Дисертаційний прорахунок
Шрифт:
— Не стикується тут. — Дудін обвів усіх поглядом і зупинив його на Білобородьку. — Для одного цеху потрібно дві тисячі вісімсот двадцять шість деталей, другому— тисячу шістсот сорок чотири, а в запасі на тридцять одиниць менше.
Тепер усі почали підраховувати. Але ніхто не скористався терміналом, що стояв біля директорського столу.
— Правильно! — погодився директор.
— До того ж, — знову підвівся Дудін, — на потоках ліній у механічному цеху теж є невідповідність: у однієї продуктивність вища, ніж у другої… Ось, погляньте…
Підійшов
— Дозвольте?
Почав швидко вводити дані, й на великому екрані перед усіма відтворилася схема потоків з цифровими даними.
Поки начальники цехів і Гаркуша розбиралися в цифрах, Дудін розмірковував, як незручно в кабінеті директора. Вузький стіл, щільно притиснуті до стіни стільці. Директора не видно. Як уже тут побачити колегу? От якби столи поставити вздовж стін, директора залишити на місці, поряд заступники, щоб могли радитися. Тоді на великому екрані все було б видно. Заклади інформацію перед нарадою в машину, хай машина працює, тоді не доведеться кричати. Вона розумна, все проконтролює.
Увійшов Андрос. Помітив Дудіна і, сідаючи біля нього, тихо сказав:
— Триста шістдесят п’ять на сто сімдесят три…
— Шановний, Вікторе Георгійовичу, ви куди? — спитав Білобородько, коли Дудін рвучко підвівся і квапливо попрямував з кабінету.
— Та нічого, невідкладна справа. — Він притулив руки до живота й поспішив до виходу.
Батурін несподівано зареготався, а Дудін вийшов із приймальні і швидко побіг коридором. Спустився ліфтом, проскочив через прохідну і тільки вже на вулиці з полегкістю зітхнув.
У нього поліпшав настрій. Він був задоволений, згадуючи, як здивував цих генералів виробництва. А що? Сперечаються, а самі навіть і не порахували. Машиною нехтують. Ви творчістю здивуйте. Не тільки контролем!
Оглядаючи місто, Дудін до вечора протинявся по вулицях. Ні, це була не Москва з її широкими проспектами і “величезними будинками. Однак місто було затишне і веселе. Один із будинків зацікавив його тому, що біля нього юрмилися люди… “Палац культури”, — прочитав він. Продавали квитки на зарубіжний фільм. Дудін став у чергу, взяв квиток. У великому залі показували фільм про якихось коней, яких пристрілюють. Довго й нудно крутили марафонський танець. Сюжет дратував, але йти звідси не хотілося. Здавалося, що далі станеться щось цікавіше. Та з кожною хвилиною йому все більше не подобалося, як люди катують себе заради грошей.
Почалася друга серія, але Дудін не витримав, вийшов із залу. Коли прямував уже до виходу, його зупинив покажчик “Більярдна”. Всередині у нього щось здригнулося: він ступив уперед. Гравців було мало. Блискучі кулі, нові столи, оббиті зеленим сукном, — азарт гри приглушив усі інші бажання…
Після змагань Тернавський зайшов у буфет палацу випити кави. Настрій зранку був зіпсований неприємною розмовою з Ковальовим. Лотім вони зіткнулися ще в обід, а наприкінці дня той обізвав його неробою, погрожував винести догану. Тернавський потрошку ковтав каву, позираючи крізь прочинені двері
— Ну й ну! Невже “зануда” грає? Мораліст проклятий, у пірамідку…
Він швидко допив каву і підійшов до столу.
— Вікторе Георгійовичу, — доторкнувся до рукава Дудіна. — Ніколи вас раніше тут не бачив. Хіба ви захоплюєтеся більярдом?
Дудін обернувся — перед ним стояв дебелий хлопець.
— Може, з самим Филимоненком хочете позмагатися? — сказав Тернавський, кинувши на молодого кремезного парубка з банкенбардами й борідкою, який саме прицілювався до кулі, і на його обличчі промайнула іронічна посмішка.
— Снайперський постріл, — сказав суперник Дудіна, понижуючи голос, коли куля влетіла в лузу. — Цілковита поразка.
— Я думав, що, крім приладів, ви нічого й відать не відаєте, — патякав Тернавський. — Виявляється, ви й у більярд граєте. Сьогодні образився на вас: тільки приїхали, більше ніж два тижні не бачились, і зразу прочухан! Та ще після того, як вірші читали. За що?
Дудін дивився на хлопця, згадав лабораторію і засміявся.
— Прочухан, кажеш? — похитав головою, поклав йому руку на плече. — На те, голубе, й щука, щоб карась не дрімав! А гра на більярді — творчий процес: розрахунок траєкторії, сили удару — складна математична модель. Шеннон, наш теоретик, казав, що в будь-якій грі є певна кінцева кількість можливих ходів.
— Шеннон казав про гру в шахи.
— Навіщо впиратися теорією у глуху стіну? Мисліть ширше!
Обидва засміялись, а Тернавський з полегкістю зітхнув. “Нормальний хлопець! — подумав. — А на роботі просто зануда!”
Гра почалась азартно. До їхнього більярдного столу зійшлися майже всі присутні в залі. Це додало гравцям ще більшого завзяття. Дудін упевнено клав кулю за кулею. Тернавський метушився круг столу і благав:
— Вікторе Георгійовичу, як лицар від науки, захистіть честь!
— Ану, лицарю, відійди, щоб потім не нарікав, — замахнувся дружок Филимоненка.
— Спробуй! — випростався на повен зріст Тернавський.
— Припиніть суперечку! — втрутився Дудін. — Теорію, друже, галасом не візьмеш. Ось дивіться: застосування методу Понтрягіна в ігровій ситуації…
Хтось підштовхнув Дудіна. Він опустив кий і глузливо спитав:
— Акуратніше можна?
— Дванадцятий у лівий кут.
— Ставлю на кулю десятку! — вигукнув хтось із уболівальників.
— Двадцять!
Филимоненко обвів усіх поглядом й зневажливо кинув:
— Двісті! Приймаєш? — обернувся він до Дудіна.
Той пильно подивився на нього, побачив підступний злий вогник.
— Приймаю!
Гра тривала до пізнього вечора. Дудін сяяв — він вигравав. А Филимоненко остаточно втратив славу першого гравця.
Прокинувшись уранці, Ковальов побачив, що Дудін сидить за столом і читає книжку.
— Ти що, й досі не лягав?
— Ні. У тебе такі цікаві книжки.
— І ти розумієш усю теорію?