Дисертаційний прорахунок
Шрифт:
— Швидкий поїзд… — хрипко пролунало з динаміка.
Дудін хапливо поцілував Юлю, потиснув руку Вікторові, гукнув:
— Я напишу! — і скочив на площадку.
Поїзд поволі рушив. Юля йшла поруч з вагоном, не зводячи погляду з Володимира. Як це несподівано. Може, кинути все і поїхати разом?
Витерла хусточкою очі, а коли глянула на площадку вагона, Дудіна вже не було.
— Де він? — стривожено крикнула Юля, обираючись на Віктора.
Той сам нічого не міг збагнути: Дудін немов
— Во-ло-дю! — мимохіть вихопилось у Юлі. Поїзд набирав швидкість.
— Левку Андрійовичу, експеримент у вашому інституті закінчено, — сказав Андрос, увійшовшії до кабінету Білобородька.
Директор помітив, що гість був засмучений.
— Тепер я можу розкрити суть нашої роботи. Чи не могли б ви запросити всіх співробітників, які контактували з ДУДІНИМ?
— З ким? — не зрозумів Білобородько. — Дудіним?
— Так! ДУДІН — це цифрова інформаційно-суб’єктивна система. Або ще “Дублер, динамічний, інтелектуальний”. Звідси й скорочена назва — ДУДІН.
— Не зрозумів, — здригнувся Білобородько.
— Зараз я все поясню.
На столі лежали блоки управління, лазери. Андрос настроював оптику.
До кабінету директора сходилися співробітники. Ковальова зацікавила апаратура. Він підійшов до неї і побачив, що це копія його пристрою.
— Це ж твоя модель! — сказав Поліщук і підозріливо поглянув на Андроса.
— Товариші, — почав той, — перед вами діюча модель, автор якої — Ковальов. Років два тому, досконало вивчивши його ідею конструювання таких моделей, викладену в статті, ми створили зразок.
Загриміли стільці — всі намагалися підсунутись ближче до макета.
— 3. його допомогою ми сформували модель людини. Розробили і програму, яка забезпечила динаміку руху всіх органів залежно від інформації, що надходить з машини. Створили інтелект. Але у своїй роботі ми пішли далі. На знак поваги до Ковальова ми змоделювали його зображення. Власне, його двійника.
Присутні перезирнулись, а Ковальов похилив голову. Здивовано дивилася на Андроса і Юля. Маша раптом втупилась у Віктора, мовби вперше бачила його.
— Зображення було настільки реальним, що, розмовляючи з ним, ми нерідко забували про це. За місяць дали йому знання в обсязі чотирьох курсів інституту.
— Миколо Олександровичу, — звернувся Сиченко. — А зараз ви б змогли відтворити цього Дудіна?
— У машині є первинні дані, що дублюють модель. Колишній ДУДІН скінчив своє існування.
— Як? — схопилася Юля і зиркнула на Ковальова.
Андрос натиснув на кнопку запуску, спалахнули лазери, і осторонь виникло зображення — викапаний Віктор.
— Володю! — покликала Юля.
Зображення обернулося на голос і проказало:
— Вибачте, мене звуть
Андрос вимкнув апаратуру, зображення зникло.
— Перед вами система з первинними даними.
У кабінеті запала тиша. Всі нетерпляче ждали дальших пояснень Андроса. А той ніби нарочито зволікав, — замислений кілька разів пройшовся туди-сюди перед столом.
— Якось ми, експериментуючи, різко збільшили потужність випромінювання лазерів і побачили, як простір, окреслений контуром, ураз перетворився на плазму…
— У мене теж трапилося щось таке на виставці! — не втримався Віктор.
— Оце враз і стало народженням Ковальова — Дудіна! Плазма відділилась і набула здатності рухатися… Наших дослідників охопив жах: плазмовий об’єкт попрямував до виходу і вислизнув з лабораторії… Відтоді почався експеримент: ми стежили за цією цифровою об’єднаною інформаційно-суб’єктивного системою — об’єктом під назвою ДУДІН! Вона виявилася життєздатною. Скільки місяців працювала замість вас, Вікторе Георгійовичу?
— Майже півроку.
— І ніхто не розпізнав, що це штучна система?!
— Так, але цей гумор, анекдоти…
— Ми вводили гумор, афоризми з журналів, старалися примусити систему говорити не формалізованою, а людською мовою. Зрозумійте, ця система здатна самостійно навчатися. Вона чує інформацію від навколишніх людей, переробляє її; запам’ятовує і видає те, що вважає за потрібне в даний час.
— А більярд? Дурниця все це! — грубо заперечив Тернавський. — Не вірю я в плазмового суб’єкта!
— Ми навчили його грати в цю гру, заклали алгоритм розв’язання задачі з багатьма невідомими. Машина здійснювала моделювання, керувала рухом-ось він і вигравав.
— Але якщо він плазмовий, як же я міг відчувати його тіло, коли доторкався до нього? — спитав Ковальов. — Та й у нього був чудовий апетит. Хіба плазма може вживати звичайні продукти?
— Напевне, відбувається якийсь розклад їжі, чим і підтримується життєдіяльність. Будь-який продукт — це акумулятор енергії.
— Як же ваш Дудін потрапив у НДІ? — спитав Сиченко і всміхнувся, поглядаючи на Білобородька.
— З Ковальовим сталася одна неприємна пригода через того ж Дудіна. Але завдяки їй ми змогли спостерігати дії об’єкта в умовах виробництва. Так, Вікторе Георгійовичу?
— Яв синцях, а він вихваляється, що добув для мене посаду. Коли в Палаці культури відбувалася нарада, Дудін на неї попав випадково. Але всі вважали, що це я. Я гадав, що нічого особливого не трапиться, якщо він трохи попрацює замість мене. Був певен, що він завалить роботу. А вийшло навпаки, і я вирішив попрацювати вдома над власною моделлю, удосконалити її.