, що Шота сказала Надін? Про вітер, який полює на Магістра Рала?