Дорога крізь джунглі (Оповідання індійських письменників)
Шрифт:
О, Нера атакує знову! Наче у його ногах магніт, бо м’яч так і прилипає до них.
Двічі осоромившись, Бгоджуа оскаженів. Знову несамовито замахнувся по м’ячу і знову не попав. Проте й цього разу ворота врятовано. Ні, врятував їх не Гобра, а свіжий коров’ячий млинець на полі. Нера Міттір послизнувся на ньому, і я встиг вибити м’яч з воротарського майданчика, а вже потім від ноги лівого крайнього «Бродяги» м’яч вийшов за межі поля.
Впевненість у власних силах неухильно росла. А тут іще й болільники шаленіють: «Браво, Пала, молодець!»
Знову атака! І що там тільки роблять наші нападаючі?
— Го-ол!.. — надриваються болільники «Бродяги».
Але даремно вони так казяться: м’яч ударився об штангу і покотився в кущі. Удар від воріт.
А Бгоджуа не вгамовується. Кваплячись вибити м’яч, він молоснув ногою по штанзі і снопом упав на землю, тримаючись за ступню і виючи від болю. Травма. Кілька чоловік підняли його й винесли з поля.
Та лихо не без добраї Бгоджуа так ганебно грав, що якби на те моя воля, я б і сам залюбки підкував його. Ну що ж, штанга помстилася йому за мене. Але тепер я лишився сам! Усе ж ми поки що тримались. Слава богу — м’яч більше не доходив до мене! Разів зо два Гобра вдало вискакував з воріт, разів зо три м’яч перехоплювали півзахисники. Тоді пролунав свисток судді, і перший тайм закінчився.
Ху-ух, один тайм одмучились! Якби ж то так і далі! Селезінка в мене ниє, серце мало не вискочить, а зусібіч лунають вигуки болільників «Грому»:
— Чудово граєш, Пала! Молодець!
Сам капітан Тені-да і той поплескав мене по плечу:
— А ти, бачу, майстер!
Чи ж після такого думатимеш про якусь там селезінку? Задерши кирпу, я одним духом випив дві склянки лимонного шербету. Тільки Бгоджуа нічого не пив, — сидів на-бурмосений, з перев’язаною ногою.
Тені-да презирливо скривився:
— А ти, Бгоджуа, неабияке базікало! Одним ударом жбурнув пса в кузов автомобіля, а по м’ячу не попадеш. Ех, ти!
В очах Бгоджуа — похмура рішучість.
Почався другий тайм. Бгоджуа, кульгаючи, вернувся на поле. Підійшов до мене й похмуро пригрозив:
— Ну, нехай тепер дехто начувається!
Я поглянув на нього й закам’янів: чи не про мене йдеться?
— Про кого це ти?
— Побачиш сам.
І ось він наближається знову. Хто «він»? Та все той же косоокий Нера Міттір! Погляд його жахає, тепер він напевне вклепає нам голі
Бгоджуа скаженим буйволом ринувся йому назустріч. Почувся пронизливий зойк: Бгоджуа, навіть не глянувши на м’яч, ударив Міттіра ногою в бік, а той і собі недовго думав, — щосили затопив кривдникові в щелепу, і обоє, як підтяті, покотилися по землі. Бгоджуа помстився, але чи ж він знав, що Нера Міттір займається боксомі
Гра ненадовго припинилася. Між командами мало не зчинилася бійка, однак втрутилися дорослі й розборонилй найбільш гарячих. Після цієї непередбаченої сутички гра поновилась. Та ні Бгоджуа, ні Нера Міттір на поле вже не вернулись.
Певна річ, що без свого грізного форварда команда «Бродяга» стала грати набагато
«Поза гроюі» — свище суддя. Знову нам щастить.
Наші півзахисники нібито розігралися, бо мені вже в коли перевести дух. До кінця гри лишається зовсім небагато. Якщо вдасться вистояти ці нескінченні хвилини, ми врятовані.
Ех, дідько б узяв того клятого коротуна! І звідки він вигулькнув? Цей нападаючий грає чи не краще від самого Міттіра. Він непомітно, ніби миша, може перетнути з м’ячем поле. Та сьогодні команді «Грім» неабияк щастить. Гобра кидається на м’яч, але не дістає його, і м’яч, ковзнувши по штанзі, викочується за лінію воріт.
І уявляєте, той коров’ячий млинець, через який заорав носом Нера Міттір, підвів і мене. Я послизнувся на ньому й беркицьнувся навзнак. Коли ж підвівся, у вухах моїх дзвеніло, голова наче розколювалась…
Ще хвилина. До кінця гри тільки хвилина! Суддя поглядає на годинник. Нічия? Це, звичайно, щастя, та мені не до цього — все пливе перед очима. Тільки б не впасти, тільки б гідно достояти!
М’яч у воротарському майданчику. До мене глухо, наче здалеку, долинає голос Гобри: «Та бий же, Пала…»
Ось-ось фінальний свисток. В очах — туман. Зараз я зберу останні сили і вдарю! Ото буде ударі
І я вдарив. Вдарив скільки мав сили.
— Го-о-о-ол!
Здавалося, небо впаде від того шаленого крикуі Спершу я нічого не второпав: невже я так затопив по м’ячу, що він перетнув поле і влетів у ворота противника?
Та наступної миті я вбагнув гірку правду. Гобра, роззявивши рота, розгублено витріщився на мене, а в сітці наших воріт застряв м’яч, ніби і його приголомшив мій виверт…
А що ж було далі?
Я метнувся в кущі, подалі від хлопців. А навздогін мені лунали глузливі вигуки болільників «Бродяги»:
— Слава Паларамовії Гіп-гіп-ура-а!
Переклад з бенгальської С.Наливайка
Нарайон Гонгопадгай
Дорога крізь джунглі
Чаклун будь-що мусить умилостивити богиню віспи Шіталу…
З незапам’ятних часів стоїть під священною смоківницею прадавній камінний жертовник. Сюди приходять жителі села, щоб громадою відправити їй службу. Жертовник весь у химерних червоних плямах від сіндуру [2] й патьоках засохлої олії із світильників. От і зараз по боку його повзуть темні краплі пригорілої олії, з іншого боку видно масну, ніби свіжозапечену кров, пляму сіндуру. Від чадного диму дере в горлі.
2
Сіндур — червона фарба, якою наносять візерунки на зображення богів.