Дисертаційний прорахунок
Шрифт:
— Справді, — погодилася вона. — Лишається признатися мені… Так от. Уже тільки те, що я марную час з вами, замість того щоб бути на випробному полігоні, — вияв мого доброго ставлення до вас. У мене сьогодні і справді нещасливий день. Моя непілотована модель зазнала аварії. На жаль, це вже четверта, і я вийшла на десять хвилин, щоб трохи заспокоїтись, випити чашечку кави, а потім знову провести випробування. І ось наче про все забула. Не збагну, що зі мною коїться?
— Мабуть, знову у всьому винна та ж сама чашечка кави, — спробував пожартувати
— Навряд. Але головне, я заспокоїлась, відчула себе певніше. І цим уже завдячую вам. Тепер я без найменшого сумніву проведу випробування, як і збиралася. Так, я зроблю це. Дуже рада, що ми познайомились. Але мушу йти. — Вона рішуче подала йому руку.
— Ваша рішучість лякає. Це дуже важливо для вас?
— Дуже. Розумієте, я задумала свою програму, і якщо не виконаю її…
— Тоді не буду затримувати, хоч мені й не хочеться розставатись. Але ж тепер ми зможемо знову зустрітися?
Вона усміхнулася на знак згоди.
Ніна Олександрівна повернулась у відділ, коли співробітники вже розійшлися. Тепер її голова працювала чітко: якщо ввести програму випробувань, сісти в кабіну моделі, то по приладах можна встановити причину аварії. А що як модель рухне вниз разом з нею?.. Що ж, хай краще це, ніж невідомість. Вона не має права йти з роботи, так ні про що і не дізнавшись…
Посутеніло. Випробування на полігоні давно закінчилися. Це було, до речі: Ніна Олександрівна не хотіла, щоб хтось бачив, як вона сідає в модель. Інструкція суворо забороняла провадити випробування з людиною на борту. Це дозволялось робити тільки за допомогою ЕОМ, за відпрацьованою програмою і тільки у непілотованому режимі — з манекеном. Доведеться сісти в кабіну самій.
Вона набрала шифр коду й стала чекати, коли двері відсіку розчиняться. Спалахнуло чергове освітлення. Красивий апарат, прообраз багатоцільової випробуваної станції для геологів і рибалок, стояв посеред невеличкого ангара. Стільки праці вкладено в розробку, і ось тобі маєш, аварія за аварією! Модель піднімалася в повітря, виконувала кілька операцій і грудкою падала вниз… Їх було вже чотири. Може статися й п’ята.
“То й що? По приладах встановлю причину, візьму керування на себе і виведу станцію з падіння. Одну людину модель підніме”.
Ця думка переконала, і Ніна Олександрівна почала діяти більш зважливо. Ввела дані на багатоцільові випробування, виставила манекен і сіла в маленьку, тісну кабіну. Модель запрацювала автоматично: увімкнулися прилади, і Ніна Олександрівна відчула, як апарат плавно рухається з відсіку ангара на поле, а за кілька хвилин він уже почав підніматися над землею. Навколишній морок спочатку злякав, і Ніна Олександрівна хотіла одразу ж узяти управління на себе. Але збагнула, що тоді вона не зможе встановити причину аварії, і стрималась. Вона переконувала себе, що ЕОМ керує моделлю бездоганно, як людина. Зрештою, є тумблер переключення “на себе”, і коли вона відчує…
Розмірковуючи так, Ніна Олександрівна заспокоїлась і розглянулась. У кабіні було досить
І Ніна Олександрівна поступово заспокоювалась. Шкода, немає Василя Петровича, він міг би додати один бал до її активу: отоді гра була б ще азартнішою. Але якщо не станеться аварії, лишиться невідомою її причина… Ні, хай уже аварія! Ніна Олександрівна почала подумки благати: “Скоріше б, скоріше…”
Минула восьма, потім десята хвилина польоту — все було в межах норми. Ще три хвилини, і випробування закінчиться. Чи не відбулося самоусунення причини аварії?
Зненацька двигун замовк. Запанувала тиша. Ніні Олександрівні навіть здалося, що вона стрімко падає вниз. Втім, так воно й було. “От і все”, -подумала вона, але завважила, що не злякалась. У голові промайнула чітка думка: “Відключено прилади! Чому? Взяти керування на себе, але спочатку запустити двигун!” Вона ніяк не могла намацати кнопку. Збігали секунди…
Двигун запрацював, коли до землі лишалося метрів зо три. Але його потужності явно забракло, щоб на такій висоті різко затримати падіння. На подібну ситуацію модель не була розрахована. Унизу бетон — отже, удар буде сильний.
Ніна Олександрівна заплющила очі, відчула різкий біль і втратила свідомість.
Дивно, все, що трапилося далі, вона спостерігала наче збоку: бачила, як сам директор КБ витягав її з моделі і вкладав на м’яке сидіння в машині. Потім звідси ж викликав телефоном “швидку допомогу”.
— Потерпіть, Ніно Олександрівно, потерпіть, — бурмотів він, коли вона стогнала. — І який лихий попутав вас випробовувати цей ненадійний апарат? — І знову зателефонував: — Олексій? Моє шанування! У мене тут жінка, так, після аварії вертолітної станції… Приймеш?
Не чекаючи на “швидку”, він сів за кермо і, натиснувши на газ, на повній швидкості виїхав на широкий проспект.
Машина підкотила до скляної будівлі і зупинилась біля під’їзду. До неї одразу підбігли люди, витягли з машини потерпілу й поклали на ноші. Високий чоловік у білому халаті підійшов до неї, торкнувся руки, глянув на ноги, натиснув пальцями кілька точок.
— Слухай, Ярославе, — вигукнув він здивовано, — я знаю цю жінку. Ми випадково зустрілись у кафе, потім довго гуляли по набережній… Твоя співробітниця?
— Моя, — важко зітхнув Ткаченко, втираючи з лоба піт: він був дуже схвильований тим, що сталося.
— Що ж усе-таки трапилося? Ми з нею тільки годину як попрощались. Вона була цілком здорова.
— Не мав часу розбиратись. Знаю тільки, що сіла у модель, злетіла і… Це вже п’ята аварія з її зразком. Дивно, вдень підписав її заяву про звільнення, а тепер от треба братися до розслідування.